«Аеропорт Ататюрка невдовзі закриють. Ви це, напевне, знаєте, — каже Місут, наш провідник у Стамбулі. — А новий, який будують і який прийме перших пасажирів уже цього року, — за 75 кілометрів від міста. Стамбул розростається, туристів із кожним роком більшає...»
Для подорожуючих аеропорт Ататюрка — дуже зручний: 25 кілометрів від центру, фактично — в межах міста. Багато туристів, мандруючи через Стамбул (а тут перетинаються повітряні шляхи з різних континентів), мали змогу використати «тайм-аут» між рейсами для знайомства з містом.
Тепер така можливість ускладниться: далеко добиратися. А ще врахуйте нереальні стамбульські дорожні затори...
Новий аеропорт, як очікують, стане одним із найбільших у світі повітряних хабів. І, за прогнозами, обслуговуватиме до 200 мільйонів пасажирів на рік, сполучаючи 350 міст у різних куточках світу.
Однак думаємо, що роботи в Місута і його колег не зменшиться. Бо Стамбул — місто, куди стікаються всі туристичні шляхи.
«Стамбул — як стара намолена церква, тобі там на кожному кроці затишно», — каже наш добрий знайомий. З ним легко погодитися. Стамбул — місто, яке можна залишити. Але воно вже ніколи тебе не відпустить...
Ранковий голос муедзина
Голос муедзина сповіщає ранок. Кличе до молитви і нового дня. Стамбул прокидається. Хоча важко сказати, чи воно взагалі лягає спати, це дивовижне місто над Босфором. Мегаполіс, як вулик: суцільний потік машин, постійні дорожні корки, нескінченні потоки людей. 15 мільйонів — твердить офіційна статистика, однак реально, каже Місут, у місті живе до 20 мільйонів жителів. Напевне, вночі цей карколомний «марафон» утомлено падає з ніг, затихаючи на хвилю. І над ранок тут можна зловити мить тиші. Разом із голосом муедзина.
Над Мармуровим морем сходить сонце. Вузенькими вуличками прогулюються незворушні і самовпевнені стамбульські коти. Кажуть, котів у Стамбулі більше, ніж людей. Так і є. Продавці стамбульських бубликів викочують на хідники свої скляні рундуки, чоловіки читають свіжі газети, відчиняються фруктові крамнички. Пахне турецькою кавою, медовою пахлавою, морем і зів‘ялим листям. На стамбульських вулицях багато коричневого листя. Літня спека, осінні кольори.
У парку над морем розминаються ранкові спортсмени. Тут — сучасні бігові доріжки, стежки для велосипедистів, тренажери. «Ви звідки приїхали? З України? А я з Казахстану, але вже багато років мешкаю тут», — каже незнайомий чоловік. І додає за мить: «Немає кращого міста на землі, ніж Стамбул».
...Хлопчаки плавають у морі, стрибаючи з великого каменя. Безпритульні на набережній додивляються свої тривожні сни. А вдалині, скільки оком кинь, — кораблі, кораблі... Вони вже готові покинути цей берег. А на нас чекає Босфор...
Між Азією і Європою
Чайки «перепливають» Босфор по небу. Вони переганяють вітер, наш кораблик, курсують між Азією й Європою і знову повертаються до нас. Із нами їм веселіше: у нас є смачні стамбульські вафлі, якими ми можемо поділитися. Крім того, ми — дуже вдячні глядачі. Дрібка щирої уваги — це все, що потребують морські птахи. Як і люди, зрештою.
Чайки, здається, — найбільш незалежні істоти у світі. Їм не потрібні рекорди, щоб бути щасливими. Вони нікому нічого не доводять. Босфор і небо — їхня стихія. А ще — хмари. Над Босфором часто — багато красивих хмар.
Історія — надто умовна річ. Колись цією протокою снували середньовічні галери, везли стратегічно важливий крам, у Золотий Ріг завертали козаки... Час — найбільш відносна річ з усіх, відомих людям.
...Кораблик гойдає між двома континентами. Ми п’ємо пікантний жасминовий чай зі стильних турецьких чашечок. І загадуємо бажання. Одне з них — перепливти Босфор — вже збулося. А ми йдемо далі. Попереду — багато пригод.
Східна казка, наповнена гомоном...
На Капали Чарши на нас чекав... султан! «Вітаю вас, мої любі, ходіть до мене! Звідки ви до нас завітали?» Аби розвіяти наші сумніви, що це не сон, султан вирішив зробити з нами фото. На згадку подарував свою мудру східну посмішку. І запросив у нетрі, де вирує екзотика.
Капали Чарши — знаменитий Гранд Базар у Стамбулі. Східна казка, наповнена гомоном, незбагненними ароматами, кольорами, посмішками і звуками. Один із найбільших у світі критих ринків: 61 вулиця, понад 4500 (!) крамничок, фонтани, кав’ярні, мечеті, школи і навіть лазня. Тут можна знайти все, чого забажаєш: прянощі, солодощі, чаї, золото, вбрання, сувеніри... Без уміння торгуватися вас тут просто не зрозуміють. Якщо не вмієте цього робити — навчать! Щодня цими колоритними лабіринтами перетікає півмільйона відвідувачів. Ми купили турецьку каву і смачний лукум на подарунки. І незабутні емоції, які можливі лише у Стамбулі і які не знівелює ані літня спека, ані засилля туристів.
«В якій порі року тут менше людей?» — запитали ми продавця смажених каштанів неподалік собору Айя-Софія. Чоловік подумав: ми жартуємо. І, витерши спітніле чоло, прорік: «Тут завжди так. Це Стамбул...»
Остання пристань Роксолани
...Ми легко знайшли сюди дорогу: її обриси добре видно з набережної Босфору, від Галатського моста. Мечеть Сулейманіє — найвеличніша культова святиня Стамбула. Вона поступається (за розкішшю) лише знаменитій Блакитній мечеті, а розмірами — тільки собору Айя-Софія. Мечеть Сулейманіє може вмістити 5 тисяч вірян одночасно — тільки уявіть собі цей розмах! А скільки історій та драматичних подій вона пам’ятає...
У 1550-1557 роках султан Сулейман Пишний спорудив цю мечеть на честь своєї дружини Гюррем (Роксолани). Історія українки Насті Лісовської, першої в історії Османської імперії невільниці, яка підкорила серце султана, стала його дружиною і отримала владу та безприкладний вплив, — збережена в документальних джерелах й описана в художніх творах, відтворена в фільмах і серіалах. Й однак залишається нерозгаданою до кінця. Кожен може дописувати цю історію для себе. Бо головну свою таємницю Роксолана і Сулейман забрали із собою...
Тут, на території мечеті, — місце їхнього останнього спочинку. Роксолана і Сулейман поховані в сусідніх мавзолеях. Поруч, на цвинтарі, покояться візирі та інша османська знать. Цвинтар і мавзолеї останнім часом були зачинені на реконструкцію, але нині — вже доступні для відвідувачів.
Ми прийшли сюди опівдні. Літнє стамбульське сонце немилосердне, але в мавзолеї Роксолани — тиша і прохолода. На алеях навколо — квіти, тут добре посидіти в затінку й подумати про вічне. А поруч відкривається красива панорама міста: видно міст через Босфор, і обриси мінаретів, і місце, де починається Золотий Ріг. А десь там, аж там — далека Україна.
Спочивай з миром, Анастасіє, Роксолано, неймовірна Гюррем.
Любов — велика загадка. Як і твоє життя.
ДОВІДКА
Мандрівнику на замітку
Кілька речей, які важливо зробити в Стамбулі:
* Відвідати Айя-Софію — символ «золотої доби» Візантійської імперії, візитну картку Стамбула. Це одна з найдавніших культових пам’яток, восьме диво світу. Вартість вхідного квитка — 8 доларів.
* Прогулятися на Фанар — район Стамбула, де розташована резиденція Вселенського патріарха. Колись тут проживала більшість грецького населення міста. До наших часів збереглися православна церква Марії Монгольської і кілька дзвіниць.
* Зазирнути до палацу султанів Топкапи, легендарної спадщини Османської імперії.
* Сісти в кораблик і попливти на Адалар (Принцеві острови), розташовані неподалік Стамбула в Мармуровому морі біля азіатського узбережжя. Дуже колоритні і мальовничі, зі збереженою автентикою.
* Спробувати «балікекмек» — знаменитий стамбульський бутерброд із рибою на набережній Босфору.
* Побувати в Султанахметі (Блакитній мечеті), яка є символом Стамбула. Туристам не можна зайти сюди в шортах, коротких спідницях, з відкритими плечами. Жінки повинні мати хустку на голові.
* На вулиці Істікляль проїхатися на історичному трамваї, який курсує від 1871 року і є єдиним дозволеним тут транспортом.
