Сто років тому українцям нарешті випав шанс об’єднати свої східні та західні землі й створити вперше в історії суверенну національну державу.
Ті події були названі Українською революцією й викликали неабиякий творчий бум серед вітчизняних митців того часу.
Поети натхненно оспівували здобуту свободу у своїх віршах, а композитори майстерно підбирали їм ноти. Від цієї співпраці народилося чимало музичних творів, які точно передають загальне піднесення тієї доби.
Український інститут національної пам’яті та гурт «Хорея Козацька» нещодавно презентували у Харкові спільний проект, присвячений 100-літтю Української революції.
«Усі ці пісні були активно співані на великих і малих сценах України в часі 1917—1921 років на урочистих подіях, військових мітингах, при відновленні «Просвіт», відкритті гімназій та університетів, — розповів народний артист України Тарас Компаніченко. — Їх співали на воєнних позиціях, на шикуванні військ; вони виконувалися кобзарями, бандуристами, оперними співаками, просвітянськими, військовими, міськими, студентськими хорами, Українською республіканською капелою та Українським національним хором. Багато цих творів були забуті й не звучали в Україні майже століття».
Пошуком втрачених музичних пам’яток Тарас Компаніченко займався три десятиліття, працюючи в архівах та бібліотеках. У результаті разом iз гуртом «Хорея Козацька» він записав альбом, до складу якого ввійшло 27 революційних пісень.
Харків став четвертим регіоном, де була презентована при повному аншлагові ця унікальна збірка. Як і сто років тому, революційні пісні знайшли відгук у серцях тих, хто вболіває за долю України, оскільки проблеми її державності сьогодні знову стали актуальними.
«Українці мають почути голоси тієї доби, щоб пізнати дух, ідеали, прагнення та перемоги Української революції,— вважає ексдиректор Українського інституту пам’яті Володимир В’ятрович. — Ті люди, які боролись за свою державу тоді, подібні до теперішніх воїнів, які боронять свободу і незалежність України від новітніх зазіхань давнього ворога нині».
У концерті прозвучали пісні на слова Павла Тичини, Романа Купчинського, Ярослава Ярославенка, Михайла Гайворонського, Олександра Кониського, Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся, харків’янки Христі Алчевської. Кожну пісню Тарас Компаніченко супроводжував розлогими історіями створення того чи іншого твору.
Наприклад, відомо, що теперішній Гімн України має чотири версії, саме ця пісня була найпопулярнішою серед тодішніх революціонерів. Водночас лідер «Хореї Козацької» категорично проти зміни тексту головного символу держави.
«Цього не треба робити хоча б із поваги до канону і ритуалу, які освячені часом і жертвами, — каже він. — Адже розстрілювали наших предків саме за «Ще не вмерла». Такою має бути нинішня державницька позиція».
Звертаючись до аудиторії, Тарас Компаніченко пояснив, що українська пісенна культура минулого століття настільки багата, що не потребує осучаснених версій на кшталт «Любо, братці, любо» чи інших новіших стилізацій під ту добу. Переконаний: «Не треба правду замінювати фейками, адже сама правда набагато цікавіша і потужніша».
