Доброго дня, шановна редакціє «України молодої»! Я — пенсіонер, ветеран праці, дитина війни.
Постійно передплачую вашу газету (помісячно). Прочитав статтю Олександри Городиської «Гребуть, як кінь копитом» — підтримую її та інших читачів на всі 100%.
Додам від себе: один із ваших дописувачів написав, що коли він отримує газету на другий день після того, як вона вийшла, то це вже не газета, а макулатура. А що казати мені, коли «ідеальний» варіант для мене — це середа і субота.
А буває й таке, причому не один раз, коли газету за 26-27 жовтня 2018 р. я отримав 3 листопада, а за 24 жовтня — аж 7 листопада минулого року (часто плутають село Драбівці з райцентром Драбове).
Ось тут мені й урвався терпець і на грудень я газету не передплатив. Залишившись на цілий місяць без улюбленої газети, я тільки тоді усвідомив, що вона для мене значить — таке відчуття, що залишився відірваним від усього світу. І це не пафос — це чиста правда.
Що для мене «Україна молода»? Це — новини України і світу, політика, коментарі, програма передач із «Футболом-1» та «Футболом-2» (я вболіваю за цю спортивну гру ще з 1958 р., коли чемпіонат світу проводили у Швеції). Щоб дивитись футбол, я щомісяця плачу 65 грн.
А де брати програму? Спортивні новини, кросворди, листи ваших читачів? Тобто, умовно кажучи, ваша газета — це кілька газет разом узятих. Більше я не залишусь без своєї газети, незважаючи на всі негаразди!
У мене лише одне запитання до керівництва Укрпошти: чи усвідомлюють вони, який вплив на українців робить ця організація? Адже більшість людей оці всі негаразди списує на владу. А якби ще й пенсію на селі перестали носити листоноші?
Озираючись у минуле, згадую, скільки горя більшовицька влада принесла в Україну, що важко про це навіть говорити. У родині мого прадіда було 11 дорослих осіб.
Після реформи Столипіна мав землю в полі, як і багато наших односельців. Як розповідала мені одна з його невісток, яка вийшла заміж за одного з його синів ще в 1909 р., коли починались жнива, вони днювали й ночували в полі.
А потім усе це зникло в одну мить: коли почалася колективізація, місцеві «активісти» зрівняли все із землею. Хто залишився живим після 1932-33 рр., повтікали з села, бо їх вважали нащадками куркулів.
Усе це я знав зі слів своїх родичів. Знав, але до мене не доходило, бо, мовляв, тільки в нашому селі таке, а радянська влада на загал добра і справедлива. Чоловік моєї рідної тітки, ще царської, так би мовити, закваски, дав мені прізвисько «Комісар» за мої переконання.
А пишу я про це все тільки тому, щоб показати, як треба боротися за уми простих людей. І в Україні за 27 років її незалежності нам, як ніколи, саме зараз потрібна єдність, щоб вистояти в таких важких умовах і не наступати на ті самі граблі: сприймати правду тільки з екранів телевізора.
Адже в кожного телеканала — свій хазяїн і своя правда, а в головах людей виникає при цьому каша.
Радіо на селі немає; поштові відділення напівзруйновані — звідси й маємо байку Крилова «Лебідь, Рак і Щука». На жаль, це не просто слова. На тлі всього цього Укрпошта з її керівництвом і захмарними зарплатами виглядає не як Укрпошта, а як «Почта России».
І ще одне питання, яке мене непокоїть. Це — вибори Президента. Кандидатів — хоч відбавляй, але деякі опитування показують, що поки що лідирує Тимошенко.
А не так давно на каналі ZIK давав інтерв’ю перший Президент України Леонід Кравчук. І наприкінці передачі заявив, що буде голосувати за Тимошенко. Мовляв, він читав її програму і т.д. і т.п.
Оце для мене було неочікувано: одна справа, коли говорить політолог чи журналіст, інша — коли про це заявляє Президент.
Леоніде Макаровичу, я ваш прихильник іще з часів вашого президентства. Голосував за вас, із великою увагою слухав ваші виступи, бо вважав вас українцем — не як жителя України, а як українця в душі.
Одного разу на передачі Савіка Шустера ви розповідали, як підписувався договір про розпад СРСР і створення СНД. За обідом Єльцин сказав вам (цитую дослівно його (ваші) слова): «Леонид Макарович, ты думаешь, что Россия отпустит Украину? Да никогда!».
І те, що сказав вам Єльцин, старанно виконує Путін. А Путін — далеко не Єльцин. У тих словах — корінь усього зла, відправна точка, звідки всі біди для України: війна, пропаганда, брехня, релігійні конфлікти.
Леоніде Макаровичу, я ж добре розумію, хто я — і хто ви, але Юлія Тимошенко мене якоюсь мірою навіть лякає. Вона особа непередбачувана, як і Путін.
Не випадково ж депутат від «Нашої України» В’ячеслав Кириленко у Верховній Раді «постпомаранчевого» скликання сказав, що «всяка угода, підписана Ю. Тимошенко, не варта паперу, на якому вона підписана».
Що вже казати про її ставлення до Путіна. Хто чув бодай слово осуду з її уст щодо його дій у Грузії, в Криму, на Донбасі? Путін навіть розмовляти не хоче з Президентом Порошенком, очікуючи результатів нових президентських виборів і нового Президента України.
Тимошенко обіцяє знизити тарифи на «комуналку» вдвічі. Одна справа обіцяти, а інша — це зробити, не маючи для цього повноважень.
А як же бути з МВФ, іншими кредиторами? Питань багато, а от відповідей на них я не чув. Я проти Тимошенко-президента, бо боюсь, щоб вона не наламала дров (особливо зважаючи на її ставлення до Путіна).
Вона пройшла всі щаблі влади, крім президентства, і тепер у неї останній шанс ним стати. Але є побоювання, щоб це не стало останнім шансом для України залишитись незалежною, демократичною, європейською країною.
Андрій МАКОТА
с. Драбівці, Золотоніський район,
Черкаська область
