У Києві відкрили виставку до 220-річчя заснування Києво-Межигірської фаянсової фабрики

«Вироби Межигірської фаянсової фабрики поєднували кращі європейські зразки з питомо українськими мистецькими традиціями. Їх елементи декору — орнаментування і ліпнинка, — багато в чому наслідували традицію українського народного мистецтва. Отже, ці раритети засвідчують нашу культурну традицію», — розповів на відкритті виставки «Традиція і стиль» старший науковий співробітник НМІУ Ярослав Затилюк.

 

 

У виробах межигірського фаянсу, задовго до архітектурних експериментів Кричевського та творчого вибуху українського авангарду початку ХХ століття, утім після мазепинського злототканого гаптування, українське традиційне вийшло на рівень загальносвітового професійного мистецтва сучасності.

На виставці «Традиція і стиль» у НМІУ вперше одночасно представлені раритети з різних музейних та приватних колекцій. Досі відбулося всього три виставки цього унікального явища української культури, і вони представляли колекції окремих музеїв.

 

Перша виставка експонувалася в 1925 році в приміщенні Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка (нині Національний художній музей України), директором якого був Микола Біляшівський. Дві інші — в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва в 1982 та 2017 роках.

 

На жаль, цього разу музей декоративного мистецтва виявився не готовим до спільного проекту. У деяких музеях одиничні вироби межигірського фаянсу в своїх експозиціях і через це не змогли їх надати.

 

Утім кілька розкішних витворів презентував у найбільшому історичному музеї країни Сумський обласний художній музей імені Н.Онацького. А Національний музей Тараса Шевченка надав кілька Шевченкових робіт із краєвидами Межигір’я. Зокрема, його олівцевий ескіз 1843 року «Києво-Межигірський монастир».

 

«Наш поет, коли повернувся в Україну з Петербурга, відвідував, як тепер кажуть, «місця сили». Знакові місцевості козаць­кої слави, храми, які його надихали. У Межигір’ї монастиря вже не було, але він залишив нам цю унікальну пам’ятку та схили Дніпра довкола монастиря на своєму малюнку», — каже головний зберігач Національного музею Тараса Шевченка, член Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) Юлія Шиленко.

 

За словами старшого наукового співробітника НМІУ Ярослава Затилюка, Тарас Шевченко був зачарований і виробами Межигірської фабрики, і самим монастирем та його історією. Коли він відбував царське покарання у далеких степах, то у своєму щоденнику згадував, як йому поталанило потрапити в Межигір’я.

 

А межигірські майстри приблизно в ті ж роки, незважаючи на царські заборони, випустили в український світ декоративні тарілки із зображенням Шевченка, Пантелеймона Куліша та Миколи Костомарова. Ці витвори можна побачити на виставці у НМІУ.

Виставка цілком сучасноєвропейська і за змістом, і за формою. «Вражає форма подачі цієї виставки. Відчувається цілісність, наповненість. Цей проект також показує нам відкритість музейних фондів та доступність їх відвідувачу», — розповідає Юлія Шиленко.

 

Справді, новітній дизайн виставки розширює межі музейних вітрин, створюючи атмосферу занурення в мистецьке явище. На стінах — великі фото витворів та цитати відомих мистецтвознавців і колекціонерів про історію фабрики та її значення.

 

У центрі зали — раритетний стіл, сервірований столовим та декоративним посудом, виготовленим у Межигір’ї: зворушливими супницями, соусниками, глечиками, вазами, букетницями, чайниками й тарілками, сільничками.

 

У вітринах — вази, тарелі, лампади, декоративні писанки, столовий і декоративний посуд з українською рельєфною орнаментикою. Межигірські майстри виготовляли понад 120 різновидів фаянсових виробів.

 

На декоративних тарелях зображували знакові для українців місця:  краєвиди Хрещатика, Золоті ворота, Києво-Печерську лавру, та й саме Межигір’я. В оселях українців такі витвори мали важливе значення. І могли промовляти до гостей так само виразно, як синьо-жовта стрічка на рюкзачках у час Майдану.

 

Нагадаємо, що Межигірсь­кий Спасо-Преображенський монастир свого часу був голов­ним козацьким монастирем. Його історія ведеться від часів Київської держави. Після знищення Запорозької Січі  російський царизм закрив монастир, і величезні монастирські багатства конфіскувала новопостала Російська імперія.

 

А в 1935 році монастир більшовики взагалі стерли з лиця землі. На його місці звели державну дачу для керівництва УРСР. Однак на виставці у НМІУ можемо побачити, як виглядала козацька обитель. Адже тут представлені поштові листівки з краєвидами Межигір’я кінця ХІХ — початку ХХ століття з колекції Дмитра Піркла.

У НМІУ зберігається одна з найбільших колекцій межигірського фаянсу. Директор Київського художньо-промисливого і наукового музею (попередника НМІУ) Микола Біляшівський писав 1925 року, що тільки за 1910-й музей закупив 114 виробів колишньої Межигірської фабрики на чималу суму — 299 рублів.

 

«Усі вони не є повторами закордонних видань, а носять за формою, фарбуваннням і призначенням місцевий характер, і взагалі є виразниками українського національного стилю, — зазначав Микола Біляшівський. — Недарма наш музей почав колекціонувати — це, до речі, спровокувало приватних колекціонерів, антикварів та інші музеї розшукувати ці вироби — і завдяки цьому чимало зразків вишуканого старого виробництва було врятовано від загибелі».

 

Працівники межигірської фабрики багато експериментували, тестували різні методики. Саме в Межигір’ї вперше в тодішній Російській імперії зробили експеримент і прикрасили фаянсові вироби друкованим зображенням. Друге, що вирізняло фабрику з-поміж інших, — це експерименти з різними глазурями, передовсім зеленою і синьою, та суцільне покриття ними виробів.

 

Утім була в Межигір’ї й теракотова кераміка, і саме така ваза з Сумського художнього музею представлена на виставці.

 

За словами куратора виставки Юлії Осташевської, у неї цікаве оздоблення в етруському стилі, її можна довго розглядати, тут багато декоративних деталей.

 

На виставці можна побачити й іншу цікаву і незвичну кераміку в античному стилі: синю тарілку з зображенням античної жриці, красиві посудини з химерами.

 

«У наших експонатів, як і в людей, є свої історії. На цій виставці експонати будуть представлені через їх долі, — каже генеральна директорка НМІУ, ініціаторка й авторка ідеї дизайну виставки Тетяна Сосновська. — Деякі предмети поверталися з Німеччини, куди були вивезені нацистами. Деякі предмети надіслала до нашого музею польська родина, яка ними користувалася. Але захотіла, щоб вони збереглися в музеї».

Директорка Вишгородського історико-культурного заповідника Влада Литовченко на відкритті зазначила, що в довколишніх селах на Вишгородщині здавна було багато гончарів.

 

Тут величезні поклади гончарної глини. Утім довколишні села були пов’язані з Межигір’ям не лише територіально, а передусім спадкоємністю місцевих традицій українського гончарства.  

 

Вишгородський історико-культурний заповідник надав матеріали для цієї виставки. А міжмузейні проекти розкривають  тематику значно ширше і масштабніше.

 

Утім виставка межигірського фаянсу в стінах НМІУ — проект не лише міжмузейний, а й загальнонаціональний. Адже є частиною роботи Школи музейних лідерів, організованої в музеї за підтримки Українського культурного фонду.

 

Студентами цієї школи стали 50 молодих музейників та студентів-музеєзнавців з усієї України, які слухали лекції кращих музейників України, Польщі, Ізраїлю та Італії, знайомилися з сучасними тенденціями у світовій культурі та, зокрема, у музейництві, брали участь в інтерактивах і поряд з науковими співробітниками НМІУ створювали три виставки, одна з яких — про межигірський фаянс.   

 

«Наша «зелена» група відповідала за межигірську виставку, — розповідає «УМ» молода працівниця Музею Іллі Репина, що в Чугуєві, Марина Ландрат. Ми розробляли інформацію для преси, писали прес-анонси, прес-релізи та поширювали їх через різні канали інформації». Куратор цієї групи, кандидат історичних наук, завідувачка екскурсійним відділом НМІУ Людмила Кушнір додає, що її «студенти» шукали інформацію про Києво-межигірську фабрику в архівах та бібліотеках. Та ще й організували інтерактивний куточок «Творча майстерня». Це глиняні тарілочки, фарби і зразки межигірського розпису, розміщені на столику у виставковому залі. Кожен охочий, передовсім діти, може розписати тут власний музейний сувенір за мотивами межигірського фаянсу.