Наслідки «хлібного фронту»: навіщо Москва влаштувала Голодомор в Україні

22.11.2019
Наслідки «хлібного фронту»: навіщо Москва влаштувала Голодомор в Україні

(Фото з сайта uinp.gov.ua.)

Російські «революціонери» — переважно недоучки, ображені на Бога й людство.

 

Зі своїх нечітких спогадів про уроки Закону Божого вони склали картинку «радянського раю», де «напівбоги» керуватимуть трудящими і розподілятимуть між ними харчі. Такий «рай» мав поширитися на весь світ.

 

Щоб нагодувати «пролетарів усього світу», хліба було потрібно ой як багато! Але як його роздобути, якщо «куркулі» нізащо не хотіли передавати результати своєї праці у власність «революціонерам»?

Ти вільний? Тоді не їж!

«Хто не працює, той хай не їсть» — це зрозуміло кожному трудящому», — писав Ленін у травні 1918 року у своєму «Листі пітерським робітникам», знаному ще як стаття «Про голод». Це, мовляв, запорука соціалізму. Вождь навчав, у чому шкідливість людей із «несоціалістичною» позицією: «Буржуазія і всі багатії, у тому числі сільські багатії, куркулі, зривають хлібну монополію, руйнують державний розподіл хліба на користь постачання хліба всьому населенню і в першу чергу робітникам, трудящим...»
 
«Соціалістична праця» в перекладі з «новоязу» — це коли в людини немає приватної власності, вона цілком залежна від держави і, відповідно, віддана «соціалізму» та може працювати за копійки. «Шахрайство» — це коли людина прагне залишатися незалежною, зберігши приватну власність. Таких, як у кривому дзеркалі, радянська пропаганда зображувала як... нероб.
Радянська пропаганда активно всвердлювала ці уявлення в мізки населення. «Хто не працює, хай не їсть» — як втілити це в життя?.. Для цього необхідно запровадити правильний, справедливий, що не дає ніяких переваг багатому, розподіл хліба між усіма громадянами держави, під контролем робітничої, пролетарської держави», — описує письменник Лев Копелев свої комсомольські переконання 1932 року в мемуарах «І сотворив собі кумира». Письменник пояснює: «Сталін сказав: боротьба за хліб — боротьба за соціалізм. Я був упевнений, що ми — бійці невидимого фронту — воюємо проти куркульського саботажу, за хліб, необхідний для країни, для п’ятирічки. Передовсім за хліб, але й за душі тих селян , які закостеніли в несвідомості, в невігластві, піддаються ворожій агітації, не розуміють великої правди комунізму».
 
У 1936 році це гасло вписали в текст першої Конституції Країни Рад: «Труд в СРСР є обов’язком і справою честі кожного здатного до праці громадянина за принципом «хто не працює, той не їсть». Звідки ж запозичене це гасло і що воно означало в оригіналі? Це пере­роблені слова з Послання апостола Павла до солунян: «Бо коли ми були у вас, то заповiдали вам таке: якщо хто не хоче трудитися, то нехай i не їсть. Та чуємо, що деякi у вас поводять себе безчинно, нiчого не роблять, тiльки метушаться. Таких наставляємо i переконуємо Господом нашим Iсусом Христом, щоб вони, безмов­но працюючи, їли свiй хліб». У посланні цей вислів означав, що деякі люди, чекаючи на пришестя Христа, закинули будь-яку роботу і сиділи, склавши руки. 
Селяни здають хліб у Баришівському районі Київського округу.
Фото з сайта uk.wikipedia.org.

«Перевиховання» працею

Те, що «праця зробила з мавпи людину», в СРСР знали діти ще з дитячого садочка. Обґрунтував цю тезу Фрідріх Енгельс у своєму тексті «Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину». У Країні Рад примусова мало оплачувана праця набула статусу «соціалістичної». «Праця в СРСР є справою честі, доблесті і геройства», — оголосив Сталін влітку 1930 року на XVI з’їзді ВКП(б). Це гасло постійно тулили в газетах, на листівках, на будівлях, у школах та ВНЗ. Запровадили нагороди: «Герой соціалістичної праці», «За трудову доблесть».
 
Тих же, чию працю неможливо було назвати «соціалістичною», потрібно було перевиховати. Звісно, тією ж працею, яка зробила з «недолюдини» людину. Тому це ж гасло про честь і доблесть труда чіпляли й над воротами до радянських концтаборів. Самі ж концтабори системи ГУЛАГу назвали «виправно-трудовими».
 
Письменник Лев Копелев, який на початку 1930-х брав участь у розкуркуленні в Україні, писав у своїх спогадах про ешелони розкуркулених і «підкуркульників», які гнали на Північ. «Довгі потяги теплушок. У дверних отворах стояли червоноармійці з гвинтівками, — згадував Копелев. — За ними в напівтемряві метушилися ледь видні люди в темному. Плач дітей проривався крізь стукіт коліс». Одна з «пересильних тюрем» для «розкуркулених» по дорозі з Батьківщини у край вічної мерзлоти була у Спасо-Прилуцькому Дмитрівському монастирі неподалік російського міста Вологда. В’язнів утримували в літній церкві без опалення. Узимку морози тут сягали 40 градусів.
 
Озброєний комсомолець охороняє комору зі збіжжям сільгоспартілі 
імені Григорія Петровського, село Вільшани теперішнього 
Дергачівського району Харківської області.
Фото з сайта uk.wikipedia.org.
 
Відомим місцем «перевиховання», а насправді непосильної рабської праці, стало будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Для наступальної війни задля заволодіння світом він мав величезне стратегічне значення. Якби уряд заплатив робітникам і закуповував необхідну техніку, будівництво стало б надзвичайно витратним. Утім запровадження «соціалістичного» принципу праці дало змогу отримати сотні кілометрів каналу майже задарма. Його прорубували у скелях в’язні сокирами і кайлами. Дослідники зазначають, що на цьо­му будівництві щодня помирало до 700 людей.

Власність як свобода

Куркулями й «підкуркульниками», за словами письменника Льва Копелева, називали тих, хто «чинив спротив колективізації». Колективізацію, як відомо, запровадили з метою отримання тотального контролю над селянами — виробниками зерна і харчів. Країна поспішно готувалася до війни, на позір «оборонної». На виготовлення тисяч танків та бойових літаків потрібні були великі кошти, їх можна було отримати, продаючи зерно у великих кількостях за цінами, нижчими ринкових. Зерно забирали в селян силою. Селяни повставали. Отож влада заарештовувала лідерів думок, носіїв української ідентичності та ідеї незалежної держави, називаючи їх... «куркулями».
 
«Проти куркулів розпочато жахливу кампанію в пресі, радіо, під час зборів: «Куркулі паразити, вони палять збіжжя, вбивають дітей, — писав у своїй повісті «Усе тече» Василь Гроссман, письменник родом із Бердичева на Житомирщині, який був безпосереднім свідком і учасником тих подій. — Нам просто казали: треба підняти маси проти них і їх усіх знищити як клас, цих проклятих... Щоб їх убивати, треба було оголосити, що куркулі не люди, так як німці оголосили, що євреї не люди...». 
 
«Трудящі під проводом більшовиків будують соціалізм. Куркулі їм шкодять. Куркулі за старий лад... Куркулі лютують. Вони підпалюють колгоспи, псують машини, забивають колгоспників. Рушаймо на куркулів! Геть з дороги, хто нам шкодить! Зліквідуймо куркуля як клас!» — закликає першокласників автор підручника «Робітня книжка з рідної мови 1-го року навчання» О. Кутовий (М., 1931). Ірина Печеневська 1929 року народження із села Нижня Покровка, що на Луганщині, розповідала, що куркулями в селі називали тих, хто не хотів іти до колгоспу. Таких судили і везли на Соловки або ж «вивозили у ярки» і там кидали. «Хто сильніший — брав вузлик і тікав у місто чи куди. А ні — то подихав», — згадувала Ірина Іванівна.
 
Що ж було з майном «розкуркулених»? 1929 року було прийнято Постанову ВУЦВК і РНК УСРР «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів». Сільрадам дозволили накладати штрафи на господарів, які не здаватимуть відповідну «норму» зерна. Майно таких господарств постановили розпродувати з торгів. Відтепер у людей «мали право» забирати хату, реманент, усю худобу, залишаючи без даху над головою і засобів до існування. Цікаво, що «продавали» пограбоване за безцінь, і — «своїм». Один із тисяч прикладів такого «штрафування» — історія «розкуркуленої» Тетяни Полтавець. Її хату оцінили в 15 карбованців, тоді як пара чобіт коштувала на ті часи 35 карбованців. Сани оцінили в 70 копійок, стіл — у 35, 39 вуликів — у 50 копійок.
 
На початку 1930 років більшість українських селян уже жили незаможно, а то й бідно. Однак хотіли самостійно розпоряджатися своїм майном і платити державі податки. Влада ж постановила: все їхнє майно має стати власністю держави. А всіх селян слід зробити колгоспниками, тобто найманими працівниками, які працюють за «трудодні» майже задарма. 

ВАРТО ЗНАТИ

Значного поширення в Україні набув міф про «81 мільйон українців до Голодомору» в СРСР. Громадська ініціатива «Лікбез. Історичний фронт» цей міф спростовує з використанням багатьох джерел інформації. У сотні різних видань зазначено кількість українців у СРСР за переписом 1926 року — 31 млн 195 тисяч. І лише в навчальному посібнику для 3-го класу загальноосвітньої школи «На великой стройке», виданому в Москві, ця цифра виглядає як «81 млн. 195 тис.». Порівнюючи різні показники та джерела інформації, історики доходять висновку: то була опечатка. Загальна кількість населення СРСР за переписом 1926 року — майже 147 мільйонів. Утім лише самі 78 млн росіян разом із «81 млн українців» дають 159 млн. Хоча в СРСР, окрім них, проживали ще понад 200 народів. Історики переконані: поширення цього міфу лише підриває довіру до звинувачень більшовицького Кремля у злочинах проти українського народу та шкодить іміджу України. До того ж, визнання таких цифр наводить на думку про українців як німих рабів, що, переважаючи чисельно росіян, без спротиву приймали власну загибель.

ДОВІДКА «УМ»

1934 року Інститут матеріальної культури Всеукраїнської академії наук (тепер Інститут археології НАНУ) організував етнографічну експедицію до Чорнобильського району на Поліссі для «збирання матеріалів про відживання старої спадщини, пережитків у матеріальній культурі, побуті й свідомості людей та про зростання колективного господарства й нового побуту». Простими словами — про зміни в свідомості селян після геноциду. Цю справу доручили співробітникам інституту — Ніні Загладі (розстріляна в 1937-му) та художнику-етнографу Юрію Павловичу.
 
У звіті етнографічної експедиції вказується, зокрема, про запровадження нових термінів. Скажімо, сіянку стали називати «посівкампанія». Для переінакшення традиційного укладу села і сільгоспроботи застосовувалися методи «ударництва» і «соцзмагання». Ударників преміювали на «жовтневі свята». Колбуд (колгоспний Будинок культури) провадить «культмасову роботу серед колгоспників та одноосібників». А школа «стала важливим фактором у колгоспному будівництві, у вихованні молодих кадрів та перевихованні старшого покоління колгоспників». Ніна Заглада констатує відхід у минуле «забобонів», тобто народно-релігійних традицій. «На перший день Паски виходили всі жінки й чоловіки на роботу — возили гній і кидали картоплю. На Трійцю робили всі. Перші роки, як було організовано колгосп, не виходили люди в свято робити, хоч виносили про це постанови на зборах. Зараз у колгоспі дисципліна: як постановили перед Великоднем закінчити роботи за три дні, то і на Паску не зважали». Натомість, стали відзначати «свято першої борозни» та «свято урожаю». Поза тим, дослідниця відзначає, що «класові вороги, залишки куркульства та духівництва весь час використовують усі ці пережитки, щоб затримувати організаційний і господарський розвиток колективного господарства, використовуючи для цього найбільш відсталі прошарки села, особливо одноосібників».

  • Острів Хортиця закривають для відвідувачів

    Національний заповідник «Хортиця» у Запоріжжі заборонено відвідувати на період посилення карантину в Україні з 6 квітня. Адміністрація заповідника просить усіх мешканців та працівників установ мати при собі документ, що засвідчує проживання або роботу на найбільшому острові Дніпра. >>

  • Історик Сергій Колтирін помер у російській тюремній лікарні

    У травні 2019 року Сергія Колтиріна засудили до 9 років колонії у справі про педофілію і звільнений судом від покарання наприкінці березня через важку хворобу. Однак історик залишився в колонії, оскільки прокуратура оскаржила рішення. >>

  • Цей день в історії: у Львові піднято український синьо-жовтий прапор

    Ініціатором встановлення прапору виступив «Комітет захисту національних символів України», який ще в 1989 році домігся встановлення у центрі Львова українського прапору, але на той момент ще не над адміністративною будівлею. >>

  • Цей день в історії: Лесь Курбас створив театр «Березіль»

    Курбасу вдалося зробити майже нереальну річ – у вкрай бідних умовах, адже в країні була повоєнна розруха, організувати величезну організацію, в якій майже безкоштовно працювали сотні молодих романтиків – акторів, режисерів, композиторів, техніків сцени, майстрів декорацій, художників >>

  • «Ні виставок, ні книг, ні відео»: УІНП урізають фінансування вдвічі

    “Не буде більше ні виставок, ні книг, ні відео, ні фестивалів та конференцій для популяризації історії й розвінчування совкових міфів. Не буде публікації спогадів активістів Майдану та учасників війни, які, до речі, відзначені високою Шевченківською премією",- написав Володимир В’ятрович. >>