За ваші гроші

      Хоча відповідних етнографічних досліджень ніхто не проводив (а якщо й проводив, то забув оприлюднити результати), серед значної частини обивателів побутує думка, буцімто євреї є мало не еталоном хитрості та спритності y справах, що стосуються чужих гаманців. Важко сказати, на чому вона грунтується — немає більш стійких інтернаціоналістів, ніж шахраї усіх мастей. Утім немає сенсу переконувати цих людей, але, може, їх потішить наступна історія, де саме євреї виступають як жертви аферистів, причому приналежність до богообраного народу була обов'язковою. А проти них діяв цілком інтернаціональний «дует». Щоправда, не зовсім традиційний.

      Мешканець міста Антрацит Микола Б. з дитинства мріяв стати... євреєм. Настільки захопила його така мрія, що за свої 32 роки він yстиг три чи чотири рази поміняти прізвище і навіть рік народження, аби тільки потрапити на землю обітовану. Микола занурювався в архіви, але марно — нічого суттєвого, що давало б підстави претендувати на легальну еміграцію до біблійної країни, він у запилених теках не зумів віднайти. До Ізраїлю він, зрештою, таки потрапив і, можливо, затримався б там надовго, якби не його різнобічна й надміру енергійна натура. До того ж поліція в єврейській державі виявилася вкрай негостинною і спровадила нелегального мігранта, який недостатньо трепетно ставився до кримінального законодавства держави, до його справжньої історичної батьківщини.

      Здійснення мрії відкладалося на невизначений термін, однак Б. надбав певні знання, досвід і налагодив деякі зв'язки у специфічних колах. Судячи з усього, перше фіаско налаштувало його на філософський лад, тому що вирішив приблизно так: «Нехай мною ця країна знехтувала, та я зроблю все, щоб така ж доля не спіткала інших спраглих моїх одноплемінників... небезплатно, звичайно». Й організував для початку відправлення до Ізраїлю «покоївок» та «танцівниць». Переважно в тамтешні борделі.

      А наприкінці 2001 року доля подарувала Миколі зустріч із мешканкою Донецької області Іриною М. Кажуть, сходяться протилежності. Здається, це той самий випадок: Ірина за паспортом числилася єврейкою, але бути нею чомусь не хотіла. І вдалася до того ж маневру, що й її майбутній партнер: помінявши паспорт, стала стовідсотковою росіянкою. Однак це принесло їй тільки моральне задоволення. Тепер треба було вирішувати матеріальні проблеми. По можливості не докладаючи великих фізичних зусиль. Що стосується страждань іншого роду, тут в обох проблем не передбачалося.

      Як відомо, в Україні побудована така оригінальна економіка, що пристойні гроші тут заробити практично неможливо. Однак ліберальна її влада дуже не заперечує, коли її громадяни намагаються підзаробити за кордоном (керуючись при цьому російським прислів'ям «с глаз долой — из сердца вон»). Інша річ, що іноземні країни не дуже хочуть їх бачити на своїх теренах. Тому заробітчанам часто доводиться вдаватися до засобів не зовсім легальних, а іноді взагалі нелегальних. От цьому контингенту й вирішили допомогти Микола з Іриною, обравши, так би мовити, ізраїльську «спеціалізацію».

      Ідея була простою: всіх, хто хоче поїхати на заробітки до Ізраїлю, кримінальний дует обіцяв забезпечити потрібною документацією. Складність полягала в тому, що з початком нової хвилі напруження в стосунках іудеїв та палестинців влада країни запровадила дуже жорсткі умови в'їзду на територію країни. Для всіх, окрім євреїв. Отже, треба було всіх «клієнтів» забезпечувати закордонними паспортами, де б у графі «національність» стояв відповідний напис. Лишалася дрібниця: знайти належну кількість таких паспортів. Це виявилося завданням середньої складності.

      Мабуть, недарма певний час Микола Б. жив у землі обітованій: він легко вгадував євреїв серед натовпу і легко входив до них у довіру. А дізнавшись, що у співрозмовника в паспорті відмічено потрібну національність, робив тому пропозицію, від якої важко було відмовитися:

      — Ви знаєте, наша фірма формує групу для поїздки до Ізраїлю. Але поки ми не наберемо певної кількості бажаючих, ніхто нікуди не поїде. Ви не заперечуватимете, якщо ми вас внесемо до списку. Ні-ні, вам нікуди їхати не треба. Це чиста формальність: потім ви просто відмовитеся від поїздки — і все. Від вас нічого не вимагається — дайте лишень ваш паспорт, свідоцтво про народження, військовий квиток. А я вам заплачу двісті доларів і безкоштовно оформлю закордонний паспорт. Ну то як?..

      Заробити на голому місці двісті «зелених»? Тут представники «найхитрішої» нації поводилися абсолютно так само, як і їхні співгромадяни-українці чи росіяни. Тобто спокушалися на «безплатний сир у мишоловці» і віддавали чарівному молодому чоловікові всі запитані ним документи. Деякі власники їх уже ніколи не побачили. Як, власне, й обіцяні «бакси». Що аж ніяк не свідчить про дуже високий коефіцієнт інтелектуального рівня аферистів. При їхніх заробітках краще було б не доводити людей до написання заяв до прокуратури та СБУ. Тим більше що можливість для цього була.

      Микола зі своєю подругою передавав «виторгувані» паспорти та метрики робітникам паспортної служби одного з міліцейських відділків, а там їх використовували для оформлення закордонних паспортів, у які вклеювали потім фотографії замовників. Як повідомляє прес-секретар Управління СБУ в Луганській області Юлія Єрьоменко, принаймні в один такий документ фото заробітчанина було вклеєно безпосередньо на робочому місці паспортиста. Слід зазначити, видавати такого роду документи належить безпосередньо його власнику, причому під підпис. Однак наші чиновники іноді стають такими противниками формалізму... Особливо якщо їх добре простимулювати в даному напрямі.

      Новоявлені євреї платили за кожний такий документ по 3—4 тисячі доларів, очевидно, сподіваючись відшкодувати чималу суму, піднімаючи економіку чужої країни. Можливо, навіть і по суботах. Слідчі УСБУ довели, що відправити до тієї країни Микола з Іриною встигли як мінімум трьох чоловік. А їхніми жертвами стали десятеро. І всі за паспортами (точніше — тепер тільки за свідоцтвами про народження) були євреями. Тому що інші кримінальному дуетові просто не були потрібні.