...Директорка Національного природного парку «Меотида» Надія Долгова показала розчищене її співробітниками джерело, що б’є з-під землі грайливим струменем цілющої води.
Виведені убік потоки вже встигли утворити навколо неглибокі рівчаки, якими тепер поважно крокують рідкісні водоплавні птахи.
Вони тут житимуть доти, доки навколо зберігатиметься природна тиша й не підуть у наступ люди зі своїми нескінченними господарськими потребами.
Чи буде збережена ця хитка рівновага у майбутньому, сказати складно, оскільки місцеві чиновники не поспішають закріпити за «Меотидою» її законні землі.
До того ж, значна і, без перебільшення, найцінніша частина цього парку розташована на окупованій території Донбасу.
Сепаратисти там постійно проводять військові навчання, тому численне червонокнижне птаство вже розлетілося врізнобіч, шукаючи для життя безлюдні острівці прибережної суші. Загалом крихкий світ природного парку чимось нагадує дитячий калейдоскоп, де кожної миті може з’явитися нова картинка.
Птахи, що не вживаються з людьми
Недавно «Меотида» збагатилася новим офісом, автомобілем і кількома катерами. Гроші виділили на це в Кабміні, це сприйняли екологи як ознаку офіційно визнаної стабільності.
Рiч у тiм, що до війни головним центром природного парку був Донецьк, а його найціннішою перлиною — колонії, які гніздилися на стрілці Кривої коси. Тут екологи нараховували до 3 тисяч чорноголового ходуна, занесеного до Червоної книги. А також 60 тисяч гостроносої крячки і єдине в Україні «поселення» кучерявого пелікана.
Наразі цей півострів відійшов до так званої «ДНР», тому адміністрація «Меотиди» змушена була переїхати до звільненого Маріуполя й опікуватися територіями парку, які залишилися під юрисдикцією України. Острівці, заселені рідкісними гідрофільними (прибережними) птахами, розкидані на чималій площі, тому без транспорту контролювати їх практично неможливо. «Минулого року проблему було вирішено, — каже завідуючий науковим відділом розірваного війною НПП Олександр Бронсков. — До того часу в Києві, мабуть, не були стовідсотково впевнені у тому, що війна не піде далі».
Без втрачених угідь пташине царство «Меотиди» помітно збідніло. Білосарайська коса, що лишилася українською, наразі вже рясно забудована, тому місць, придатних для гніздування гідрофільних пернатих, тут не так вже й багато. Але природі, як не дивно, допомогли нові обставини.
«У нас з’явилася прикордонна застава, й українські військові обмежили доступ відпочивальників до заповідної частини коси, — каже Олександр Бронсков. — У результаті там оселилася нова колонія птахів. Це близько 10 тисяч особин крячка рябодзьобого. Частково він перелетів до нас з окупованої території парку. Є тут крячок річковий і крячок малий. Останній занесений до Червоної книги».
Символом же «Меотиди» став чоботар, якого через довгий загнутий вгору дзьоб ще називають шилодзьобкою. Цей рідкісний птах поважно ходить мілководдям, шукаючи собі поживу.
А взагалі на території парку, що займає 20 тисяч гектарів, постійно гніздиться 100 видів пернатих, третина з яких — червонокнижні. Ще півтори сотні видів зупиняється тут під час перельотів для відпочинку.
Серед них чимало відомих хижаків — орлани, шуліки, сапсани, кібчики. Минулого року сюди (напевно, в розвідку), прилітав і кучерявий пелікан, проте не став гніздитися. Гідрофільні птахи взагалі дуже лякливі, тому потребують особливого режиму тиші.
На деякі ділянки парку навіть співробітники навідуються нечасто, аби «підопічні» не відчули загрози від таких візитів і не залишили півострів. У цих місцях екологи планують встановити відеокамери й спостерігати за життям пернатих здебільшого у режимі онлайн. Живе «кіно» зможуть дивитися і гості «Меотиди».
Чия земля?
Природний парк поблизу Маріуполя виник у 2000 році, об’єднавши кілька заказників — «Білосарайська коса»,«Бакаї Кривої коси», «Єланчанські бакаї», «Приазовський чапельник», «Кривокіський лиман», «Соснові культури» і тепер уже окуповану «Криву косу».
Десять років тому парк став Національним, але й понині чиновники не спромоглися чітко окреслити його кордони. З одного боку — «Меотида» отримала чіткі інструкції від профільного міністерства, а з іншого — має чимало проблем із владою Новоазовського, Мангушського та Нікольського районів Донецької області, на землях якого розташовані заказники. Приморське узбережжя — надто ласий шматок суші, аби на ньому змогли без проблем розміститися і люди, і птахи.
Свідками такого конфлікту стали недавно і журналісти з кількох областей України, які під егідою Харківського пресклубу завітали до Маріуполя. Картина ще та. Під боком хлюпоче тепле море, всім кортить якнайшвидше пройтися острівцями, заселеними унікальним птаством, а начальник Держгеокадастру в Донецькій області Іван Якименко та директорка парку Надія Долгова ведуть делікатну дискусію на тему: «Чия це земля?». Чиновник закидає екологам відсутність чітко зафіксованого земельного плану, а ті, у свою чергу, кажуть, що такий план у них давно є, проте самі чиновники не поспішають його визнавати офіційно.
У результаті виділені парку площі захоплюють забудовники, в яких доводиться відбирати ділянки через суд. Лише недавно було порушено 16 кримінальних справ, 11 з яких адміністрації «Меотиди» вдалося виграти.
«Після окупації частини території парку ми взялися ретельно обстежувати інші ділянки і знайшли червонокнижні рослини, які взагалі вперше в Україні описуються, — розповіла пані Надія. — Ми підготували клопотання про зміну меж, нас підтримало Міністерство екології та природних ресурсів України. Але як тільки подавали документи до районних управлінь Держгеокадастру, то землі одразу ж виставляли на аукціон або роздавали АТОвцям чи незрозумілим особам. Мовляв, існує законодавство щодо сільськогосподарських земель, а закон про Червону книгу нікого взагалі не цікавить. Ми багато разів писали до голови Донецької ВЦА, на всіх нарадах ставили це питання, але вирішити проблему так і не вдалося».
Цікаво, що спірні території — це в основному болота, піски та солончаки з ракушняком, що малопридатні для ведення сільського господарства. Втім тут щедро ростуть ковила, солодка гола та інші червонокнижні рослини, які охороняє закон.
На жаль, добра частина унікального різнотрав’я знищена і розорана без попереднього дослідження, хоча ці території могли б стати для місцевої казни прибутковими туристичними об’єктами.
«Розумієте, наш парк не є заповідником, — каже Олександр Бронсков. — Тут природа й люди співіснують. І ми не можемо обмежувати комусь сюди доступ. Водночас прагнемо зберегти для майбутнього рідкісну флору і фауну, якими багате узбережжя».
До війни парку належала двокілометрова прибережна смуга. Тут науковці свого часу знайшли дикий гладіолус, цибулю Регеля і навіть орхідею, яка на Донеччині ніколи досі не росла.
Але зберегти унікальне різнотрав’я дуже складно, оскільки місцеві жителі природоохоронні програми «Меотиди» часто сприймають як наступ на їхні власні господарські інтереси. «Вони знають, які рідкісні птахи поряд із ними живуть і які дивовижні рослини тут є, — із сумом констатує Олександр Бронсков. — Але не цінують цієї краси».
Рукотворний пташиний рай
Природа донецького Приазов’я дуже специфічна, бо на сухих, нескінченних і, здається, абсолютно мертвих солончаках приживаються лише особливі рослини, більшість з яких через свою унікальність охороняється законом.
Аби вижив цей бідний зелений світ, потрібно створювати спеціальні умови або хоча б залишити природі незайняте господарською діяльністю місце.
Власне, джерело, яке нам показувала пані Надія, — один із таких проектів, реалізований при допомозі Фонду розвитку громадських організацій «Західноукраїнський ресурсний центр», Міністерства екології та за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки.
Завдяки виділеним коштам фахівці «Меотиди» створили не лише сприятливі умови для появи гідрофільних птахів, а й майже трикілометровий туристичний маршрут під назвою «Екологічна стежина».
«Цей проект унікальний, — каже фахівець із рекреації Вероніка Адамович. — Тут можна спостерігати за тим, як протягом року змінюється колір рослинного ландшафту, бо в різний час квітнуть характерні для тієї чи іншої пори рослини».
Є тут і птахи, що заселили утворені від джерела рівчаки, а також мальовничий місток, який веде до джерельного фонтана. Опори і кладку фахівці «Меотиди» монтували вручну, стоячи по коліна у болоті, оскільки доступ важкої техніки сюди категорично заборонений.
Наразі адміністрація парку розглядає ще шість проектів, які б так само зацікавили туристів й дозволяли поповнювати природоохоронний фонд додатковими коштами. Йдеться, зокрема, про екскурсії в період цвітіння диких гладіолусів на кшталт турів до закарпатської Долини нарцисів.
У парку також намагаються створити сприятливі умови для гніздування рожевих пеліканів. Два роки тому на Білосарайській косі вперше за півтора століття зафіксували два таких птаха, а тепер їх уже семеро. Для України це взагалі унікальне явище. Втім розраховувати на появу великої популяції екологам не доводиться.
«Щоб з’явився пелікан, потрібна тиша. Щоб у місцях їхнього гніздування та заселення не було рибалок, — пояснив непросту ситуацію Олександр Бронсков. — Але у Білосарайській затоці активно йде промисловий вилов риби. Незважаючи на це, існує заповідна зона, в яку завдяки нашим зусиллям рибалки не заходять. Тому вперше за багато років тут з’явились червонокнижний морський голубок та рожевий пелікан. На жаль, останній ще не гніздився, але він постійно тримається на воді».
Найбільш видовищною «Меотида» стає у травні та червні, оскільки тут усі придатні для відкладення яєць ділянки вкриваються суцільним килимом крячків, мартинів та куликів. Є серед них і червонокнижні — морський пісочник, чорноголова вівсянка і чорноголовий реготун. Чисельність останнього знедавна зросла до 3 тисяч особин, чим особливо пишаються екологи, адже тепер iдеться про найбільшу колонію цього птаха у Європі.
