Волелюбність від діда — до внука: Коліївщина як перша національна революція

— Юрію, нагадайте для загалу, чому повстали українські селяни і козацтво 1768 року? Хто був їхнім основним ворогом?

 

— Почнемо з того, що будь-яка людина робить якусь дію заради чогось. Тобто головним є мотив «за». Я думаю, що Коліївщина, Гайдамаччина мали позитивну мету. Більше того, я вважаю, що Гайдамаччина — явище надзвичайно недооцінене в історії України, в історіографії і в політиці. Насправді — це одна з перших у Європі національних революцій, яка була прообразом інших європейських революцій, які сформували сучасний політичний ландшафт Європи і ландшафт національних держав.

 

Я про це говорив ще 5 років тому, коли реєстрував проект постанови з вшанування 245-ї річниці Коліївщини, за режиму Януковича. І в пояснювальній записці писав, що Коліївщина — це була перша національно-визвольна класична європейська революція під гаслом «Україна без холопа і без пана!» І вже потім Велика Французька революція була першою, яка побудувала сучасний політичний ландшафт, коли суспільство не ієрархізоване, коли всі люди рівні у своїх правах, вони живуть на території національної країни зі спільною мовою, спільними звичаями. 

 

Про Французьку революцію всі ми знаємо. Вона мала різні аспекти: негативні і позитивні. Але вона породила сучасну Європу. От моє припущення, що Коліївщина набагато швидше народила ті ідеї, які були значною частиною реалізовані Великою Французькою революцією. Тому що гасло «Україна без холопа і без пана!», побудова суспільства рівних громадян із рівними правами і рівними обов’язками, — оце той ключ і зерно Коліївщини. І це була дуже революційна ідея.

 

Хочу сказати, що Українська держава і українці дуже багато таких революційних ідей творили. На­приклад, держава за Богдана Хмельницького — це була одна з перших демократичних республік, де керував не призначений кимось володар, а громадянин, який здобув право шаблею і підтриманий козаками. Фактично, це так, як нині демократично обраний президент. Ми сьогодні говоримо про те, що держава має бути демократичною, рівноправною... То це все існувало в українському суспільстві. На мою думку, Коліївщина — це одна з перших, на жаль, неуспішних, національно-визвольних революцій, яка мала позитивну мету — побудувати Українську національну державу, де б усі мали рівні права.

 

Хочу згадати, з чого починалася Коліївщина. Панські землі розподілялися між громадянами, створювалися притулки для сиріт, де давали їм освіту. Тому це не лише боротьба проти когось. Це було намагання реалізувати своє, дуже прогресивне і революційне, бачення розвитку України, яке потім було втілене у Західній Європі. Ще раз наголошую: ми не дооцінюємо це явище в історії.

 

— Чому, на вашу думку, Коліївщина переросла у криваву різанину?

 

— Одні називають цю революцію повстанням, багато хто каже, що то був бунт. Вороги називають гайдамаків різунами. Тому що революція, яка не досягає своїх цілей, переростає у криваве повстання, а повстання вже не приносить позитивних цілей, бо пов­стання — це боротьба проти. Проти кого і чому боролися? Проти поляків, проти засилля католицької церкви, жидівського лихварства. Не тому, що українці ненавиділи людей інших віросповідань, інших мов, інших націй...

 

А тому, що ці люди узурпували певні ділянки суспільного життя і визискували Україну, тобто тут відбувалася боротьба не за національною ознакою, а йшла боротьба проти національного і соціального визиску. Це був гніт національний, соціальний і релігійний. Відповідно, якби українцям тоді вдалося опанувати цю територію, то зрозуміло, що це була б дуже позитивна історія і сьогодні б усі у світі говорили про Україну як країну, де відбулася перша національна революція. 

 

Оскільки гайдамакам вдарили у спину не тільки поляки-конфедерати, а й так званий «русскій брат», який дуже підступно взяв у полон гайдамаків, це все перетворилося у таку різанину, у бунт, повстання, які вже не мали позитивних цілей. А ціллю було знищення якомога більше ворогів, бо всі розуміли, що боротьба ця приречена. Адже гайдамаки розуміли, що треба пронести зерно національно-визвольної і соціальної боротьби майбутнім поколінням.

 

У безпросвітному ХІХ столітті українська нація була майже знищена: селянство було кріпаками, українська шляхта перейшла на бік москалів і поляків. Україна зникла зі світової карти. Це було найбільш глухе століття. У той час, коли інші нації стрімко розвивалися, України не було. І що сталося? Гайдамака, дід Тараса Шевченка, розказував онукові про Гайдамаччину так, що згодом Великий Козар описав усе це у своїх творах. І з того горіхового зернятка він знову відтворив українську націю, відтворив заклик до боротьби, створилося Братство тарасівців, українці масово покозачились, українці ставали націоналістами. 

 

Тому я ще раз зазначу, що ми вчимо історію наших і поразок, і перемог із чужих книжок, переповідаємо її чужими вустами. Ми для себе до кінця не усвідомили, хто такі колії-гайдамаки. Це не зарізяки, це не бандити. Це навіть не шляхетні воїни-самураї. Це люди, які були революціонерами і які мали дуже чітке бачення побудови справедливого і заможного суспільства на своїй землі.

— Тож Коліївщина не була стихійним повстанням. Які території вона охоплювала?

 

— Окрім сучасної Черкаської, Кіровоградської, Київської областей, революція охопила значну частину Брацлавщини, теперішнє Поділля, поширювалася на Лівобережжя. Дуже довго тривала у Холодному Яру. Вона переростала в інші форми повстання проти соціального і національного гніту у Карпатах. 

 

Наше завдання — глибше дослідити цю тему. Більшовики намагалися подати її як виключно соціальний момент. Історіографія московська і польська показувала гайдамаків як коліїв-бандитів, що діяли дуже нелюдськими методами. Ми все-таки повинні повернутися до тих позитивних практик, що насправді революціонери, повстанці хотіли зробити. Навіть оті маленькі речі, коли багато дітей-сиріт знайшли соціальне забезпечення, коли на територіях, опанованих гайдамаками, був порядок... Зрозуміло, що Коліївщина була пов’язана із Запорозькою січчю. Максима Залізняка спеціально послали з Січі у Мотронин монастир.

 

Ми маємо зробити політичні висновки і глибоке історичне дослідження. Ця тема у нас є вкрай недосліджена і заполітизована, з точки зору інших народів, це трагедія. І якщо говорять, що гайдамаки були бандитами, то це ж переносять на ХХ століття: на ОУН, УПА. Ми не боремося проти чогось чи когось, ми боремося за щось: воюємо за рідну землю, обстоюємо українські цінності, культуру, відновлюємо свою історію.

 

— Як Коліївщина вплинула на історію України? Чи пов’язані між собою національно-визвольні повстання різних часів?

 

— Українська нація є дуже волелюбною. Це навіть доходить до певного анархізму, тому побудувати тут якусь країну примусу, імперію, усіх поставити у стрій — це неможливо. Українці — дуже хороші козаки-воїни під час війни, але у мирі надзвичайно демократичні і миролюбні. Українці завжди боролися за незалежність. До періоду Коліївщини найбільше національно-визвольне повстання було під проводом Богдана Хмельницького. До цього були десятки менших повстань. І після Коліївщини цей процес тривав далі. Гайдамаки боролися за волю у різних куточках України.

У ХІХ столітті чужі окупаційні режими дуже міцно засіли на території України. Російська імперія знищувала живу силу козаків, яких масово використовували для завойовницьких цілей імперії, еліта була помоскальщена. Тому великих повстань у цей період не було. Але Коліївщину не можна окремо виривати з нашої історії, українці прагнули жити у своїй дер­жаві. Щойно ця держава окупована, зразу ж виникали осередки спротиву і виникали повстання.

 

Ми нещодавно вшановували 100 років бою під Крутами. І чомусь багато хто говорить, що це була одна з найбільших битв того періоду. Але такі Крути були чи не в кожному українському селі. Кажуть, що під Крутами воювали діти. Командир бою Гончаренко родом із Чернігівщини, у Першій світовій війні керував батальйоном, мав Георгієвський хрест. Це людина з великим бойовим досвідом, хоча й досить молодий.

 

Українці є природними вояками. У Першій світовій війні наймолодшим солдатом був семирічний тернополянин Мирослав Луцишин. Але це не був дитячий спротив. Наприклад, через рік, у 1919 році, тривав подібний бій на річці Трубіж, поблизу Баришівки, що на Київщині. Подібні Крути були у Лозовій. Перед Крутами була боротьба за станцію Бахмач: 4 дні козаки стримували наступаючу армію. Але це все замовчують. Тому що окупанти затирали нашу пам’ять. Зараз ми намагаємося по крупинці це все відтворити.

 

Незабаром ми будемо відзначати 100-ліття найбільшої антитерористичної операції нашої держави — похід полковника Петра Болбочана на Крим. 1 березня 1918 року Київ був звільнений від московсько-большевицьких окупантів, а в кінці квітня український полководець дійшов уже до Криму, який номінально не вважався українським. Антитерористична операція тривала не роки, а тижні.

 

Вся історія української нації — це історія постійної боротьби за свою самостійність. У середині країни — це боротьба за свої природні права. Ми завжди обстоювали простір свободи. Простір Української держави є завжди революційний. Перша Конституція, перші демократично обрані керівники (Богдан Хмельницький), перший прообраз великої європейської революції (Коліївщина). Це все речі, якими ми маємо гордитися, бо вони потім були реалізовані у Європі. Але найбільша проблема нашої історії у тому, що її і досі вчать мовою, артефактами і книжками окупантів. Нам варто дивитися на свої процеси своїми власними очима.

— Чому так вороже ставляться саме до українських націоналістів? Адже для поляків чи євреїв бути націоналістом — це нормально.

 

— На мою думку, ми живемо в умовах незавершеної національної революції. Тобто те, що намагалися зробити ще гайдамаки, і те, що ми почали 28 років тому будувати національну державу. Ця боротьба є незавершеною. Не реалізовано національний проект за Тарасом Шевченком, коли «в своїй хаті своя правда і сила, і воля». Це єдина природна форма державності в Європі, тому в нас триватиме революція. Поки ми не повернемо владу у своїй країні собі, не можна говорити про те, чому до нас хтось ставиться по-інакшому.

 

Друге — географічно Україна найбільша країна в Європі. І нікому не вигідна найбільша країна у Європі. Щойно Україна буде рости як велика європейська країна, ми будемо мати незадоволення і жорстку реакцію з боку всіх країн, тому що світом правлять жорсткі національні інтереси. Якщо подивитися останнє послання президента США Обами, якого вважали дуже ліберальним, і перше послання президента США Трампа, то вони говорять про велику націю, яка базована на силі, з великим військом, і що вони свої інтереси будуть дуже жорстко захищати.

 

Тому, щоби повернути зовнішню суб’єктність, яку ми втратили, нам потрібно повертати ідентичність, повертати своє місце на рідній землі. Не може ж так бути, що українська нація, яка становить майже 90% населення, має бути абсолютно безправною на своїй землі.

 

— А чому повстання називалося саме Коліївщиною?

 

— Є два варіанти назви. Перший: той, хто коле свиней у селі, і досі називається колієм. Інша версія: так називали тих, хто ніс колійну службу в тогочасній польській міліції. Питання не в назві, а в самій суті і цілях, які намагалися досягти учасники повстання. І питання у тому, що це невід’ємна частина нашої історії, яку ми маємо досліджувати, якою ми маємо гордитися, з якої ми повинні робити висновки. І нікому не повинні дозволяти називати це негативним явищем: «разбойники», «пятно нашей истории»...

 

Відзначаючи річницю Коліївщини, ми повинні шукати позитивні речі, які робили гайдамаки. Вони не виступали просто, щоб когось перерізати, перебити за національною, релігійною чи соціальною ознакою. Та настільки був великий соціальний і економічний гніт, який був поєднаний з гнітом релігійним, що протидія від українців не могла бути інакшою. Це природно. І Тарас Шевченко дав на все відповідь.