За чверть століття наукової, популяризаторської, історико-архівної діяльності Роман Коваль відтворив декілька надзвичайно важливих сторінок доби Перших визвольних змагань і тисячі імен Незнаних вояків, а направду — героїв, викреслених із української історії жорстокою рукою московського окупанта.
Чому й ми всі разом сприяли через наше безпам’ятство, неповагу до прадідів, які дійсно вміли воювати. Й не їхня вина, що війна ця була програна: не лише недолугі соціалістичні керманичі УНР/Центральної Ради/Директорії спричинилися до поразки, а й тисячі селян, які припинили повстанчу боротьбу й замість шабель взялися за рала, щоб за декілька років виорати собі й дітям трагедію Голодомору.
Роман Коваль — людина запальна. Завдяки його завзятості, а подеколи й затятості наш публіцистичний простір заполонили пристрасні розвідки про чорних запорожців, холодноярців, кармелюків, сірожупанників, чорноліських отаманів, Гуцульську сотню УСС, медвинських повстанців, дивізійників. Із небуття виринули справи Юрія Горліс-Горського, Михайла Гаврилка, Якова Орла-Гальчевського, отаманів Зеленого, Орлика, Чорних Воронів, Олександри Соколовської (Марусі), полковника Петра Болбочана, підполковників Василя Проходи та Івана Ремболовича й сотень інших.
Вони уособлюють усю нашу багатоманітну Україну: Пряшівщину, Лемківщину, Карпатську Україну, Волинь, Галичину, Слобожанщину, Кубань. Доля закинула їх у найвіддаленіші куточки планети: Франція, Британія, Бельгія, ЧСР, Польща, Німеччина, Африка, США, Канада, Бразилія, Китай, Австралія… Та було одне місце, що на певний час об’єднало українських незалежників і дало їм путівку в нове життя, — це Українська господарська академія в чеському місті Подєбради.
Її документи містяться в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України та Празькому обласному архіві. Досліджувати ці матеріали Р.Коваль і В.Моренець розпочали майже 15 років тому, й окремі розвідки вже були частково оприлюднені в декількох книгах. Наразі ця грандіозна робота завершена й світ побачив двотомник-енциклопедія «Подєбрадський полк» Армії УНР»: перший том позаторік (К.: Український пріоритет), другий — при кінці минулого року (К.: Орієнтир). Остання книжка за авторства Романа Коваля, Віктора Моренеця та Юрія Юзича має довгий, але вичерпний підзаголовок: До історії Українських січових стрільців, Богданівського та Гордієнківського полків військ Центральної Ради, 1-ї Сірої, 1-ї Синьої, 1-ї Запорозької, 2-ї Волинської, 3-ї Залізної, 4-ї Київської, 5-ї Херсонської та 1-ї Кулеметної дивізій Армії УНР, Галицької армії, Вільного козацтва, повстансько-партизанського руху, Запорозької Січі Юхима Божка, Окремого чорноморського коша військ Директорії, Легії українських націоналістів, УВО, ОУН та дивізії «Галичина». Вояки усіх тих підрозділів навчалися в Подєбрадах.
Академія заснована 1922-го з ініціативи Українського громадського комітету на чолі з колишнім членом Центральної Ради Микитою Шаповалом і за фінансової допомоги МЗС Чехо-Словаччини, котре виділило 200 стипендій. Ще 20 створили самі студенти, зменшивши собі виплати. В Академії було три факультети з 4-річним планом навчання. Після 1928-го видатки з бюджету зменшувалися і в 1935-му Академія припинила існування.
«За всі роки в академії навчалося близько 700 студентів. Дипломи здобули 560. Інженерами стали 439 вихідців із Великої України, 50 галичан, 42 кубанці, 9 білорусів, один чех (з Радомишльського повіту), по три українці з Бессарабії і Буковини, по одному з Пряшівщини і Зеленого Клину, двоє уродженців Донщини та восьмеро вихідців з інших російських губерній». Серед першопрохідців були також декілька євреїв, Іван Костін із Таганрожчини, черкес і громадянин (неіснуючої) Гірської Республіки Північного Кавказу, магометанин з аулу Шенджій Гамід Юсуфович Бекух. «Привертає увагу відсутність наших земляків з Підкарпатської Русі — попри їхнє велике бажання вчитися в УГА! Таку умову поставив уряд ЧСР. Бо мав намір їх асимілювати. Прага проводила на Підкарпатській Русі рішучу чехізацію».
«По закінченні УГА інженери роз’їхалися по світах. У 16 країн світу! І скрізь вони показали себе першорядними фахівцями і піднесли повагу чужинців як до У.Г.А., так і до українського інженера взагалі», — ці слова доцента академії Віктора Доманицького є ключем до багатьох риторичних запитань, на кшталт: «Чому в Україні немає нобелівських лауреатів?» або «Чому саме на нашій землі відбувся Чорнобиль?» — і багато інших «чому».
Двотомник містить 729 біографій: «Особливістю видання є те, що ми подаємо цитати життєписів вояків, особливо коли йдеться про їхню службу в українській армії. Рівень знання мови, її особливості, часом і почерк (його видно на світлинах) дають додаткову інформацію про автора, роблять його образ живим, зберігають автентику епохи».
