Єгипетський час збiгається з київським
Через чотири години ми — в аеропорту Шарм-еш-Шейха. Це місто — безвізове, на відміну від Хургади, де ми відпочивали два роки тому й де повною несподіванкою стало те, що треба було придбати візи — по 25 доларів «iз носа».
Хочу заспокоїти тих, хто подорожує за кордон уперше: не варто переживати, що не знаєте ні мови, ні місцевості — вас зустрінуть, посадять в автобус, відвезуть до «вашого» готелю, все розкажуть і пояснять. Пасажирів нашого рейсу гіди на виході з аеропорту чітко посортували за списками в десяток автобусів.
Наш чотиризірковий готель QueenSharm виявився останнім на маршруті, тож ми мали можливість 1,5 години розглядати з вікна двоярусного автобуса місцевий ландшафт.
Щоправда, дуже дошкуляв теплий одяг, особливо взуття — в теплі ж краї ми прибули iз засніженого Києва, тому всі з нетерпінням чекали на «десантування». До речі, зимовий час у Єгипті збiгається з київським, а ось у літню пору — мінус 1 година.
Як виявилося, готель QueenSharm має дві лінії — і хоч кімнати в корпусах 1-ї лінії коштували дещо дорожче, але ми вибрали саме цей варіант, адже до моря було не більше 50 метрів.
До готелю потрапили десь о 7-й год. ранку, а заселяти нас мали лише о 12-й год. Довелося нашвидкуруч перевдягнутися просто у фойє. Але перш ніж піти до моря, вирішили поснідати, адже, згідно з путівкою, харчування — «все включено».
Та до їдальні не потрапили: суворий єгиптянин на порозі завернув нас назад, бо були без розпізнавальних спеціальних «браслетиків» на руці з назвою готелю, якими нас, новоприбулих, ще не «окільцювали» на ресепшн. І хоч голодні, але щасливі, що врешті на пляжі, із задоволенням занурилися у води чарівного Червоного моря.
Заселено й освоєно — лише... 5,9% території!
Для тих, хто не товаришував у школі з географією, нагадаю: Єгипет розташований на стику двох континентів — Азії та Африки, на сході омивається водами Червоного моря, а на півночі — Середземного. Межує з Ізраїлем, територією Палестинської національної адміністрації (сектор Газа), а також Лівією та Суданом.
Столиця — місто Каїр із 19,5 млн. населення (але замість офіційної назви міста єгиптяни частенько використовують другу частину першої назви столиці — «Маср»).
Частина країни розташована на Синайському півострові. По території Єгипту проходить славнозвісний Суецький канал (протяжністю у 173 км) — найкоротший морський шлях із Середземного моря в Індійський океан. Територія країни становить понад 1 млн. кв. км. Фактично заселено й освоєно лише... 5,9% території, все інше — пустеля! Адміністративно Єгипет ділиться на 26 провінцій.
Клімат сухий, перехідний від тропічного до субтропічного та континентального. Дощі бувають дуже рідко — сумарно в рік до... 2,2 дня!
Завдяки сухому клімату інтенсивність сонячних променів, особливо в перші дні перебування в Єгипті, не відчувається, тому раджу частіше перебувати в тіні. Бо довелося бачити кількох новоприбулих курортників, які в перший же день «підсмажилися» так, що були немов раки — яскраво червоні, — на них страшно було дивитися!
«Знання мов — це наші гроші!»
Грошовою одиницею в країні є фунти. Міняти валюту можна в банках чи банкоматах, які, зокрема, в Шармі зустрічаються ледь не на кожному кроці.
І хоча турагенції рекомендують міняти свою валюту на місцеву (бо багато що коштує менше долара), проте туристи, як правило, розплачуються саме доларами, які залюбки беруть єгиптяни (1 долар = 17,8 фунта).
Зрештою, нам ні разу не потрапив на очі товар (чи послуга), які б коштували в доларах не цілу цифру. Єгиптяни-торгівці також беруть за свій товар й іншу валюту, в тому числі й гривні, хоча далеко не всі.
Офіційною мовою є арабська, а точніше, єгипетський діалект арабської мови. Мови ж ділового спілкування — англійська та французька. У численних маленьких магазинчиках, які в Шармі чи не на кожному кроці, обов’язково хтось із продавців чи власників розмовляє російською. Дивували філологічні здібності єгиптян, адже у спілкуванні з ними з’ясовувалося, що багато з них знають по кілька європейських мов. Пояснення цим здібностям просте: «Знання мов — це наші гроші!»
Пляж — красивий, але під водою було ще гарніше.
За кількістю населення, а це 97 мільйонів (згідно з переписом 2017 року), Єгипет посідає 15-те місце у світі. Етнічний склад досить однорідний, адже 98% населення — араби.
Офіційною релігією єгиптян є іслам: 90% жителів країни — мусульмани (суніти), близько 8% — християни (копти). Коран накладає на православних цілу низку суворих заборон, котрих вони мають беззаперечно дотримуватися.
Варто поважати місцеві звичаї. Наприклад, аби не «нарватися» на неприємності, не варто фотографувати жінок у чорних накидках (хоча я це й робив, щоправда, з вікна екскурсійного автобуса). Якщо ж хочете сфотографувати чоловіка, обов’язково спитайте у нього дозволу.
Зауважу, що до кого особисто я не звертався б iз цим проханням (продавця в супермаркеті чи господаря приватного магазинчика, офіціанта чи навіть поліцейського зі зброєю) — усі залюбки давали згоду на «фотосесію», а іноді потім і самі просили сфоткати їх iз моїми дівчатами на їхній смартфон.
У священний місяць Рамадан мусульманам заборонено їсти від сходу до заходу сонця. Туристам також не рекомендується в цей час вживати в публічних місцях їжу чи щось пити або курити, бо нехтування цими правилами може призвести до затримання поліцією за неповагу до місцевих законів і традицій.
Стриманість і повага обов’язкові при відвідуванні мечеті, проте краще всього її розглядати, коли там не йде богослужіння. При вході в мечеть (так само, як на вході до будинку чи квартири) потрібно знімати взуття.
Не бажано в мечеті бути в шортах, коротких спідницях чи футболках. Жінки мають входити з покритою головою. Варто також стримати себе від відвідин мечеті в п’ятницю, особливо вранці. Зауважу, що молитви в мечетях чоловіки та жінки здійснюють порізно: жінкам відводиться окремий невеличкий зал при мечеті.
Оцю роздільність в Єгипті можна спостерігати повсякчас: наприклад, черга за квитками розділяється на дві лінії — для чоловіків та жінок. При посадці в транспорт жінки також повинні ставати в окрему чергу і займати передні місця в салоні. Як нам розповідали, у Каїрі в метрополітені перший вагон, як правило, відводиться лише для жінок. Заговорити з незнайомою єгипетською жінкою для чоловіка — порушення етикету.
Правовірним мусульманам заборонено вживати алкоголь — його тут замінив кальян, гуляючи вулицями, ми частенько бачили чоловіків, які сиділи цілими групами й покурювали цю «трубку миру».
Зауважу, що з Єгипту туристам категорично заборонено вивозити не лише корали, а й вугілля до кальяну. Хоча сам кальян — можна, так само, як і різноманітні «заправки» до нього.
Різноманітною є й кухня єгиптян, що не дивує, адже національна історія Єгипту рясніє періодами окупації французами, британцями й турками, і, відповідно, кухня формувалася під їхнім впливом, хоча немало в смаки єгиптян привнесли й сусіди — Ліван та Греція.
У багатьох місцевих магазинах немає часового графіка роботи, і в туристичний сезон вони відкриті допізна (до 1-ї год. ночі). У невеликих магазинчиках і на базарі прийнято торгуватися, й при вдалому «розкладі» ви можете збити ціну на товар, який вам припав до душі, в рази!
Риф кишів різновидом риб і коралів
Дещо засмутило, що кімната нам дісталася не з видом на море, як обіцяли в київській турагенції, а в «двір». Але пейзаж iз басейнами, пальмами й білосніжними невеличкими чаплями, які походжали по траві, теж милував око.
Єгиптянин-прибиральник одразу ж запитав, чи щодня прибирати й міняти постіль. Та оскільки за «послугу» тут прийнято давати «на чай», тому погодилися на одноразову «акцію». Номер — це доволі простора кімната з трьома ліжками, кондиціонером, величезним плазмовим телевізором (який «ловив» і українські канали) з виходом на чималенький балкон.
Були в ньому й шафа для одягу, невеличкий сейф і ванна, об’єднана з туалетом. У готелі використовується опріснена морська вода для технічних потреб, а ось питну воду «женуть» сюди по трубах за 500 км із Нілу!
Коли йдете до моря, то на подвір’ї можете взяти великі пляжні рушники, які обмінюєте на спеціальні картки, котрі видають під час поселення. У разі втрати цих атрибутів платите штраф (15 доларів).
В гостях у бедуїнів.
Наш пляж був засаджений декількома рядами вже величезних пальм, уздовж яких стояли лежаки з матрацами й «парасольками» від сонця з сухого пальмового листя.
До моря треба було спускатися з триметрової висоти, адже пляж розташовувався на платформі скелястого вапняку, частина величезних брил якого колись відкололася й упала в море.
Фактично одразу з берега починався кораловий риф, який тягнувся в бік моря на кількадесят метрів, де й різко закінчувався.
Тож, аби спокійно поплавати й не поранитися, треба було ці 70 метрів пройти по досить вузькому понтону — скріплених між собою окремих товстих пластикових квадратів.
Вражала чистота води, її неймовірні відтінки (від блакитного до темно-синього кольорів) і безліч різноманітних риб. Причому риби людей фактично не боялися й підпливали чи не до самого берега.
Із прикрістю з’ясували, що забули вдома маску з трубкою, а без них тут, як на мене, робити нічого. Тож довелося за першої ж можливості цю амуніцію придбати за... 5 доларів, хоча спершу продавець просив 15.
Передати побачене під водою неможливо: там свій потаємний світ. Коралова стіна простягалася вздовж усієї берегової лінії на десятки кілометрів i мала максимальну висоту на лінії стику з морем — метрів із 10.
Тож усі відпочивальники, «озброєні» масками, плавали вдовж рифу, насолоджуючись побаченим під водою. Різноманітність коралів і химерних риб будь-яких форм, розмірів і кольорів бентежила й зачаровувала!
Із пляжу очі милувало не лише безкрайнє море, а й острів Тиран, який розтягнувся по горизонту й вражав висотою гір. Здавалося, що він досить близько від берега, але насправді то була лише оптична омана.
Звичною для нас стала щоденна процедура «обкурювання» території від комарів, яку працівник готелю здійснював раненько й увечері спеціальним ручним пристроєм, який зі страшним ревом викидав стовпи білого диму.
Українці «окупували» Єгипет
У нас склалося враження, що українці «окупували» Шарм, адже на території готелю й у місті українську мову чули постійно, навіть більше, ніж на столичному Хрещатику (декілька разів на всю околицю з їдальні лунав український гімн) — доводилося спілкуватися з туристами з Одеси, Умані, Харкова, Луцька, Львова та інших міст.
Хоча нічого дивного тут і немає, адже в 1990-х Шарм-еш-Шейх став центром відпочинку середньостатистичних українців. А ось росіян — катма, натомість ми зустрічали туристів із Білорусі, Казахстану й деяких європейських країн.
Місто до цього часу інтенсивно забудовується: зводиться чимало нових готельних і житлових мікрорайонів, які нам повсякчас зустрічалися під час насиченої автобусної екскурсії по місту, яку безкоштовно надала турагенція.
Впадало в очі те, що на освітлювальних стовпах — сонячні батареї, а звичних для нас електроопор iз дротами взагалі не було — всі комунікації йдуть під землею. Автошляхи — ідеальні, з одностороннім рухом транспорту й чудово освітлені в темну пору.
І хоч місто досить розкидане, але зручно розплановане — вражали довгі й рівні, як стріли, автошляхи. Позаздрити можна було й вартості «єгипетського» бензину, яка становить десь 4-6 фунтів за літр, що за нашими мірками — майже задарма, тож і не дивно, що місцеві таксисти безупинно намотують кола в пошуках клієнтів.
«Затока шейха»
Від гіда, в мові якої вгадувався «великий і могутній» російський акцент, дізналися, що Шарм-еш-Шейх — місто, розташоване на півдні Синайського півострова, на північному узбережжі Червоного моря, і має населення з передмістями — до майже 55 тис. осіб, хоча туристів тут буває вчетверо більше.
До 1967 року тут існувало маленьке поселення, а з приєднанням Синаю до Ізраїлю в 1967 році (після шестиденної війни на Близькому Сході між Ізраїлем — з одного боку, і Єгиптом, Сирією, Йорданією, Іраком і Алжиром — з другого), ізраїльтяни побудували місто Офіра з першими туристичним готелем.
Після підписання у 1978 році Кемп-Девідських угод Синай у 1982 році перейшов назад до Єгипту, уряд якого продовжив зусилля щодо розвитку курорту.
У перекладі з арабської Шарм-еш-Шейх — «бухта, затока шейха» (деякі місцеві гіди говорять «узбережжя шейха»). Шарм-еш-Шейх тягнеться з північного сходу на південний захід на майже 30 кілометрів уздовж західного берега затоки Акаба.
Клімат тут надзвичайно спекотний: тропічний пустельний із дуже малою річною кількістю опадів. У січні-лютому нічні температури опускаються до +15°C й іноді буває досить прохолодний вітер, для місцевих це «люті морози».
І хоча вдень світить яскраве сонце і численні відвідувачі пляжів засмагають і купаються, а температура в час нашого перебування сягала 28 градусів, єгиптяни ж ходять добре вдягнені й про купання в цю пору навіть не хочуть думати.
Улітку ж температура може підніматися до +45°C і більше в тіні, найспекотніше в серпні — середній максимум у цей час становить +38°C, і навіть уночі температура нижче +30°C, як правило, не опускається. Цікаво, що температура води в морі не опускається нижче +20°C, навіть узимку (влітку піднімається до рівня +28°C).
Електроопори з сонячними панелями: в Єгипті розуміються на економії.
Історично місто не піддавалося суцільнi одночасній забудові, і тому зростає шляхом розвитку безлічі різних архітектурних «оаз».
Через них проходить головна магістральна вулиця міста — проспект Peace Road, що з’єднує місто в єдине ціле. Місто-курорт складається з кількох районів, побудованих уздовж узбережжя, навколо основних заток (бухт).
У даний час практично всі ділянки берега, придатні для будівництва, забудовані елітними готелями чи відведені під зведення нових житлових комплексів, але, попри це, місто продовжує рости вглиб узбережжя.
У місті немає висотних і навіть багатоповерхових будівель. Як правило, житлові будинки зводять у вигляді невеликих комплексів, упорядкованих одно-двоповерхових вілл і таунхаусів, які, як і численні дво-триповерхові готелі, зосереджені навколо добре озелененої території з сучасною інфраструктурою, магазинами, ресторанами, басейнами і садами.
Зважаючи на зростаючу популярність курорту, інвестиційні компанії Єгипту вкладають в інфраструктуру міста величезні кошти, і Шарм-еш-Шейх змінюється з кожним роком.
«Мы не пристаём!»
Дуже незвичним було те, що, гуляючи в центральній частині Шарма, навіть опівночі на вулиці бачили чимало дітлахів, які гралися й голосно кричали. Зустрічалися о цій порі й батьки з малесенькими дітьми...
Але, як нам пояснили самі ж єгиптяни, у них такий режим і пов’язаний він насамперед iз тим, що через спеку влітку майже до вечора місцеві сидять по домівках, i життя починає вирувати на вулицях ближче саме до вечора. Тож і взимку, за звичкою, цей режим зберігається.
Під час однієї з вечірніх прогулянок містом до мене несподівано звернувся росіянин (судячи зі специфічного акценту), який прийняв мене за місцевого: «Ты хоть по-русски понимаешь? Где здесь вход в мечеть?» Оговтавшись, кажу: «Розумію!» й показав куди йти.
У туристичній зоні міста таксисти не дають проходу: кожен, проїжджаючи, обов’язково сигналить або ж стає, тому постійно доводиться відмовлятися від їхнього нав’язливого сервісу.
Як розповідав гід, у кожному такому авто стоїть лічильник, який відраховує платню у фунтах залежно від відстані. Проте водії туристів охочіше возять за долари, домовляючись про ціну наперед.
Впадала в очі чимала кількість озброєних автоматами поліцейських — їхні міні-блокпости були чи не на кожному кроці. Проте самі правоохоронці, як правило, привітні й щиро посміхаються чи махають рукою у відповідь.
Численні магазинчики міста нам здалися порожніми: власники нарікають, що зараз у країні криза — мало туристів і торгівля йде мляво. Тож можна було добряче цим користуватися й торгуватися, отримуючи значні знижки.
Здивувало й те, що не було тієї настирливості, яку помітив iз боку продавців ще пару років тому: очевидно, влада суворо їх попередила не надокучати туристам. І раз-по-раз доводилося чути: «Мы не пристаём!» Та, тільки-но зайдете в лавку, без товару вже точно не вийдете!
Єгиптяни дуже слідкують за своїм здоров’ям й обожнюють олію чорного кмину, яке вони вживають упродовж усього життя. Пропонують його й туристам, адже цей чудо-засіб зміцнює імунну систему та очищує організм від шлаків і солей.
Крім того, радять купити цілий «арсенал» інших лікувальних масел, на кшталт кунжутного, рукопи, хельби, жожоба, аргани, колоквінта тощо.
Але якщо є зайва копійчина, то краще її витратити на екскурсії. Їх тут пропонують на будь-який смак і гаманець.
Ми, приміром, в один із днів поїхали в пустелю в гості до бедуїнів, а заодно «освоювати» їзду на квадроциклах, конях та верблюдах, що коштувало 50 доларів із людини й завершилося вечірнім шоу — яскравим виступом танцівників і танцівниць танура, екзотичною вечерею та курінням кальяну.
А другою екскурсією, вже за 65 доларів «iз носа», стало незабутнє кількагодинне плавання на яхті із зупинками на острові й у відкритому морі і зануренням в масках між рифами!
Здавалося, що «єгипетська казка» триватиме безмежно, але настав час повертатися на батьківщину з чаями та сувенірами для рідних, де замість яскравого сонечка ми споглядаємо понурі сніги. Але втішилися тим, що викроїли для себе трохи літа серед довгої зими й запаслися чудовим настроєм та незабутніми враженнями...
