Селище Старий Крим було засновано 240 років тому тюркомовними вигнанцями з однойменного рідного півострова й дотепер, як то не дивно, зберегло свою первісну назву.
Щоправда, частенько за цей чималий історичний проміжок змінювалося його адміністративне підпорядкування: зокрема, перед самісінькою донбаською кризою воно ще було у Нікольському районі, а зараз готується ввійти до складу новостворюваного Маріупольського.
Минулої суботи п’ять тисяч його мешканців урочисто, з особливим піднесенням, відзначили свої традиційні іменини «Кьой Гюну» (тобто по-нашому — день міста). Та й саму дату теж, до речі, було вибрано зовсім не випадково, бо насправді вона збігається з терміном остаточного визволення Приазов’я від німецько-фашистських загарбників.
На святі, як годиться, і щиро від душі співали, і щедро до дірки в гаманці ярмаркували. Зокрема, вправні майстрині з декількох навколишніх сіл представили на розсуд тутешньої грекотатарської публіки різноманітні національні оздоблення й нагрудну вишивку (гердани). Натомість місцеві пекарі й кулінари, у свою чергу, залюбки майже поруч змагалися у вмінні спокусливо і смаковито пригощати численних прибулих гостей. Які (ну й, ясна річ, на пару з автором цих рядків) по-братерськи, без огляду на нацприналежність, досхочу насолоджувалися справжніми баранячими чирчирами (чебуреками), запиваючи їх кисломолочним ар’яном. Тут принагідно слід було б, либонь, уточнити, що найперші переселенці з півострова (яких — нагадаємо — спровадила сюди ще «обуяна добрими намірами» цариця Катерина разом зі своїм коханим і всесильним фаворитом Грицьком Потьомкіним) міцних хмільних напоїв зовсім не вживали — навіть попри досконало розвинені в них виноградарські традиції. Тобто якихось безнадійних п’яниць чи бомжів у грекотатарському середовищі майже ніколи не спостерігалося.
Повертаючись же до свята, зазначу, що після офіційних привітань від місцевого кьой-баші (або ж по-нашому — мера) Михайла Балабанова на сільському стадіоні відбулися захоплюючі показові виступи юних спортсменів, а також заключний гала-концерт за участю популярних старокримських ансамблів «Зорба» (керівник — Микола Дангулжи), «Янголи» (під орудою хореографів Марини Кіор та Вікторії Музики), ну й, звичайно ж, багаторазових фестивальних призерів — напрочуд колоритних і воістину невгамовних бабусь із ВІА «Бир Тайфа» (у перекладі — одна сім’я), яких от уже друге десятиліття поспіль ідейно надихає на самобутню яскраву творчість вчителька місцевої школи Олени Акритова. Коротше кажучи, загальна піднесена атмосфера цього святкового дійства навряд чи, гадаю, зітреться з пам’яті його гостей та учасників!..
Проте найбільша несподіванка чекала на мене все ж таки попереду: коли наступного дня я поцікавився в Маріупольському виконкомі політичними уподобаннями мешканців Приазовського регіону, то виявилося, що єдиним населеним пунктом, де під час сумнозвісних подій п’ятирічної давнини український синьо-жовтий прапор не було змінено на російський триколір, став саме… Старий Крим! Адже завдяки твердості й відвазі сивочолого велемудрого кьой-баші Михайла Івановича навіть після численних затятих спроб пошкодити його він так і залишився величаво майоріти на сільському флагштоку — на зло всіляким ненажерливим сепарюгам чи то пак злодюгам зі сходу!..
P.S. «Селям» у перекладі з грекотатарської означає «привіт!».
