Черга у небуття: у Харкові один за одним зникають будинки, де жили видатні люди своєї епохи

У Харкові склалася абсолютно парадоксальна ситуація: місто з перших років своєї появи щедро генерує дивовижні історії, але жодна з них не стала частиною звабливого піару, завдяки якому сюди б масово їхали туристи. Роль гідів час від часу беруть на себе харківські історики і краєзнавці, які через соціальні мережі збирають невеликі групи слухачів й влаштовують тематичні лекції під відкритим небом.

 

Але ж жителі і гості міста можуть і не побачити те запрошення. До того ж, Харкову так і не вдалося створити бодай один цікавий маршрут, який би став об’єктом масового туристичного паломництва. Будинок у Нікітинському провулку, стіни якого пам’ятають Василя Єрмілова, Богдана Божидара, Давида та Миколу Бурлюків, Борисів Косарєва та Пастернака і де Велемира Хлєбнікова проголосили «Головою Земної Кулі», недавно просто знесли, хоча сама будівля при всій своїй «безгоспності» мала чималий запас міцності. 

 

Однією з причин знищення будинку в провулку Нікітинському, 22а, який на початку ХХ століття був найцікавішим культурним центром Харкова, є те, що він не значиться у списку культурних пам’яток, як пояснили чиновники. Чому так сталося, з’ясувати складно. За словами історика Андрія Парамонова, з подібною ініціативою до обласного Центру охорони культурної спадщини він почав звертатися, починаючи з 2002 року.

 

«Усе, що від мене залежало, я зробив, — повідомив знавець харківської давнини газеті «Время», — Тобто взяв архівну довідку про цей будинок, аби у чиновників був привід поставити його на облік, написав відповідну заяву. Але за 16 років цього не було зроблено. Спочатку мене попросили почекати. Мовляв, є проблема по всій Україні з поставленням на облік пам’яток, що були недавно виявлені. Далі я порушував це питання у 2003, 2004, 2005, коли змінилася влада. Потім була ціла епопея у 2007 і 2008 роках, потім — у 2010 — 2011… Цією власністю керував Червонозаводський відділ освіти, потім будинок передали на баланс міста, а в 2012 році, виявляється, його вже продали й дозволили знести. Чому це сталося саме зараз? Справа в тому, що місцеві активісти вирішили спорудити на будинку меморіальну дошку з інформацією про сестер Синякових. Звичайно, це б не врятувало споруду, але власниця природно б затурбувалася з приводу можливих претензій… Хоча сам будинок був міцним. Там дубові балки такої довжини, що зараз уже й дерев таких немає». 

Аналогічна історія трапилася з будинком, де проживала родина Марка Кропивницького. Його іменем недавно назвали один з обласних центрів, а на Харківщині, з якою пов’язано фактично половина життя митця і де, зрештою, він був похований, все по-іншому. «Будинок у провулку Лопатинському, 6 має охоронний номер, — пояснив ситуацію краєзнавець Михайло Красиков. — Якби власник будівлі звернувся до управління культури та в нашу Раду з питань охорони культурної спадщини при Харківській обладміністрації (ХОДА), ми б не дали згоди на знищення. За великим рахунком, там треба було відкрити музей, адже Марко Кропивницький — брендове для Харкова ім’я. Проте власник будинку настільки впевнений у власній безкарності, що взагалі нікуди не звертався і просто самовільно зніс будівлю, бо йому потрібна була земельна ділянка. Управління культури ще у 2016 році направило листа до прокуратури, але чомусь до цього часу винного не притягли до відповідальності». 

 

На думку пана Красикова, єдино правильним рішенням було б змусити фірму, яка зрівняла пам’ятку історії з землею, звести будівлю наново, користуючись кресленнями та фотографіями. Тоді, можливо б, й інші добре подумали, перед тим як замовляти бульдозери. Тим більше, що список знищених пам’яток невпинно зростає. Біля двох років тому, скажімо, був знесений по вулиці Коцарській будинок відомого поета ХІХ століття Якова Щоголєва, що ввійшов в історію як представник «українського романтизму». 

 

А недавно вибухнув новий скандал — під загрозою несподівано опинився симпатичний маєток на вулиці Свободи, 35, здавна оповитий компартійними таємницями радянської доби. Свого часу він належав харківським дворянам Мігріним, яких після революції переселили до маленького флігеля, аби в основні покої могла в’їхати родина Якіра. Згодом тут влаштували затишний міні-готель для сановитих столичних функціонерів. За однією з легенд у будинку зупинявся сам Леонід Брежнєв, коли приїздив із візитом до Харкова. 

 

У роки незалежності державні зав­госпи, за інерцією, зберігали цю розкіш під замком як об’єкт особливого призначення, а потім пустили по приватних руках, викресливши зі списку пам’яток архітектури. Зараз під його стінами активізувалися чергові забудовники. І це при тому, що сам будинок фахівці приписують авторству знакового для Харкова архітектора Олександра Гінзбурга. Аби врятувати будівлю, Харківський антикорупційний центр ініціював порушення кримінальної справи, але в місті не було ще жодного прецеденту, коли б громадськість виграла спір, пов’язаний з активністю забудовників. То й же будинок лікаря Сурукчі, за який кілька років тому точилася справжня війна між владою і творчою інтелігенцією Харкова, й далі просто старіє на користь новим власникам, хоча в мерії обіцяли не знести, як планувалося до скандалу, а відновити історичну будівлю. 

 

Останнім часом війна за старі особняки почала набувати ще й елементів цинізму. «Я навіть можу сказати, яка будівля наступна у черзі на несподіване знесення, — каже Михайло Красиков. — Це будинок по вулиці Сумській, 28, де народився і жив видатний композитор Сергій Борткевич, якого називають «українським Рахманіним». Недавно обласне управління культури абсолютно бездарно програло суд власнику цього будинку. Суд розірвав договір про охорону, тому що будівля була зареєстрована як пам’ятка, пов’язана з революційними подіями. У зв’язку з декомунізацією, звичайно, про явку більшовиків пам’ятати недоречно. Але я пропонував на засіданні консультативної ради з охорони культурного спадку при ХОДА змінити формулювання та взяти цей будинок на облік як пам’ятник історії, пов’язаний з особистістю світового значення — Борткевичем. На жаль, моя пропозиція не була підтримана. Наразі ще не пізно переглянути те рішення. У зворотному випадку ми втратимо і цей будинок». 

Півтора року тому в Харкові ви­бухнув гучний скандал навколо макета пам’ятника, який мерія вирішила звести на місці демонтованого пам’ятника Леніну. Примиряти сторони в розпал протистояння приїздив навіть міністр культури Євген Нищук. Тоді й стало відомо, що майдан Свободи, де планувалося зведення так званого «одоробла», не визначений як історичний ареал, що потребує особливої охорони.

 

Не затверджено також архітектурно-опорний план Харкова, тому сьогодні у центральній частині міста, де збереглося чимало цікавих старих будинків, масово з’являються новобудови, що буквально спотворюють його автентичний вигляд. Складається враження, що старим дворянським і купецьким особнякам спеціально не дають ради, аби їхній зовнішній вигляд наперед виправдовував активність нових забудовників. 

 

Ідей з приводу того, як виправити ситуацію, наразі чимало. Архітектор Євгенія Губіна, наприклад, вважає, що ситуація з охороною культурної та історичної спадщини зміниться лише після того, як незалежні громадські спостерігачі ввійдуть до всіх комісій, що приймають рішення про виключення пам’яток архітектури з реєстру чи зміну їхнього статусу. У свою чергу, Михайло Красиков першопричину цієї проблеми бачить у тому, що функції охорони давнини покладено наразі на дві різні державні інстанції — Департамент містобудування та архітектури і Департамент культури і туризму. З проханням об’єднати ці повноваження під дахом однієї структури активісти вже зверталися до ХОДА, але поки що все лишається по-старому. 

 

В експертів Харківського антикорупційного центру теж є власний погляд на дану проблему. Вони вважають, що старе місто не втрачало б своє історичне обличчя так швидко, якби інформація про власників усіх історичних будинків (таких нараховується близько 700) стала публічною. У такому разі громадські організації могли б оперативніше реагувати на факти руйнування маєтків, допомагаючи чиновникам виконувати свої обов’язки. Йдеться про роботу штатних державних інспекторів, активність яких досі не була помічена.

 

«У Департаменті містобудування та архітектури є повноваження штрафувати власників, які порушують законодавство, — каже представник Харківського антикорупційного центру Дмитро Булах. — У кращому випадку можуть написати листа до якого-небудь правоохоронного органу, хоча насправді мають право складати акти і штрафувати». 

 

А поки тривають дискусії, під загрозою знищення опинилися будинки засновника Харківської консерваторії та музичного училища Іллі Слатіна, по вулиці Пушкінській, 55, відомого історика Владислава Бузескула — по вулиці Мироносицькій, 1, особняк на Воробйова,12, де жив Іван Бунін. «Усі ці будівлі може чекати доля, яка спіткала дім купця Синякова, — каже Михайло Красиков. — І знову ніхто не буде винен. Чиновники по суті умивають руки, а потім роблять здивоване обличчя. Мовляв, як же це так сталося? А воно інакше й не може статися за такого ставлення до нашого минулого».