Дорога вглиб: біля райцентру Кобеляки на Полтавщині тривають масштабні археологічні дослідження

Експедиція Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології Національної академії наук України, яка об’єднує спеціалістів із багатьох областей, дослі­джує територію кількох археологічних пам’яток, розташованих у межах будівництва об’їзного автошляху навколо міста Кобеляки.

 

Дослідження проводяться в межах великого інвестиційного проекту з реконструкції автотраси державного значення Н-31 Решетилівка — Кобеляки — Царичанка — Дніпро.

 

Спершу розкопки виконували на теренах курганної групи біля села Грицаївка (тут здійснюють розширення згаданої дороги), згодом — у південно-західній частині міста Кобеляки, де було виявлене багатошарове поселення із залишками господарських споруд, що, за попередньою інформацією науковців, належать до проміжку часу від пізнього неоліту (6,5 тисячі років тому) до середини ХVIII століття.

 

Та найбільше цікавих знахідок дали розкопки на найвищій місцевості під Кобеляками, якою й має пролягати об’їзна дорога. Тут великий перепад висот, тому в цьому місці дорожники вибирають ґрунт, щоб автошлях не мав різкого підйому. Загалом мають вибрати його аж на 16 метрів углиб.

 

«Це, напевно, найвища місцевість у радіусі п’яти кілометрів. Відповідно, саме її древні люди іще з часів пізнього енеоліту обрали для поховань, — розповідає молодший науковий співробітник Богдан Сало, котрий керує розкопками. — Невипадково саме тут ми виявили багатошаровий некрополь, що містить приблизно шість різночасових горизонтів поховань від кінця ІІІ тисячоліття до нашої ери (період ямної культури) до середини ХVIII століття. Там представлена і зрубна культура (епоха пізньої бронзи), є матеріали скіфського часу, а ще — сарматів. Також є знахідки, що вказують на салтівську культуру (це вже VIII—Х століття нашої ери) та половців... Ми знайшли парне дитяче сарматське поховання ІІ — початку ІІІ століття нашої ери.

 

На одній дитині було скляне намисто, при цьому одна з намистин зроблена у вигляді жука-скарабея. Як відомо, культ священного скарабея був настільки поширеним у Стародавньому Єгипті, що у формі жука виготовляли всілякі магічні предмети і прикраси, зображували його на папірусах, фресках гробниць тощо. До речі, з іншого боку намистини зображений єгипетський ієрогліф. Також у цій частині некрополя ми виявили вісім поховань доби фінальної бронзи — початку ранньозалізного віку (межа І тисячоліття до нашої ери), які залягали на глибині не більше 70 сантиметрів.

 

Багато з цих поховань були пошкоджені під час сільськогосподарських робіт. Цікавими були два поховання, які містили бронзові браслети. Одне з них мало чотири браслети спіралеподібної форми. У другому — були два браслети у вигляді замкненого кільця. Деякі кістяки, на жаль, були в настільки критичному стані, що їх доводилося розбирати скальпелями. Загалом, чим у кращому стані кістки, тим більше інформації вони дають». 

 

Також по периметру майдану археологи знайшли п’ять римських динарів карбування 110—180 років нашої ери. Очевидно, монети принесли сюди кочівні племена сарматів із Північного Причорномор’я.

 

Серед знахідок багато керамічного посуду: деякі речі зовсім цілі, деякі ж  потребують реставрації. Окремі гончарні вироби недопалені, зроблені спеціально для поховання. Цікаво, що три унікальні посудини, які, най­імовірніше, належали кочовикам-сарматам, котрі досі осяяні ореолом таємничості, дійшли до нас майже неушкодженими.

 

Поміж них виділяється «імпортна» миска, яка також, імовірно, була принесена з Північного Причорномор’я. За словами Богдана Сала, на основі досліджень усіх цих речей можна зробити висновки про те, якою була міграція населення на наших землях, якою діяльністю займалися люди, які мали традиції, світогляд тощо.

 

Зараз же археологи досліджують майданний комплекс, де, найімовірніше, був великий скіфський курган, на якому в ХVII—ХVIII столітті почали виварювати селітру для виробництва пороху.

 

Окрім житлової споруди, археологи виявили й дослідили дві печі для селітроваріння. Виявляється, територію кургану селітровари обрали невипадково. Коли його споруджували, то обкладали великою кількістю дерну, також він містив дерев’яні конструкції.

 

За тисячоліття тут утворювалися поклади селітри. Селітровари вибирали цей ґрунт, перемивали, а безпосередньо в печі відбувався сам процес виварювання. Відвали відпрацьованого ґрунту складали в насипи — так звані «вуса».

 

«Оцей білий наліт на стінках печі — то і є селітра, — «просвітлює» мене Богдан Сало. — Тут постійно була висока температура, внаслідок чого маємо близько 60 сантиметрів випаленої глини. Можна сказати, що виробництво тривало достатньо довго. Ми взяли зразки конструкції і в подальшому зможемо визначити, якою була температура горіння, які матеріали використовували для ремонту печі тощо. Пізніше можна буде відтворити й сам процес селітроваріння».

 

«Це унікальна місцевість, — додає він. — Нам пощастило, що більша частина комплексу потрапила в зону будівництва автодороги. Відповідно, перед початком робіт ми мали провести його комплексне  дослідження. Думаю, коли все завершимо, на основі цих матеріалів зробимо велику публікацію».

 

Усі знахідки після опрацювання будуть передані до Полтавського краєзнавчого музею, а відреставровані речі неминуче стануть його окрасою, запевняють археологи.