Втративши голову, за волоссям не плачуть

04.09.2019

Варіант відповіді на це запитання опосередковано дали знані особистості минувшини. Філософ Григорій Сковорода казав: «Кожному рот дере ложка суха, хто ж є на світі, щоб був без гріха?..» Мудреці дають нам зрозуміти, що корупція має природне походження, що вона опирається на хапальний інстинкт і має на меті змазати ложку, аби не дерло горло. Тому краще зосереджувати увагу не на знищенні явища як затії нереальній, а на методах мінімізації його негативного впливу у суспільстві. Один із таких методів — ротація менеджерів... Генералісимусу Суворову приписують таку думку: якщо інтендант прослужив в одній частині більше півтора року, його можна розстрілювати без суду і слідства, бо він, безсумнівно, прокрався. У США практикують гуманний запобіжник — ротацію менеджерів через кожні три роки. Але є законні правила фінансово-економічної діяльності, які, навпаки, стимулюють корупцію. В основі їх лежить парадигма про те, що гроші правлять світом, відсунувши на другий план розум, глузд, мораль, інші ознаки, які вирізняють «хомо сапієнса» від первісної людини. Запанували приказки «Гроші не пахнуть», «Мати багато грошей — не соромно» тощо. Відтак в одній (а)моральній категорії опинилися базарний наперсточник, ас рулетки і біржовий гравець — усі вони полюють на чужу власність. Різниця лише в тому, що в перших двох випадках партнер може відмовитись від гри, а в третьому — вкладників грабують, не спитавши  і не попередивши. Така «законна» перекачка власності призвела до дикої ситуації: вісім найбагатших кланів володіють 50,8% світових статків, більшими, ніж 3,6 мільярда бідніших громадян світу. Це не може не викликати заздрощів в «обійдених» «колядників». Захланна заздрість формує ланцюг любителів гонитви за лідерами. Стимул вагомий — перспектива вибратися з бідності.
Жертвою змови світових клептоманів стала молода, недосвідчена й довірлива держава Україна. Ваучерна приватизація виконала роль насоса, що перекачав у приватні кишені економічну спадщину, яку отримали від УРСР. Довірливих «совків» купили запевнянням, що, мовляв, власники у себе не крастимуть. Правду казали, але не всю: крадуть не в себе, а в нас — громадян України. У 1991 р. в Україні були потужні виробництва літаків, кораблів, телевізорів та іншої електроніки, верстатів, автомобілів, с/г техніки тощо. На виробництвах працювали тисячі кваліфікованих кадрів, академічна й галузева науки видавали нову технологію і зразки техніки, виші готували кваліфіковані інтелектуальні кадри. Було що і ким реформувати в економіці й державі загалом. За 25 років від потужної економіки залишилися сльози. Скільки не реформуй купу сміття, будинку не вийде...
Щоб запрацювали накопичувальна пенсійна система і(або) страхова медицина, треба створити робочі місця, де б люди могли заробити на оплату послуг. Хто розробляв фінансово-економічний план цих реформ, хто рахував, які (й скільки) виробництва треба відновити чи створити нові? Принаймні широкому загалу про це нічого не відомо. Або куди ведуть дороги, обіцяні прем’єр-міністром Гройсманом, які вантажі, скільки й куди перевозитимуть, аби ці дороги окупилися? Отож реформи по-українськи нагадують сатиричну мініатюру Аркадія Райкіна про погано пошите пальто. Замовника запитують: до рукавів претензії є? А до ґудзиків, до кишень? Немає! То чого ж ви скаржитеся? Усі окремо взяті елементи гарні, але носити цю річ неможливо — в підсумку вийшло городнє пугало. Так і тут: фахівці починають із моделювання, потім конструктори розробляють деталі, а модельєр складає ці «пазли» у виріб...
Коли з дому вже нічого стало виносити, щоб прогодуватися, нам нав’язали кредити МВФ, нібито манну небесну. А МВФ діє старими й невідворотними лихварськими методами: я тобі дам грошей, а ти повернеш борг із відсотками. У тебе нічим повернути борг? Не сумуй — я дам тобі ще грошей, аби ти зміг повернути борг за борг із відсотками. Зрештою, настає крах, і лихвар забирає у невдахи все майно, включаючи землю. Новацією МВФ є лише те, що він забирає не тільки те, що вже є, а й те, що буде нажите нащадками боржника.
Як кажуть, втративши голову, за волоссям не плачуть. Реформування профуканої спадщини УРСР не дасть позитивного результату. Модельєр підказує державницьким політичним діячам, що треба будувати новий державний Дім на новому фундаменті, і починати потрібно з моделі (зовнішнього вигляду, генерального проєкту). Ресурси українського краю дозволяють збудувати хмарочос на заздрість нині успішним країнам. Це буде цивілізація, в якій правитиме розум, а не гроші, у якій вищою цінністю є людина і її праця, а гроші виконують їхню первісну функцію відповідника вартостей. Роботи вистачить не лише для тих, хто залишився після руїни, а й для збільшеної вдвічі-втричі нації. Молодші будуватимуть Храм, у якому їм жити, а старші, що накопичили досвід життя і праці, робитимуть міцний фундамент на палях: чим глибше сягатимуть палі — тим надійніше стоятиме Храм. А палі нашого Храму мають опиратися на протоукраїнську трипільську культуру.
Один політолог в якомусь із телеефірів висловив занепокоєння тим, що є тенденція будувати легку державу «сьогодні на сьогодні», віддаючи старовинну спадщину чужоземцям, які на нашій спадщині втілюють у життя свої стратегічні проекти державотворення. Зникає розуміння того, чому Україна — не Росія, а Хазарія — не Україна. Легкий підхід до будівництва нової держави не враховує закони етногенезу, який свідчить, що одні пішли від кочових мисливців і скотарів, для яких узяти означало вижити, інші — від осілих землеробів, для яких вижити — це зробити/виростити.
Можливо, аби недопустити перемоги Добра, український етнос і розпинають на жертовному ложі? Щоб перевірити це, досить порівняти один документ з одним папірцем. Будапештський меморандум підписали президент України Л. Кучма, президент РФ Б. Єльцин, прем’єр-міністр Великої Британії Дж. Мейджор. У преамбулі один пункт: Меморандум набуває чинності з моменту підписання, тобто з 5 грудня 1994 р. Це означало, що ратифікації парламентами не передбачалося — підписи очільників високих сторін гарантували вірність держав узятим на себе зобов’язанням. Мінськ-2 підписали посол ЄС Хайді Тельявіні, другий президент-пенсіонер України Л. Кучма, посол РФ М. Зурабов, ніхто О. Захарченко і ніхто І. Плотницький. Жодної особи, що мала б посадові повноваження представляти державу. Але саме цей папірець, що від початку не мав ніякої договірної цінності, «стратегічні партнери» змушують виконувати як безальтернативний. Легкий підхід каже, що в російсько-українській війні винен Путін, й ігнорується той достеменний факт, що війна триває понад пів тисячоліття, перемежовуючись гарячими й холодними фазами. Причина в тому, що Росії бракує легітимних аргументів для підтвердження своєї суб’єктності як імперії.
Подібна ситуація із наступом Хазарії. За єврейським календарем, створення світу датується 5772 роком до н.е., а за старослов’янським ведичним — 7524 роком до н.е. Виходить, що «богообраний» народ з’явився через 1752 роки після створення світу?! Опонент проявився наприкінці ХІХ ст.., коли на теренах сучасної України було відкрито трипільську археологічну культуру і першу європейську державу Аратта. Було доведено, що слов’яни-українці є прямими нащадками стародавньої спадщини. Зло кинулося заперечувати німі, а тому й правдиві археологічні факти. На жаль, висновки залежать не лише від фактів, а й від тих, хто їх відбирає та обробляє.
Та все це маніловщина, доки ми не позбудемося двох взаємопов’язаних хвороб, набутих за часів колоніального рабства і які наша не-наша влада консервує та експлуатує. По-перше, це другорядність: йдемо в Європу або будуємо тут Європу, а не Україну в Україні. По-друге, страх від своєї тіні — націоналізму. Націоналізм є в кожній нації, адже це її ЕГО (внутрішнє «я»). Усі європейські держави пережили підйом самоусвідомлення свого національного ЕГО, після чого націоналізм трансформувався у сталий патріотизм. У Європу треба йти не хворими і бідними, а здоровими та багатими — тоді це буде союз рівноправних суб’єктів, а не коня і вершника. Поки що ЕГО коня переважає. Двічі кінь ставав на дибки (2004, 2014), але кожного разу його загнуздували та повертали в стійло, і він покірно повертався, бо підкорявся своєму внутрішньому ЕГО. Змінити ЕГО коня на ЕГО УКРАЇНЦЯ — то важка, але й почесна місія національної еліти і політичної волі лідерів. 
Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ
Полтава