Мало хто без хвилювання вперше переступає поріг «Вернадки». Тим більше, коли дізнається, що її інформаційними ресурсами користуються півмільйона читачів.
З тим більшим трепетом читач входить до святая святих — Інституту відділу стародруків.
Це за умови, якщо пощастить і він стане одним із тих двох тисяч відвідувачів, які щодня звертаються до бібліотеки. Допуск сюди обмежений: потрібно мати не тільки читацький квиток, а й лист із місця роботи або навчання. Ознайомлення з раритетами ускладнене ще й глобальною дискусією щодо співвідношення між їхнім збереженням і доступністю.
Свої скарби давніх раритетів у бібліотеці окреслюють у приблизних цифрах: тут зберігається найповніше в державі зібрання пам’яток слов’янської писемності, колекція найдавніших друкованих книг, 530 інкунабул, загалом сотні тисяч стародруків. Величезна кількість раритетів надійшла сюди з бібліотек Університету святого Володимира, Київської духовної академії, Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Києво-Софійського собору тощо. Зберігаються тут, наприклад, стародруки з історичної колекції Петра Могили.
Найдавніші видання, представлені у сховищах України, — книжки, видані в середині ХV ст. Йоганном Ґутенбергом та його учнями. Це також найдавніші українські книги, що побачили світ завдяки друкареві Івану Федоровичу — це «Львівський Апостол» (1574 р.), «Острозька Біблія» (1581 р.), унікальними є давні видання друкарень Києво-Печерської лаври, Львівського братства, монастирів Почаївського, Унівського та інших (кінець ХVІ ст. — ХVІІІ ст.). Тут можна побачити найбільшу збірку прижиттєвих видань Тараса Шевченка (всі вони оцифровані) і Михайла Грушевського, в тому числі з автографами історика.
Завдяки приватним колекціям з Київщини, Житомирщини і Волині, у 20-30 роках під час націоналізації фондів «Вернадка» збагатилася унікальними виданнями.
«Тепер стародруків не купуємо, насамперед через фінансову неспроможність, — пояснює завідувач відділу стародруків Наталія Бондар. — Бібліотека має свій видавничий центр, друкує накладом триста примірників каталоги, наукові монографії, бібліографічні покажчики тощо. Водночас багато раритетів ще потребують відображення в наукових каталогах. Надолужуємо «цифрою». Всі, хто цікавиться стародруками, можуть ознайомитися з електронними базами даних у режимі онлайн».
Отож не журіться, якщо не маєте безпосереднього доступу до цих раритерів — тепер усе вирішує інтернет. Із 1998 року здійснюється цілеспрямоване комплектування електронними документами, і чимало стародруків можна детально роздивитися в оцифрованому вигляді на сайті НБУВ. Водночас бібліотека дозволяє собі час від часу радувати читача «живою» книгою, долучаючись до підготовки з перевидання рідкісних книжок. Серед них щойно перевидані «Граматика» (Кременець, 1638 р.), «Лікарство» (Острог, 1606 р.).
Про все це Наталія Петрівна розповідає, невимушено присівши в крісло біля старовинних книжкових шаф, що належали польському королю Станіславу Августу Понятовському. Серед раритетних шаф мають змогу працювати й читачі давніх пам’яток — як правило, науковці.
Це звичне для співробітників та відвідувачів відділу сусідство. Щодня на них дивляться з портретів проникливими очима славетні фундатори книговидання Йоганн ґутенберг, Іван Федорович і Єлисей Плетецький (засновник друкарні Києво-Печерської лаври, 1615-1616 рр.) — три основні постаті, які стояли біля витоків створення нашого інформаційного світу.
А книжкові шафи від його королівської світлості Станіслава Августа Понятовського опинилися тут після того, як племінник останнього польського короля на початку ХІХ сторіччя продав їх Волинському ліцею, і перемістились із Варшави спочатку до Кременця, а потім і до Києва.
Шафи переїхали сюди в тридцятих роках ХХ ст. разом з унікальною бібліотекою короля й досі продовжують виконувати свою основну функцію — зберігати в найбільшій українській скарбниці стародруків безцінні надбання людської думки.
