Історик Владислав Гриневич: «Росія готується до масштабної війни»

— Пане Владиславе, які домовленості зафіксували Москва з Берліном у секретних протоколах Пакту?

 

— Є певна згода між істориками, що саме Пакт Молотова—Ріббентропа відкрив «скриньку Пандори» і дав змогу і Гітлеру, і Сталіну розпочати світову війну. У секретних протоколах до Пакту узгоджувався розподіл Європи між Гітлером і Сталіним. Реалізацію цього плану розпочали за тиждень. Польщу розбили з двох боків — спершу на неї напали нацисти, а тоді з тилу — червона армія. Це дуже неприємний для радянської історії імперіалістичний період, через те він і замовчувався. У мирний, як казали, «переддень» Великої вітчизняної війни, СРСР здійснив цілу низку воєн. Скажімо, на Далекому Сході з японцями, конфлікти на озері Хасан та річці Халхін-Гол (1938 — 39). Або ж війна з Фінляндією в 1939-40-му. Радянсько-польська (Вереснева 1939-го війна). Окупація Балтійських країн, приєднання Північної Буковини і Бессарабії. 

 

— Як змінилася пропаганда в роки «дружби з секретом»?

 

— Внутрішня ідеологія була перелаш­тована на більш агресивний загарбницький лад. А в пропаганді сталася різка зміна у ставленні до Гітлера і нацистів. Дійшло до того, що після підписання Пакту стали переписувати раніше видані книжки. Скажімо, у дитячій книжці Аркадія Гайдара «Блакитна чашка» було «нейтралізовано» всі слова, що стосувалися Німеччини, фашизму, антисемітизму. У своїй книзі я вмістив як ілюстрацію сторінки «Блакитної чашки» до «редагування» і після. Або ж у червоній армії доти була така вправа: «стрільба по фашистах». Після підписання Пакту ця вправа була заборонена... 

 

 

— Люди все це помічали? Які настрої спричинила «зміна курсу»?

 

— Відповідна глава моєї книги так і зветься: «Шок від Пакту». Утім радянські люди не всі були «радянськими». Моє дослідження доводить, що в Радянському Союзі, зокрема в Україні, люди в більшості не були прихильними до радянської влади. Для групи прокомуністичних осіб зміна в пропаганді стала найбільш болючою. Адже стільки років готувалися до війни з Німеччиною, інфопростір був просякнутий антигітлерівською пропагандою. А тепер iз Гітлером дружба!

 

В архіві Міністерства оборони я відшукав документ, що один солдат через це повісився. Але водночас у Радянському Союзі було чимало симпатиків Гітлера. Окремо в документах НКВС пишеться про «прогітлерівські та профашистські настрої», які почали виявлятися. Для українських націоналістів та еміграції дружба Гітлера зі Сталіним була дуже неприємною. Вони чекали війни, у якій Гітлер розіб’є Сталіна, і Україна зможе стати незалежною державою. Насправді настрої в суспільстві радикально помінялися. І я це детально дослідив. 

— У вашій книжці розповідається про один iз найбільш виражених імперіалістичних періодів СРСР — 1939 — 41 роки. Наскільки тривалим був процес підготовки до власне війни? І в чому ця підготовка полягала?

 

— Наприкінці 1920-х основні пропагандистські гасла були такі: «ми живемо у ворожому оточенні», «треба готуватися до війни», «всі мають володіти зброєю». Дітей навчали користуватися зброєю і марширувати, для них створювали масову військово-патріотичну літературу. Той же Аркадій Гайдар став писати для дітей зворушливі твори — «Мальчиш-Кибальчиш», «Судьба барабанщика» тощо. Комсомольці здавали норми ГТО («Готов к труду и обороне». — Авт. ), стріляли з руш­ниць, стрибали з парашутами. Утім усе це здебільшого було у великих містах. Село — а в Україні на той час близько 80 відсот­ків жителів мешкали в селах — цією пропагандою і діяльністю майже не охоплювалося. 

 

— Зараз у Росії дітей привчають до зброї і до думки про «велику визвольну місію» їхньої батьківщини. У школах і навіть садочках створюють кадетські класи і групи. Про що може свідчити така нібито абсурдна мілітаризація дітей?

 

— Про те, що Росія готується не до мирних років. Вона перетворилася на справжню «третю імперію». У своїй антиутопії «Третья империя. Россия, которая должна быть» письменник Міхаіл Юр’єв описує розростання автократичної РФ ледь не до світових масштабів. Подейкують, що то настільна книга Володимира Путіна. Хай там як, та залучення дітей до військових навчань, мобілізуючий міф «Великої вітчизняної війни», масована антиукраїнська та антиєвропейська пропаганда, вкладення значних коштів в «оборонну промисловість» свідчить про те, що Росія готується до масштабної війни проти Європи та інших частин світу. Нам важливо це розуміти. 

 

— Що ще, з досвіду ІІ Світової, свідчить про це?

 

— Є певні паралелі. Тоді в Радянському Союзі також була подібна ідеологія, замкненість, мілітаризація економіки, посилення ідеологічної індоктринації, специфічна пропаганда, ненависть до «ворожого оточення». Передовсім до Європи — так званого «капіталістичного світу». І ще характерна риса — як тоді, так і тепер людей у Росії втримують у покорі спецслужби. Уже тоді вони діяли і за кордоном, влаштовуючи терористичні акти та знищуючи небезпечних для себе людей. Згадаймо, що Троцького, який протистояв Сталіну, радянські спецслужби вбили у Мексиці. Також позбавили життя Симона Петлюру та керівника Організації українських націоналістів Євгена Коновальця. Після Другої світової війни — Степана Бандеру та інших, чия діяльність видавалася особливо руйнівною для СРСР. 

 

 

Червоний російський імперіалізм був схожий на той, що ми спостерігаємо зараз. Інструментом імперської політики виступає не дипломатія, а армія. У 1939-му СРСР захоплював чужі території, прикриваючись любов’ю до трудящих та бажанням розправитися з буржуазією і визволити «братів». Так само і сьогодні, військовим діям передують заяви про бажання врятувати «єдинокровних братів» — слов’ян, чи російськомовних жителів, захистити російську мову. В обозі російської армії їдуть псевдоуряди «республік», які проголошуються на окупованих територіях. Потім швидко організовується «волевиявлення» місцевих мешканців. На «виборах» 99 відсотків голосують «за». І все це видається за палке бажання народу. 

 

— Так само було в Литві та в Естонії у 1940-му?

 

— Так було спочатку на території окупованої Польщі — у Західних Україні та Білорусії. Потім у Балтійських країнах. Червоні імперіалісти планували також захопити Фінляндію під маскою «звільнення від капіталізму». На території Росії створили так звані «Фінську народну армію» і «Фінський народний уряд» — до складу якого ввійшли комуністи фінського походження, що жили у СРСР. Ще трохи — і проголосили б «народну республіку». Утім Маннергейм і фінський народ їм цього не дозволили здійснити. Маленька Фінляндія виявилася дуже вольовою. 

 

В інших окупованих країнах усе йшло за планом. Після «виборів» починалася чистка від «ворогів» — явних чи вигаданих. Під знищення підпадала еліта, політичні партії, усі, хто потенційно міг бути проти російської влади. Тривали депортації, арешти, розстріли. А після цього опускалася «залізна завіса», прокладався кордон, через який неможливо було ні ввійти, ні вийти. Пропаганда тиражувала спотворену «паралельну реальність». Ми бачимо, як це повторюється зараз із проголошеними «народними республіками» на Донбасі. 

— А економічна політика СРСР перед війною чим відзначалася?

 

— Економіка виробляла у великих кількостях танки, літаки, снаряди, піднімати рівень життя людей ніхто не збирався. 22 місяці тривала дружба з Гітлером. І в цей час СРСР повністю годував Німеччину, надавав їй ресурси і фактично допомагав Німеччині завойовувати Європу. Водночас у СРСР спостерігалося надзвичайне падіння рівня життя. Навіть у Москві. Про це, зокрема, свідчать щоденники академіка Вернадського, який пише, що складно було купити білого хліба — а він мав проблеми зі шлунком. Майже всі ресурси країни йшли на військо та на погашення «дружби» з Гітлером. 

 

— Як радянська окупація змінила Східну та Центральну Європу?

 

— Кардинально. У країнах так званої буржуазної демократії вона, по-перше, знищила політичне різноманіття. У цих країнах існували десятки різних партій — лівих, правих, центристських, релігійних тощо. Залишалася всюди тільки одна — комуністична партія Радянського Союзу. По-друге, окупація була просякнута численними військовими злочинами червоної армії. По-третє, вона підірвала ці країни економічно. Держави потрапили у сталінську машину викачування ресурсів. Візьмімо до прикладу Балтiйськi країни. У Радянському Союзі до них ставилися поблажливіше, там був вищий рівень життя, ніж в інших республіках. Але населення цих країн ніколи не забувало, що вони окуповані чужою владою. І коли Гітлер у 1941 році почав війну супроти СРСР, найбільш нелояльними до радянської влади виявилися регіони, окуповані Червоною армією у 1939-41 роках. Стався ядерний вибух національних рухів, які створили повстанські армії в Україні, Білорусі, Польщі, країнах Балтiї. Вони до кінця світової війни воювали і проти Сталіна, і проти Гітлера. 

 

— Як сьогодні у Європі оцінюють Пакт?

 

— У 2009 році Рада Європи постановила, що 23 серпня (дата підписання Пакту Молотова—Ріббентропа. — Авт. ) щороку відзначається як загальноєвропейський День пам’яті жертв сталінізму та нацизму. Цікаво, що в СРСР не визнавали секретних протоколів Пакту аж до президентства Єльцина. На Нюрнберзькому трибуналі Радянський Союз за сприяння союзників замовчав факт підписання цього Пакту. Ріббентропа повісили як одного з призвідників ІІ Світової війни. А інший злочинець — Молотов, спокійно дожив до 90 років. 

ДОСЬЄ «УМ»