Уродженець Хоростківа на Тернопільщині 29-річний Віталій Марків, старший сержант Нацгвардії України, коли 12 липня почув із вуст голови суду італійського міста Павії Анни Марії Ґатто вирок — 24 роки ув’язнення, — ніби завмер. Коли до нього наблизилися карабінери, ще через трохи, опустився на стілець, мовчки обійняв руками голову. Коли вже за мить його в кайданках охорона виводила з переповненої вишиванками співвітчизників зали, голосно вигукує: «Слава Україні!» Десь сотня присутніх українців ще голосніше відповіла: «Героям слава!».
Неочікувано суворий вирок суд присяжних ухвалив за нібито причетність україського солдата до вбивства італійського репортера Андреа Роккеллі в районі Слов’янська Донецької області 2014 року. Формально під прикриттям захисту свободи слова та інтересів і прав журналістів в Італії відбулося судилище над віднедавна італійським громадянином українського походження, який захищав свою Батьківщину. Суддя зачитала лише вирок, мотивацію рішення суду сторони мають отримати впродовж наступних трьох місяців. Опісля передбачений юридичний термін півтора місяця для підготовки письмового оскарження рішення і його подачі до апеляційного суду. Адвокати захисту заявили про твердий намір звертатися до Феміди Мілана.
«Рішення суду присяжних Павії виходить за межі здорового глузду, — написав у «Фейсбуці» голова Християнського товариства українців Італії Олесь Городецький, який особисто відстежував усі 17 засідань процесу. — Такого рішення не очікував ніхто. Навіть сторона обвинувачення. За словами адвоката Віталія, Рафаелле Делла Валле, воно не просто неправове, воно більш подібне на помсту — «вендету». Адже суд не лише прийняв усі аргументи прокурора і відкинув всі докази захисту, а й не взяв до уваги пом’якшуючі обставини, які визнають навіть щодо відвертих злочинців. Тому до 17 років, які просив прокурор, суд додав 7 років і дав максимальний термін, передбачений статтями кримінального кодексу. Тобто, до Віталія поставилися гірше, ніж до вбивці, рецидивіста. Це при тому, що протягом 17 засідань суду і року слідства так і не були надані докази причетності Марківа до вбивства Роккеллі.
Ніхто не свідчив, що він особисто стріляв, що він бачив цю групу, що він повідомляв координати! Він, особисто, зі 150 військових, що перебували на Карачуні, за умови, що стріляли з Карачуна, а не сепаратисти. Це теж не було доведено. По суті, Марківа засудили на основі вигаданої «статті» Іларії Морані в газеті «Корьєре Делля Сера» про «капітана», який «координував оборону міста».
«Один тільки факт: павійські прокурори відмовились виїхати на місце так званого злочину, хоча сьогодні це мирна територія біля гори Карачун (біля Слов’янська), і використовували малюнки (!!!) та фотографії, щоб сформулювати обвинувачення», — констатував на своїй сторінці у соціальній мережі посол України в Італії Євген Перелигін.
Поліція Італії заарештувала Віталія Марківа в аеропорту Болоньї 30 червня 2017 року. Висунуте йому обвинувачення базувалося на словах французького журналіста Вільяма Роглоно, який у 2014-му був у тому ж районі на Донбасі, що й загиблий італійський фотокореспондент Андреа Роккеллі. Правоохоронці стверджували, що 24 травня 2014 року Віталій Марків як «командир» Нацгвардії був причетний до 30 мінометних ударів по підніжжю гори Карачун, де перебували журналісти.
Італійський прокурор наполягав, що хоча Віталій Марків і не вчинив убивство сам, але інформував керівництво Нацгвардії про рух цивільних біля підніжжя Карачуна, а командири Нацгвардії, зі свого боку, дали сигнал вояками ЗСУ, що з мінометів відкрили вогонь по групі іноземних журналістів.
Захист українця наполягає, що обвинувачення є абсурдним та не має реальних свідчень. Отримані з МВС України (якому підпорядковується Нацгвардія) документи доводили, що у травні 2014 року Віталій Марків не був «командиром», а лише сержантом. Його підрозділ тоді не мав на озброєнні мінометів, а використовував лише автомати, а з позиції, де перебував Марків, не видно місця загибелі італійця — воно з іншого боку гори Карачун.
«Бійці були озброєні стрілецькою зброєю і не мали тяжкої та далекобійної зброї, з якої можна було смертельно уразити італійського журналіста Андреа Роккеллі 24 травня 2014 року. До того ж, позиція, де, відповідно до наказу свого командира, ніс службу Віталій Марків, мала сектор спостереження (село Андріївка), відмінний від того, де вбито італійського фоторепортера (залізничний переїзд перед керамічним заводом). Цю позицію на той час займали бойовики-сепаратисти, очолювані російським ватажком Гіркіним. Звідти постійно обстрілювали українські підрозділи на Карачуні», — заявив на суді у травні виконувач обов’язків командира Нацгвардії Микола Балан.
Віталій Марків у 2003 році разом із родиною переїхав до Італії, де навчався і згодом отримав громадянство. Повернувся в Україну під час Майдану, був у Самообороні. З початком війни став волонтером, а пізніше бійцем 1-го батальйону Нацгвардії оперативного призначення («Батальйон імені Кульчицького») — це підрозділ, що складався переважно з «майданівців». Воював під Слов’янськом, отримав звання старшого сержанта, яке не є офіцерським.
Уже надвечір 12 липня в Києві під посольством Італії близько 300 осіб влаштували акцію протесту з вимогою звільнити українського нацгвардійця Віталія Марківа. Учасники акції принесли під посольство Італії порожні коробки з-під піци і банер FreeMarkiv. Мітингувальники скандували: «Свободу Віталію Марківу».
