І не скажеш, що повернулись у ту попередню країну, яка мала всі шанси переродитись у справжню нову Українську державу.
Ті нові зародки точно всі пам’ятають. Порошенко — на бульдозері з осінніми тезами на зруйнованому і простріляному Майдані; Яценюк на сцені з уже крилатою фразою «куля в лоб»; Тягнибок в одному ряду з учорашніми опонентами як сигнал нації — єднаймося заради майбутнього; Парубій — мізки й комендант наметового містечка...
Але за визначенням — в іншу. Бо прямо з порога: здрастуйте, відгодували звірів апельсинами. Хто не сховався — вони не винні. Настає час умовних Калашникових.
...«Ти мух від бджіл відрізняєш?»
Отже, про можливий розкол монокоаліції політологи й експерти говорили ще до початку роботи парламенту. Сигнали були різні, але непублічні, аж от.
Днями у не так давно створеному парламентському сімействі умовної монобільшості розгорівся чималий скандал. «Слуги» його приховувати від народу не стали — луна від битого посуду та брязкоту каструль рознеслась по всіх усюдах.
Так буває, коли сходяться наосліп (інтернет-знайомствами частенько, м’яко кажучи, користуються маніпулятори) або просто наївно думаючи, що от зі мною він (чи вона) стане іншою людиною.
А в нинішній владі й довкола неї чимало тих, хто увірвався на високі щаблі політичного бомонду таки з інтернету. Головне, щоб під знаменом Зеленського.
Але тоді ніхто не думав, що то не прогресивні програми, а справжні віруси. І що тепер, президенте? Напевне, приблизно, так? «Із напівзруйнованого дерев’яного сортира вилізає, весь у лайні, Вінні-Пух. Паць із глибокою зацікавленістю питає: «Вінні, ти взагалі мух від бджіл відрізняєш?».
Хоча не всі версії анекдотичні, як-от: може, так і треба? Кому? Історичному ходу. Можливо, це і є запрограмований рівень «інтриги», що її Банкова триматиме доти, доки не складе нові коаліційні пазли.
Не кожен «слуга» — більшовик
Отже, фабула така. Одинадцять парламентських «слуг народу» офіс президента запідозрив у взятті хабара і готує масштабну перевірку на детекторі брехні.
Спеціалізована антикорупційна прокуратура відкрила справу про хабарництво проти депутатів «СН». Ідеться про можливий відкат за відмову ліквідувати схему соратника Коломойського.
Напередодні ексдепутат Сергій Лещенко заявив, що, ймовірно, вигоду від цих схем отримує наближений до олігарха Ігоря Коломойського депутат Антон Яценко.
Ексвіцепрем’єр Павло Розенко на своїй сторінці у «ФБ» припустив, що за блокування розгляду на згаданому комітеті законопроєкту (№2047-д) щодо відміни корупційних схем кожен із «слуг» отримав «винагороду» в американськiй валютi.
Декотрі з тих, хто взяв гроші, подейкують знавці парламентського закулісся, брали винятково через... ідеологічні мотиви. Отже, приціл на майбутні перестановки в парламенті вже зведено. Голова комітету Данило Гетьманцев публічно заявив про партійні санкції щодо відступників.
Навряд чи цих 11 друзів iз «СН» чекає доля героїв американського фільму «11 друзів Оушена», бо мораль нашої «байки» менше корупційна, а більше — партійна. Різними аналітиками неодноразово раніше озвучувалась, що в цьому скликанні в «Слуги народу» немає і вже не буде своєї конституційної більшості із 300 депутатів. У них немає навіть своєї просто більшості — з 226 нардепів.
І це все розбалансування відбувається не без участі руки майстра. Не Ківи, звісно. Усі датчики вказують у бік олігарха Ігоря Коломойського. Він, звісно, штимп ще той, ще трохи — й усі повірять, що дідько йому душу продав.
Та й намір олігархів завжди читається легко — це намагання створити—виліпити—перезапустити уряд великого капіталу, мобілізувати й покликати його тільки для того, аби цей капітал обслуговувати.
Хто в хаті господиня?
...А значить, торговий процес переговорів про коаліцію буде запущено знову. Напевне, з «Голосом» і «Батьківщиною». От чи офіційно відкритий, чи підкилимний — питання.
З «Голосом» усе зрозуміло: уже не має значення, хто придумав «операцію Пінчука», аби він благополучно прибився до берегів «вільних демократів», бо було це не сьогодні і навіть не вчора, а має значення лише те, що пінчуківський капітал також хоче обслуговуватись. Шанси підповзти є. І тут важливішим буде навіть не шлях, а результат. Даремно чи що тесть цього капіталу — експрезидент України Леонід Кучма — знову виведений у ранг дієздатного, впливового героя на перемовинах у Мінську?
Ну й лідер Батьківщини Юлія Тимошенко навряд чи так просто, — аби потоваришувати, — буде вестись на ці таємні чи відкриті (це вже не має значення) перемовини. Єдність мети? Ага. І повна довіра.
У цьому політбардаку повна політична довіра виглядає, як насмiшка. По-перше, Юля може реанімувати одне зі своїх улюблених занять на тему «хто в домі господар» і претендувати на крісло прем’єр-міністра. От уже й уперті юлефани задоволено потирають руки: ми ж казали, що до нового року Юля буде прем’єром.
А, по-друге, якщо ні? То звичним ходом піде в опозицію і готуватиметься до дочасних президентських виборів? У цьому новизни моменту немає. Як і в тому, що за умови її опозиційності буде гучно й затято підкреслюватись, уперто наголошуватись, хто винен у провалах у всіх напрямках — і нинішніх, і минулих, і внутрішніх, і зовнішніх, якщо прем’єрство ЮВТ до нового року не стане дійсністю. Наразі Тимошенко припинила свою публічність — тихо пише законопроєкти, багатозначно очікуючи вдалого моменту, — така її манера готуватись до стрибка.
Момент для неї не найгірший, можна сказати, навіть сприятливий. Бо серед нинішньої влади навряд чи знайдеться персона, котра зможе нейтралізувати Юлю в усіх розкладах — і в опозицію не впустити, й до влади не допустити.
Крім того, в неї, досвідченої і мудрої, є всі можливості (не без участі головного поборника свободи слова в парламенті Нестора Шуфрича) надути президента, як повітряну кульку, інформаційними потоками й засунути всіх, хто здатен впливати на Зеленського щодо неї, в далекий куток. Сидіть, малюки, згадуйте, яким безтурботним було ваше дитинство. Бо звільнена від очікування Юлія Тимошенко дуже рішуче може реалізувати чимало своїх сміливих проєктів.
...А що президент Володимир Зеленський? Тут усе може бути. Або «три дні й три ночі скакав Іван-царевич, доки скакалку не відібрали». Або, ймовірніше, — не заважай керувати країною і вчися, Володю, гідно представляти свою державу на міжнародному рівні, любити Україну.
Головне, щоб обійшлось без яєчних шкаралуп, — тобто, щоб всеїдний Андрій Богдан або інші радники із зовнішньої політики, нашіптуючи на вухо чергову дипломатичну ініціативу й манеру поведінки, попереджали, що відносно нові граблі (президент Казахстану Назарбаєв підтримав анексію Криму й політику Путіна щодо України, а не навпаки) розташовані нижче президентського пояса.
Бо чи можна будувати й вести державу до прогресу головою, повернутою назад, у бік агресора й ката України — нинішнього Кремля — питання риторичне.
