Нове мемуарно-документальне видання від «Смолоскипа» — «У світ широкий з Україною в серці» Михайла Гереця. Збірка, що переносить нас в атмосферу трагедій, драм і радощів двадцятого століття.
Але ця книжка — не зовсім типовий зразок мемуарної літератури. Бо зазвичай під словом «спогади» ми розуміємо цілісну послідовну оповідь однієї персони про її життя чи про якийсь епізод із цього життя.
У цьому ж випадку перед читачами відкривається строката, калейдоскопічна панорама життя однієї чималої української родини на тлі історії країни.
До видання, звісно, ввійшли безпосередні спогади самого Михайла Гереця, але ними книжка далеко не обмежується. Тут є й виписки з метричних предків пана Михайла, і спогади його сестри, і генеалогічні розвідки, листування з дослідниками, так би мовити, родовідного профілю.
Доля сім’ї Гереців склалася карколомно, та при тому й доволі показово для свого часу і свого місця. Походячи, можливо, від учасників польських повстань дев’ятнадцятого століття, так чи інакше, у дев’ятнадцятому столітті їхні предки опинилися на Поліссі, неподалік українсько-білоруського кордону. Кілька десятиліть відносно спокійного життя переривалися на події Першої світової війни та Визвольних змагань, а остаточно завершилися з початком уже Другої світової.
Спочатку ці землі струсило першою радянською окупацією, потім сюди прийшов радянсько-німецький фронт. Як наслідок, утворилося хитке, небезпечне і криваве багатовладдя: якусь частину території (головно більші міста і шляхи) контролювали нацисти, в іншій частині домінувала УПА (тут її бійців називали «бульбівцями»), нарешті, були райони, підвладні червоним партизанам. Гереці з їхніми очевидними українськими симпатіями, частиною родини в УПА, звісно, зазнавали цькувань від прорадянських сил, і все могло закінчитися дуже плачевно, через що доводилося часто виїздити з рідного села та переховуватися. А коли повернулася радянська влада і постала безпосередня загроза арешту й депортації, герої книжки «У світ широкий з Україною в серці» мусили перейти фронт і через зону німецької окупації, а потім і саму Німеччину, рушити на Захід.
На тому шляху їх чекали поневіряння в Німеччині в ролі «остарбайтерів» (промовистий факт: що їм не дозволяли переховуватись із «арійцями» в бомбосховищах і сидіти в трамваї); переховування від радянських місій і західних військових, які намагалися вислати всіх українців додому; життя, робота і навчання в таборах «ді-пі» (переміщених осіб, англійською — «displaced persons»). І нарешті виїзд у «Новий Світ», облаштування в Америці.
Утвердившись за океаном, Гереці не забували про своє походження та всіляко допомагали Україні, українським організаціями, зокрема й українській церкві. Окремий великий розділ книжки репрезентує листування Михайла Гереця з церковними ієрархами, громадськими діячами та політиками, пов’язане з розбудовою незалежної української православної церкви, включно з листами до Патріарха Філарета. Звичайно, сьогодні, після об’єднавчого Собору, проголошення канонічної автокефалії, ця історія є особливо актуальною.
У книжці згадано чимало заходів, у яких брала участь родина Гереців — від сприяння відбудові Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві до побудови пам’ятника своїм предкам у рідному селі Люб’язь. Читачі зможуть скласти уявлення і про громадську діяльність родини, і про історичне, суспільне тло цих подій (скажімо, їхні враження від подорожей до України).
Окремий розділ книжки «У світ широкий з Україною в серці» — родинні матеріали дружини Михайла Гереця Алли, уродженки Полтавщини, яка так само втекла з Радянської України під час Другої світової війни.
Частину документів видання подано англійською мовою. А завершується книжка англомовним віршем 15-річної онуки Михайла Гереця, Софії Герець-Гайди, присвяченим Майдану 2013—2014 років, що, звісно, дуже
символічно.
