Організаторка Ше.Фест Юлія Капшученко: «Шевченко - символ, який вийшов із кріпаків у люди міжнародного визнання»

У серпні на Черкащині проходитиме п’ятий Ше.Фест — мистецький молодіжний фестиваль, який популяризує незаскорублий образ українського генія Тараса Шевченка.

Ідея фестивалю визріла у Юлії Капшученко, яка від початку її з командою однодумців і реалізовує. Так, що у серпні знову хочеться збиратися у Моринці. Бо там справді весело, цікаво і пізнавально.

Живий портрет крутого українця

— Юліє, коли до вас прийшло усвідомлення, що Тарас Шевченко не нудний письменник, чиї твори вчителі змушують учити в школі?

— Усвідомлення прийшло у школі, а мрія організації фестивалю втілилася у дорослому віці.

Я з тих людей, які відчувають харизму в людях. Уже у старшій школі до мене при­йшло усвідомлення того, що, по-перше, Тарас Шевченко — не проста людина, яка писала поезії; а по-друге, я відчула у його творах ту харизму, яка мене зачепила.

Пізніше я планувала вступати до університету Шевченка і почала досліджувати ще в шкільні роки цю постать, почала читати спогади сучасників, які знали Шевченка. І тоді вже вимальовувався живий портрет крутого українця, який не лише надихнув націю на власну державу (всі державотворці і поети в принципі надихалися шевченківською творчістю). Це та людина, яка боролася за волю не лише у своїй країні, а в усьому світі. Тому всі знають, що Шевченко — то чоловік, який боровся проти кріпацтва своїми методами у власній країні. Не хочу сказати, що це робив тільки він, але він— такий класний символ, який вийшов із кріпаків у люди міжнародного визнання.

За біографією Тараса Шевченка можна давати майстер-класи на тему «Як із нікого стати всесвітньо відомим». У будь-якому випадку Тарас Шевченко — це непересічна людина. Він є символом України у світі протягом багатьох десятиліть. Й оминути цю постать у молодіжному середовищі я вважала неможливим.

Задум провести фестиваль виник у період, коли наближалася дата, 200-річчя Тараса Шевченка, це був момент завершення Революції гідності. На державному рівні до того нічого масштабного для молоді про Шевченка не проводили. А я (молода людина) і друзі мої любимо Шевченка.

Об’єднують два села

— Чим вам найбільше запам’ятався перший Ше.Фест?

— Перший фестиваль запам’ятався дивом, що він відбувся. Це було насправді дуже велике диво. Серед організаторів було близько десятка людей, частина — студенти. Багато хто відсіявся, хто не вірив, але кістяк — це троє людей. Вихідці зі звичайного середовища. І ці три людини змогли зробити таке дійство, підключили і місцеву владу, і Міністерство культури, і місцевих агропідприємців. Кожного довелося переконувати і надихати.

В успіх майже ніхто не вірив. І це було диво, коли фестиваль відбувся. Не для галочки, а справді успішно, маючи потужне відлуння. Тоді приїхало достатньо багато людей у Моринці, забуті Автодором (туди і нині немає нормальної дороги, туди раз на день їздять маршрутні рейси з Києва, але зуміли добратися хто автостопом, хто пішки, хто власним транспортом).

— Чому саме Моринці? Чи не було б доречніше проводити фестиваль, наприклад, у Кирилівці, де поет провів своє дитинство?

— Була ідея, щоб щороку фестиваль відбувався так: 200-та річниця — ми в Моринцях, 201-ша — переїхали в Шевченкове. Але момент народження — це дуже світлий, символічний момент. Ми вирішили робити акцент саме на ньому, бо про Кирилівку люди знають більше, там і меморіальних речей більше.

Оскільки народження відбулося в Моринцях, фест теж відбувається саме там. Навіть тому, що там уже сформувалися і логістика, і команда, і підтримка місцевої влади. Ми протягом цих років об’єднуємо два села: була екскурсія шевченківськими місцями саме в Шевченковому, бо там могила батька, матері, відновлена хата, у якій Тарас провів дитинство, хата дяка.

Хотілося би проводити заходи у багатьох шевченківських місцях, але ресурсів не завжди вистачає, бо все робиться на громадських засадах, громадськими активістами.

— Чим би ви доповнили Ше.Фест, якби мали необмежений бюджет?

— Ми давно думаємо, що варто зробити його міжнародним. Не в тому плані, щоб просто додати слово до назви фестивалю, а щоб справді міжнародна спільнота (я говорю не про діаспору), ті країни, які цікавляться Шевченком, були об’єднані.

До нас уже приїжджають іноземні журналісти. Для певних країн Шевченко зробив свій внесок археологічними дослі­дженнями і замальовками, тому казахське телебачення приїж­джало до нас.

Ще ми хотіли б, щоб Тарас Шевченко зазвучав різними мовами, щоб усе відбувалося в молодіжному форматі, щоб ми могли запросити іноземних артистів, які співали б твори українського генія білоруською, англійською, польською, німецькою, французькою, всіма мовами світу, якими тільки можна уявити. І це було б дуже класно, такий енергетичний міжнародний обмін, об’єднання навколо нашого лідера.

Творці фестивалю і певна кількість людей вважають, що Тарас Шевченко — лідер українського народу, який його свого часу повів, надихнув на власну державу, та людина, яка заслуговує міжнародного визнання із залученням якнайширшої аудиторії. Тому, якби у нас було багато грошей, ми б співпрацювали з іноземними артистами, театрами, поетами, перекладачами; ми б працювали не лише на нашу українську спільноту, а й на міжнародну.

— Чи робив вам хто зауваження за те, що Тараса Григоровича Шевченка називаєте Шевою та неформалом? Як ви на це реагували?

— Особисто я його Шевою не називаю. Можливо, Шевою Тараса Шевченка називає учасник Ше.Фесту художник Андрій Ярмоленко, який класно малює різні сюжети з Тарасом Шевченком.

Добре, ми вважаємо його фріком, але з цим важко не погодитись. Він дійсно був неформалом свого часу. Беремо світлини з минулого, перетягуємо в сьогодення і дивимося — та він же фрік. Він народжений бути вільним, бути на крок попереду всіх інших, і всі шевченкознавці погоджуються з цим. І люди, які знають трохи більше від «Заповіту» і «Реве та стогне», це теж розуміють.

В Україні є невелика кількість людей, можливо, старше покоління, яка сприймає Шевченка як ікону, але я з ними ніколи не зустрічалася і не спілкувалася. І ми їх, знаємо, не цікавимо. І хоч на фестиваль з’їжджаються люди від 0 до 100 (вікова категорія), вони абсолютно нормально сприймають наше бачення Шевченка. Тож зауважень ніколи не чула.

Я не прихильник того, щоб Шевченка називали Шевою. І у нас із оргкомітету теж ніхто так не каже. Він — Тарас, Тарасик Григорович Шевченко. О’кей, він для мене навіть не Кобзар. Мені не подобається, коли на нього кажуть «Кобзар», бо він на кобзі не грав. «Кобзар» — це три книги, які він написав з однаковою назвою. Але який же він кобзар, якщо він і художник, і археолог, і частково викладач і видавець, і педагог, оскільки букварик для своїх братів і сестер написав?! Він — набагато ширше поняття.

Шевченко любив борщ із карасями

— Коли ви започаткували фестиваль у Моринцях, мистецьких заходів такого формату в Україні було менше. Нині не виникають проблеми з залученням учасників фесту?

— Проблеми, в принципі, були завжди. Щоб запросити до нас плюс-мінус відомі імена, це завжди гроші. А ми ніколи не мали великої спонсорської підтримки. І зрозуміло, що артист всеукраїнського або ж світового масштабу не приїде без отримання гонорару. Тому проблеми щодо залучення тих чи інших людей завжди є.

З усіма артистами ми спілкуємося, обговорюємо, чи не хочуть вони приїхати на хороших знижках, наприклад. Мало хто хоче. У цьому і проблеми. Але з тим, щоб до нас приїхали талановиті, але маловідомі люди, труднощів ніколи не виникає. Ці світлі люди завжди знаходять місце у своїх графіках, щоб відвідати фест.

— Є люди, які щороку відвідують фестиваль?

— Так. У нас навіть є так звана Ше.Бабуся. Вона приїжджає до нас із Харківщини щороку. По радіо чує рекламу і їде з трьо­ма пересадками. Вона є символом нашого фестивалю. Вона любить Шевченка і має те сприйняття його, яке у нас.

— Чим і ким будете дивувати на п’ятому фестивалі?

— Цей фестиваль вважаємо ювілейним, плануємо й втілюємо кілька ключових моментів. Хочемо зробити гастро-фестиваль і зварити найбільший борщ з карасями. Не так багато людей знають, що борщ із в’яленими карасями був однією з улюблених страв Шевченка, тому це буде і просвітницький момент, і смачний. В Україні такий борщ мало де варять. Він був поширений більше у Росії, у тих регіонах, де Шевченко значну частину свого життя і прожив.

Також ми хочемо втілити ще одну річ. Шевченка знають як поета, художника, але не завжди згадують, що він і драматург. У нього є п’єса «Назар Стодоля». Оскільки на фестивалі завжди присутній майданчик «театральна сцена», ми цього року запрошуємо Кропивницький академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького, який, власне, і буде показувати «Назара Стодолю». В Україні не так багато театрів, в репертуарі яких є ця вистава. Кропивницький — один із них, де дійсно якісно поставлена ця п’єса, на високому рівні. Це буде хедлайнер театральної сцени.

Зараз ведуться перемовини з музикантами. Уже декотрих можемо оголосити. У нас будуть найсоковитіші артисти, з якими нам вдавалося співпрацювати ці чотири роки. Наприклад, до нас приїде гурт «Тінь сонця», «Go-A» (фронтменом якого є сам Тарас Шевченко, правда, не Григовович, але тезка), «Колір ночі», «ВІЙ», «Містерія». Декого ми оголосимо пізніше, потримаю інтригу.

На просвітницькій галявині ми запланували низку цікавих гутірок на шевченківську тему. Традиційно буде земляк Тараса Шевченка, уродженець Звенигородки письменник Василь Шкляр; приїде казкар Сашко Лірник, без якого вже неможливо уявити Ше.Фест.

Узагалі, багато новинок будемо вводити. Ближче до самої події повністю оголосимо програму.

Фестиваль — у кожну школу

— Якими силами організовуєте цьогорічний фестиваль? Хто в команді?

— У команді близько 25 людей. В основному, вони всі локалізовані в Києві, але є частина й у Моринцях, Звенигородці, Черкасах. Усі відповідають за певні напрямки.

Цього року нас підтримує Міністерство молоді та спорту України. Вже протягом трьох років надає нам фінансування на цю подію. І Черкаська обласна державна адміністрація також є одним з організаторів, теж три роки підтримує нас, зокрема і фінансово.

Моринська сільська рада — одна з організаторів. Це неймовірно світлі люди на чолі з сільським головою Євгеном Штаньком, здається, наймолодшим сільським головою. Це молодий чоловік, який реально дуже вболіває за фестиваль, і разом із ним усе село робить усе можливе, щоб тут сподобалося відвідувачам фестивалю. Багато хто із земляків Шевченка приймає у себе, селить наших гостей.

Загальними силами, загальною толокою ми вже п’ять років робимо цей фестиваль. Відповідно ми є на краудфандинговій платформі Спільнокошт, тому кожен українець, який має можливість, теж може стати частиною оргкомітету цієї події і зробити той посильний внесок.

Як Шевченка викупали з кріпацтва майже всією Україною, так і фест робиться силами багатьох людей. Якщо порахувати всіх, хто долучився до оргкомітету, то це може бути тисяча людей насправді. І мене дуже надихає той факт, що ми змусили стількох людей повірити в наш проект.

— Що фестиваль реалізує на доброчинні пожертви Спільнокошту?

— Цього року ми збираємо на покриття витрат музичної сцени, щоб запросити відомих українських артистів долучитися до Ше.Фесту, адже це професійні люди, які витрачають дуже великі гроші на записи, костюми і т. д. Тому ці люди будуть отримувати гонорар за виступ на фестивалі.

— Чи внесе якісь доповнення в Ше.Фест цьогорічне 370-ліття Моринців?

— На це питання відповім коротко: у принципі нічого не внесе. Фестиваль відбувається щорічно, незважаючи на річниці. Моя думка, що річниця солідна, крута, класна, кругла, але Ше.Фест окремо, річниці — окремо.

— Як ставитеся до ідеї дії впродовж року мандрівного відгалуження Ше.Фесту, щоб якомога більше людей долучилися до популяризації Тараса Шевченка? Так роблять, скажімо, фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.

— Члени нашого оргкомітету — це люди, які не заробляють на фестивалі гроші. Вони працюють у вільний свій час, хтось звільняється з роботи і щось втілює. Тому ми з великим боєм раз на рік вибиваємо зі свого щільного графіка кілька місяців (хоча протягом усього року якісь організаційні речі робимо). І ці місяці дуже важливо звільнити, щоб працювати.

У нас, на жаль, фінансової можливості немає, інших ресурсів теж немає, щоб організувати ще й мандрівну частину фестивалю. Можливо, колись на це будуть якісь гранти, державне фінансування чи ще щось і ми відразу зможемо це зробити.

Наразі в мене є ідея, яка зріє кілька років, — принести фестиваль у школи в усій Україні, на Шевченківські дні зокрема. Хочу, щоб розуміння кожним справжнього Шевченка відбувалося ще зі школи; щоб учні й вчителі були долучені до нешаблонного і небанального творення Шевченкіани власними силами.