В тому числі і Україна: чому не всі країни-члени ООН підтримали глобальний пакт про міграцію

Організація Об’єднаних Націй ухвалила перший глобальний міграційний пакт («Всесвітній пакт за безпечну, впорядковану і регульовану міграцію»).

 

 

За словами Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, цей документ «має запобігти стражданням та хаосу, пов’язаним iз міграцією».

 

 

Він додав, що пакт спростовує міфи довкола цього питання та дозволить впливати на міграційну політику країн, які є членами ООН.

 

 

Пакт ухвалено під час дводенної між­урядової конференції ООН, що проходила 10-11 грудня в Марракеші в Марокко. Підписали документ більшість країн — 164.

 

У своїй вступній промові Генсек ООН Антоніу Гутерреш переконував делегатів, що міграції не лише не вдасться уникнути, вона необхідна більшості розвинених країн у зв’язку з падінням народжуваності та збільшенням тривалості життя населення. Він також звинуватив противників пакту в розповсюджені неправдивих даних стосовно положень документа. 

 

Пакт складається з 54 пунктів. У них йдеться, зокрема, про збільшення доступності та гнучкості методів постійної міграції, зведення до мінімуму негативних чинників, що призводять до виїзду з країни-походження.

 

Документом передбачено також координацію міжнародних заходів щодо зниклих безвісти мігрантів, а також зміцнення транскордонної боротьби з контрабандою мігрантів та запобігання торгівлі людьми.

 

Основу пакту становлять, окрім кількох основних орієнтирів, також 23 «цілі для безпечної, організованої та легальної міграції».

 

У них ідеться про більші зобов’язання і меншу бюрократію у випадку з легальною міграцією, а також кращим забезпеченням мігрантів основними громадянськими правами. Позбавлення мігрантів волі має використовуватися лише як крайній засіб, iдеться у тексті угоди.

 

Мігрантам, які отримують дозвіл на тривале перебування у країнах, слід полегшити доступ до соціального захисту.

 

Більше конкретики міститься в описі заходів, спрямованих на посилення безпеки, зниження витрат і бюрократії під час здійснення мігрантами грошових переказів на батьківщину.

 

Деякі експерти вважають, що гроші, що їх мігранти переказують своїм родинам на батьківщину, є ефективнішим засобом розвитку країн третього світу, ніж більшість міждержавних проектів у цій галузі.

 

За даними Світового банку, в 2017 році мігранти переказали до країн, що розвиваються, 466 мільярдів доларів, а цьогоріч ця сума сягне 485 мільярдів.

 

Пакт прийняли після півторарічних консультацій та перемовин. Підписати цей документ відмовились, зокрема, Польща, Австрія, Чехія, Болгарія, Словаччина, Латвія, Швейцарія, Австралія, Італія, Ізраїль, Угорщина та Сполучені Штати, які вийшли з переговорів iще на стадії розробки угоди. У Бельгії це питання спричинило урядову кризу.

 

Партія «Новий фламандський альянс» пригрозила вийти з урядової коаліції, якщо прем’єр-міністр поставить свій підпис під міграційним пактом ООН. Лідери вищезгаданих країн пояснюють відмову від пакту тим, що документ шкодить суверенітету їхніх держав.

 

Противники пакту переконані, що пакт матиме зворотний ефект: не зменшить міграцію, а стане заохочувальним чинником, що спричинить збільшення потоку нелегалів у розвинені країни. 

 

Україна також не підписала міграційний пакт ООН. Офіційний Київ пояснив рішення наразі утриматись від приєднання до угоди з огляду на велику кількість внутрішніх переселенців, про що в понеділок, 10 грудня, повідомила прес-служба Міністерства закордонних справ. МЗС нагадало про збройний конфлікт на Донбасі, внаслідок якого приблизно півтора мільйона українців стали вимушеними переселенцями.

 

«Враховуючи викладене, Україна розгляне можливість приєднатися до Глобальної угоди про безпечну, впорядковану і легальну міграцію на іншому етапі за сприятливих обставин», — йдеться в повідомленні.   

 

За цією офіційною стороною медалі є й інша. За півтора року спроб вирішити міграційну кризу всередині ЄС, окрім інших варіантів, обговорювалась зокрема можливість створення на сході Європи, за межами ЄС, своєрідного емігрантського «чистилища», звідки б нелегали подавали заявки на дозвіл на проживання в країнах ЄС, а відповідні органи ЄС відбирали б з них тих, хто дійсно зазнав переслідувань на батьківщині, чи тих, хто виявиться корисним на ринку праці ЄС.

 

Не важко здогадатись, що Росія і Білорусь відмовляться від ролі «емігрантського відстійника», Молдова занадто маленька для цього, а Туреччина вже вщент переповнена мігрантами. Залишається Україна, яка з огляду на економічну скруту може спокуситись обіцянками фінансової допомоги ЄС і погодитись на роль «відстійника». Наразі вистачило розуму не потрапити у таку пастку. 

ЦИФРА