У країні з населенням понад мільярд громадян, у першу чергу, звичайно ж, постає питання забезпечення населення не тільки продуктами харчування, а й водою.
Це той ресурс, відсутність якого не має кордонів і впливає на мільярди людей, що живуть також за межами кордонів держави.
Наприклад, одна з перенаселених країн — Китай, демонструючи світові високі темпи розвитку економіки, водночас має гостру проблему нестачі води і зниження її якості.
До того ж, ускладнюється ситуація із забрудненням не тільки води, а й повітря.
Зараз у Китаї проживає 1,3 мільярда людей, 20% від усього людства, але водний ресурс становить лише 6% від світового запасу.
Споживання води на душу населення становить тільки четверту частину від середньої норми споживання води, згідно зі світовими стандартами.
Крім того, ситуацію з водою в багатьох регіонах ускладнює нерівномірний сезонний і територіальний розподіл водного ресурсу. Так само останнім часом забруднення водного середовища зменшує ресурс питної води.
Китай споживає величезні обсяги води — майже 30% від світового запасу (яких, до речі, за останніми розрахунками, вже недостатньо), а в підсумку від цього страждають держави Центральної і Південної Азії.
На думку експертів, до назріваючої в регіоні екологічної катастрофи призводять, у першу чергу, неефективні іригаційні системи Китаю, а також зростання промисловості і розширення посівних площ у країні. Проблема назріває відразу в декількох країнах євразійського континенту, насамперед через егоїстичну водну політику Китаю.
Наприклад, уже сьогодні на знімках із супутника на території Китаю складно розгледіти притоки річки Брахмапутра, а також такі водні джерела центральноазіатського регіону, як річки Ілі та Іртиш. Слід зазначити, що проведені на початку двохтисячних років незалежні дослідження спрогнозували зменшення стоку річки Ілі в найближчі 30 років на понад 40%, а рівень води в річці Іртиш уже зараз нижчий за норму на 43%.
У найближчому майбутньому найбільші водойми регіону, такі, як озера Балхаш і Зайсан, куди впадають ці водні артерії, безсумнівно, чекає сумна доля Аралу. Тоді сільське господарство вимагало значного збільшення поливу полів, на яких у величезних обсягах вирощували бавовну і рис.
Воду для зрошення почали у великих кількостях забирати з Амудар’ї і Сирдар’ї — річок, які майже повністю забезпечували приплив води в Аральське море. Через це за кілька десятиліть рівень води в Аралі значно впав, а вода в ньому стала набагато солонішого, що призвело до справжньої екологічної катастрофи: дно початок міліти, оголюючи сіль.
У даний час основна проблема полягає в тому, що Китай ніяк не хоче йти на контакт для вирішення водного питання. Неодноразово водні проблеми були поставлені на обговорення в найвищих міжнародних переговорах, але китайська влада воліє ігнорувати їх.
Наприклад, до цих пір не підписано низку міжнародних угод, серед яких найважливіші — конвенції про право несудноплавних видів використання міжнародних водотоків і про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер.
Без цих основоположних документів у китайської сторони фактично розв’язані руки для нераціонального використання водних ресурсів.
У такому випадку Китай і далі споживатиме воду в потрібному йому обсязі, не звертаючи уваги на потреби сусідів, а загроза екологічної катастрофи може торкнутися всіх. Більше того, для євразійського континенту вона з кожним днем стає дедалі реальнішою.
