Імітація турботи: що не так із «бебі-боксами» та муніципальними нянями від уряду

У середині 2005-го на вулицях Києва з’явилася незвична соціальна реклама.

 

«Країні не вистачає футболістів — кохаймося! Країні не вистачає нобелівських лауреатів — кохаймося! Нас має бути 52 мільйони — кохаймося!» — закликали написи з біл-бордів.

 

Як показала пізніша демографічна статистика, ці заклики знайшли своїх адресатів.

 

Хоча аналітики ствер­джують, що головним мотиватором підвищення народжуваності стали не стільки ці гасла, скільки збільшення в 10 разів виплат на новонародженого.

 

Ну і загальне піднесення і сподівання на краще, які з’явилися в Україні після Помаранчевої революції.

 

Схоже, про цю рекламу згадав і нинішній Прем’єр Володимир Гройсман, який напередодні Міжнародного дня захисту дітей (а з перспективою — напередодні майбутніх президентських і парламентських виборів) виступив з ініціативами, покликаними полегшити життя молодих мам і стимулювати зростання народжуваності в країні.

 

Більше того — для яскравості картинки він запросив на засідання уряду школярів, які сиділи за урядовим столом поряд із міністрами і навіть ставили урядовцям свої зовсім не дитячі запитання.

 

А ініціативи ці стосуються передусім новонароджених. По-перше, Володимир Гройсман пообіцяв, що з 1 вересня в усіх пологових будинках породіллям на виписку даруватиметься так званий «пакунок малюка», до якого увійдуть дитячий одяг, памперси, пляшечки, засоби догляду за шкірою, ковдрочки, пелюшки, іграшки та інші необхідні для дитини речі.

 

Усього добра — на суму в 5 тисяч гривень. Цей досвід уряд запозичив у Фінляндії, де подібні «бебі-бокси» були запроваджені ще у 1938 році.

 

Іншою соціальною ініціативою є стимулювання якнайшвидшого повернення мам до роботи, запроваджуючи інститут «муніципальних нянь».

 

«Коли мама народжує, треба думати про те, — особливо, якщо людина працює — як iти працювати. І тут потрібно в ці перші місяці і роки підтримати маму. Коли ви наймаєте няню для догляду за своєю дитиною, ми будемо вам компенсувати десь приблизно півтори тисячі гривень щомісяця з заробітної плати, щоб кожна дитина в Україні була доглянута», — повідомив Гройсман.

 

Що ж, картинка з урядового шоу й справді вийшла яскравою: теплою, щирою, з гумором і безпосередністю, притаманними дитинству.

 

А от самі ініціативи більше скидаються на чергову якусь рекламну кампанію, яка імітує турботу про мам, але яка геть не вирішує проблем, з якими вони стикаються після народження дитини. Кажу це як мама трьох дітей віком від 13 до 3 років. 

 

Візьмімо той же «бебі-бокс». Реально він актуальний хіба що для первістка. І то зазвичай тата-мами в очікуванні малюка багато чого закуповують наперед, і навіть із запасом — просто щоб потішитися, щоб потримати в руках ці речі, уявляючи, як вони виглядатимуть на малечі.

 

Для другого-третього малюка і одяг, і ковдрочки і іграшки в переважній більшості переходять «у спадок».

 

Єдиною безвідмовною річчю в «бебі-боксі» лишається пачка памперсів, але й вона закінчується за місяць.

 

До речі, в тій же Фінляндії мами можуть відмовитися від цього подарунка й отримати його вартість грошима — 140 євро. У нас такої функції, схоже, не передбачається.

 

Зате ці 5 тисяч, закладенi в бюджет, можна буде потім спокійно дістати, здешевівши вартість самого «бебі-боксу».

 

Не все так просто і з інститутом «муніципальних нянь», ініційованих урядом. По-перше, всі вони мають перебувати на обліку, на роботу влаштговуватися згідно з трудовим договором.

 

На місяць уряд обіцяє компенсовувати трішки менш як півтори тисячі. У той час, як середня вартість послуг няні (принаймні у Києві) — 40-50 грн. за годину або 8-10 тисяч за місяць.

 

Тобто, для того, щоб мама могла повернутися на роботу на 8-годинний робочий день (а з урахуванням дороги — і всі 10 годин), вона має виплачувати няні до 500 грн. за день.

 

І півтори тисячі урядових, як то кажуть, погоди не роблять. Тим більше, що виплати тут пропорційно розподіляються по трьох бюджетах (25% — державний бюджет, 15% — обласний та 60% — місцевий), а місцеві бюджети, як відомо, тріщать по швах.

 

До того ж, видатки на няню відшкодовуватимуть раз на рік наприкінці року — залежно від того, скільки місяців працювала няня. Простою мовою, мамі, щоб вийти на роботу, потрібно рік платити няні по 8-10 тисяч щомісяця, і в кінці року отримати від держави «подарунок під ялинку».

 

Враховуючи середній рівень наших зарплат, не важко передбачити, що багатьом мамам і надалі буде дешевше сидіти вдома з дитиною, перебиваючись дистанційними підробітками, ніж наймати няню.

 

А от реально підвищити рівень народжуваності може лише зростання усіх соціальних показників. Бо для того, щоб українців було більше, потрібно не лише допомогти мамі в перші місяці життя дитини, а й дати впевненість, що цю дитину можна буде гармонійно довести принаймні до 18 років: навчити, оздоровити, розвинути навички і таланти.

 

А тут, коли порахуєш, скільки коштує їжа, одяг, гуртки, путівки в табори (і це, слава Богу, коли дитина здорова) — руки опускаються.

 

І багатодітність стає не стільки потребою душі, скільки волею випадку чи результатом впливу певних релігійних громад, які ратують за багатодітність.

 

Але до Дня захисту дітей уряд відзвітував. Звичайно, і на тому дякуємо — додаткова копійка ніколи не буває зайвою, особливо в родинах, де є діти. Але не треба плутати рекламні акції зi справжньою турботою про народжуваність. На ці процеси впливають зовсім інші чинники.