36-річний Олексій Северин — відомий актор, режисер та каскадер. Про його шлях від актора театру Івана Франка до другого режисера популярних реклам та кліпів ходять легенди.
Сам Олексій каже, що найбільший успіх ще попереду.
Про акторство, театр, роботу режисера та каскадера, а також про нові ролі «УМ» поспілкувалась з Олексієм під час роботи над новою кінострічкою.
Запропонував себе Богдану Ступці
— Із чого починали свою кар’єру?
— Кар’єру актора я починав із театру ім. Т. Шевченка в місті Дніпро, куди мене запросили працювати після закінчення театрально-художнього коледжу. Недовго попрацювавши, отримав запрошення до Ніжинського драматичного театру ім. М. Коцюбинського. У Ніжині саме тоді побудували новий театр на місці старого кінотеатру. Уявіть собі: 2002 рік, ви приїздите до маленького містечка, в якому розташований новий театр із сучасним обладнанням, де нова сцена, звук, радіомікрофони Shure, світло, в кожній гримерці — душова кабіна, туалет. На той час це було дуже круто! Багато акторів жартували, що такого немає навіть у театрі Івана Франка. Зараз, мабуть, найкрутіший сучасний театр — це Театр на Подолі, де мені теж пощастило попрацювати, але вже на знімальному майданчику.
Після Ніжинського театру я переїхав до Києва, бо хотів бути ближче до «зірок» і влаштувався реквізитором на роботу в театр Івана Франка, де на той час художнім керівником був Богдан Ступка. Через два місяці я пройшов прослуховування і Богдан Сильвестрович запропонував мені працювати актором за контрактом у нових виставах. Звісно ж, я погодився. Того ж року я вступив до Академії мистецтв (ДАКККіМ) на третій курс режисури. А після закінчення вишу запропонував себе Богдану Ступці на посаду завідувача трупи театру. У це неможливо повірити, але він погодився.
— Як вдавалось поєднувати посаду завідувача трупи, актора театру, та ще й у кіно зніматись?
— Ніяк. Дуже важко зніматись у кіно, коли ви працюєте щодня в театрі й у вас усього один вихідний на тиждень, у понеділок. Тому доводилось часто відмовлятись від зйомок, бо основна моя робота була в театрі. На мені була велика відповідальність, і я не міг підводити свій колектив. Але з часом я зрозумів, що знімальний процес у кіно для мене набагато цікавіший, ніж театр. І тому вирішив залишити театр заради роботи в кіно.
А потім було кіно
— Чи реально знайти роботу після завершення кар’єри у театрі?
— Після того, як я написав заяву на звільнення, мені казали, що я з’їхав із глузду, адже всі намагаються потрапити до театру Франка, а я з нього йду. Після кар’єри в театрі роботу знайти важко, але реально. Треба ходити на всі кастинги, проби, інколи зніматись у масовці. Це допомагає налагоджувати контакти з іншими людьми, режисерами, акторами. Ви не сидите на місці, ви постійно в русі, на тренуванні з каскадерами, на кастингу, на зустрічі з режисером чи продюсером. І так майже щодня.
— Легко вживаєтесь у роль?
— На початку роботи в театрі та кіно було складніше. Зараз уже краще розумію специфіку перевтілення і можу швидко налаштуватись на потрібного героя. Але тут рiч в іншому, наприклад, перед зйомками в серіалах, де мало приділяють уваги підготовці, буває так, що текст присилають в останній день, а там виявляється аж чотири сторінки моїх реплік. А якщо ще й якась бійка в кадрі, то доводиться і бійку «вчити» разом із текстом. Із ролі виходити простіше, ніж налаштовуватись. Команда режисера «Стоп, знято!» швидко повертає вас до реальності!
— Ви працювали на одному майданчику з іменитими акторами та режисерами, наприклад із Любомиром Левицьким. Розкажіть про цю роботу. Які враження?
— Любомир Левицький — це український Майкл Бей, він великий професіонал, і мені пощастило, що я потрапив до нього в команду. Пам’ятаю, ще коли знімали фільм «Тіні незабутих предків», Любомир з оператором Марком Еберлі кожен день обговорювали, як краще зняти той або інший кадр, навіть коли закінчувалась зміна, вони починали обговорювати наступні знімальні дні. З акторами так само, Любомир із кожним актором обговорював характер його персонажа, давав поради, як зробити свого героя оригінальним, як краще зіграти, він завжди допомагав акторам налаштуватись на потрібну хвилю. Марк Еберлі — це оператор від Бога, таких професіоналів можна побачити лише в Голлівуді, а він був у нас в Україні і працював з українцями. Я вважаю, що таких людей потрібно частіше запрошувати в українські проєкти, в них є чого повчитись.
Реклама, музичні кліпи, соціальні ролики
— Знаю, що, крім цього, ви ще й вправний каскадер. Як з’явилася ідея взятися за таку небезпечну роботу?
— Ще з дитинства я не сидів на одному місці, коли був малий, ми з друзями робили саморобні мечі та луки і грали в лицарів та розбійників. Після того як я вступив до Академії мистецтв на режисерське відділення, я познайомився з каскадерами і почав ходити до них на тренування, а потім вже зніматись як каскадер у кіно. Найнебезпечніша зйомка, з психологічної точки зору, була в рекламі Pari Match 2017 року. Нас було кілька груп каскадерів, ми бігали, стрибали, падали, були бійки та трюки з кіньми. Все було добре, і тут залишився останній кадр, як у середньовічних кінострічках, де армія біжить на армію з кіньми. Нас було шість рядів, піші та кінні каскадери. «Мотор, камера, екшн!». І тут я розумію, що прямо на мене біжать коні, які, якщо їх не втримає вершник, можуть мене просто знести, як пір’їну, і затоптати. І так було близько п’яти дублів. На щастя, все пройшло добре, і реклама вийшла дуже якісною та видовищною.
Зараз я працюю з найкращими каскадерами України та Європи, в команді STUNTALOT. Доводиться часто ходити в зал, займатись історичним фехтуванням, вивчати трюкову хореографію, правильно падати та «вмирати»...
— Як другий режисер ви працювали на рекламі та кліпах для зірок, а також самі знімаєте короткометражки?
— Серед мого творчого доробку — реклама сухариків «Флінт», лабораторії «Сінево», музичні кліпи гурту Брутто на пісню «Партизан рок», Влада Цвєтаєва «Ти моє небо». Експериментальний музичний кліп на пісню українського гурту THE HARDKISS, соціальний ролик FILM на тему поведінки в кінотеатрі. Вірусна реклама для YAK Olympic Hostel та рекламний ролик для політичної партії 5.10.
— Над чим працюєте зараз?
— Зараз я працюю над двома сценаріями. Перший — це короткометражний фільм про договір між полісменом та фальшивомонетником. Жанр: кримінальна драма, трилер, фільм знiматимуть англійською мовою для закордонних кінофестивалів. Другий сценарій — для повнометражного фільму для кінотеатрів українською мовою. Жанр: кримінальна комедія, бойовик, історія про кур’єра з доставки піци, який потрапляє в халепу. Також я паралельно знімаюсь у кіно та займаюся спортом. Дуже люблю займатись на турніку та бігати, якщо не пробіжу 8-10 кілометрів, почуваюся некомфортно.
— Якими ви бачите українське кіно та театр?
— Театр існуватиме завжди, він нікуди не подінеться, багатьом глядачам емоції потрібні тут і зараз, переживати разом з акторами, які стоять за кілька метрiв від них. Театр — це тут і зараз. Кіно — це сьогодні, завтра і назавжди. Щодо кінематографа, можу сказати, що короткометражні фільми та вебсеріали набиратимуть обертів. Із часом у кінотеатри ходитимуть лише люди, яких можна порівняти з любителями читати паперові книжки в метро.
— Кілька порад молодим акторам або тим, хто шукає себе у цій професії?
— Можу порадити більше читати книжок, дивитись фільми та навчатись в інтернеті. Зараз Ютуб може замінити майже будь-який виш. Діти, які народилися після 2000-го, в майбутньому можуть мати все, чого забажають, вони можуть навіть полетіти на Марс з Ілоном Маском (сміється).
