Минулого тижня українське суспільство вкотре сколихнулося.
Депутат-утікач Олександр Онищенко, проти якого висунуто обвинувачення в реалізації газових схем, що завдало збитків державі на суму понад три мільярди гривень і який майже два роки переховується від слідства за кордоном, оприлюднив чергову порцію компромату.
Цього разу удар було спрямовано особисто на Президента України Петра Порошенка.
На плівках, які були озвучені в ефірі програми «Український формат» на каналі NewsOne, голоси, схожі на Онищенка та Порошенка, обговорюють «бізнес-пропозицію» екс-міністра екології часів Віктора Януковича Миколи Злочевського, проти якого на той час так само була відкрита кримінальна справа.
Зокрема, голос, схожий на Онищенка, передає, що «у Дубаї зустрів Злочевського, він уже рік з Ігорем (Кононенком, екс-керівником фракції БПП у парламенті. — Авт.) вирішує питання», але того «цікавлять тільки поставки газу на його підприємства.
А Коля хоче вирішити питання глобально». Суть пропозиції зводилася до того, що Злочевський «готовий укладати всі контракти з «Нафтогазом», з іншими держкомпаніями і готовий віддати 50% компанії і ділити прибуток 50/50».
Але для цього потрібно, щоб зі Злочевського були зняті обвинувачення і він легально зміг працювати в Україні.
Також голос Онищенка повідомляє, що «Коля вже поставив на ваші компанії більше 10 мільйонів доларів» і «готовий згорнути цей борг, включити його теж у розрахунок».
Голос, схожий на Петра Порошенка, у відповідь на таку пропозицію говорить, що «Коля хороший хлопець» і обіцяє подумати, а наприкінці розмови просить «передати Колі привіт».
В адміністрації Президента від таких обвинувачень відхрестилися, обмежившись заявою, що фейки вони не коментують.
«УМ» спробувала розібратися, наскільки ці записи можуть бути правдивими і яким чином вони можуть вплинути на українську політику.
Так фейк чи ні?
Для того, щоб зрозуміти, що таке «плівки Онищенка», правда це чи підробка, варто проаналізувати хід подій, які могли стати результатом розмови, що прозвучала в записі.
І тут висновки явно лягають на користь Злочевського, справи якого рік тому несподівано пішли вгору.
Очевидно, що розмова, якщо вона мала місце, відбулася до липня 2016-го, коли з Онищенка зняли депутатську недоторканність і він залишив межі України.
Але незадовго до того, оскільки, як рік тому заявив сам Онищенко в інтерв’ю «Українській правді», він передчував, що його можуть «злити», а тому почав записувати компромат на політиків за допомогою шпигунського диктофона, вмонтованого у власний годинник.
В оприлюдненій розмові згадується і про смерть польського бізнесмена Яна Кульчика, яка сталася в липні 2015-го, і про те, що Злочевський викупив його компанію, «яка видобуває близько 20 млн. кубометрів газу, а також викупив компанію з гідророзриву».
А далі, на що звернув увагу журналіст програми «Схеми» Михайло Ткач, починають відбуватися дивні речі.
Спочатку журналісти в грудні 2015-го помічають Миколу Злочевського в недорогому ресторані Plachutta в самому центрі австрійської столиці, де той переховувався, в компанії згаданого вже на плівках Ігоря Кононенка.
«Поки кожен із нас із завмиранням серця стежив за подіями на Світлодарській дузі, ці двоє бухали і жартували. З видом господаря життя Кононенко скаржився на «журналюг», які колись накинулися на нього в Раді. Свідки цієї зустрічі стверджують, що Кононенко був із невеликою валізкою», — написала тоді у «Фейсбуці» кореспондент ТСН Ольга Василевська.
Пізніше Міністерство внутрішніх справ знімає Злочевського з розшуку, а Генпрокуратура перекваліфіковує справу з «незаконного збагачення та відмивання грошей» на «ухилення від сплати податків», а тоді, після «відшкодування державі 180 млн. гривень» (замість заявлених раніше 23,5 млн. дол.) взагалі закриває провадження.
У червні 2017-го розгорівся ще один скандал, коли на Міжнародний форум з енергетичної безпеки майбутнього в Монте-Карло, співорганізатором якого є та сама Burisma Group Злочевського, приїхала офіційна українська делегація.
Причиною для скандалу стало спільне фото, на якому поряд з екс-міністром екології фігурують віце-прем’єр Володимир Кістіон та глава парламентського Комітету з податкової політики, член БПП Ніна Южаніна.
Остання потім спробувала виправдатися, заявивши, що там було багато поважних людей і вона просто не впізнала «пана з бородою». У що, чесно кажучи, повірити важко.
Паралельно з цим програма «Схеми» провела своє розслідування і виявила, що, попри обвинувачення, висунуті проти Злочевського, його газовидобувна компанія Burisma Group процвітає.
Більше того — у 2016 році основними газовими ВІП-клієнтами Злочевського стали люди з оточення Президента: підприємства, наближені до того ж Ігоря Кононенка, заступника секретаря РНБО Олега Гладковського, а також фірми самого Петра Порошенка.
Тоді ж, у лютому 2017-го, журналісти «Схем» висловили припущення, що така «поблажливість» до Злочевського є наслідком політичних домовленостей та «бізнес-відкупом», але достатніх доказів не мали. Тепер, після оприлюднених записів, пазли складаються в загальну логічну картину.
Далі буде?
Якщо відверто, то «плівки Онищенка» викликали набагато слабший резонанс, ніж очікував його ініціатор.
По-перше, тому що нічого нового, власне, люди не почули і оприлюднені записи стали не відкриттям, а лише підтвердженням того, про що здогадувалися й раніше.
І лише невеличким епізодом у масштабній картині корупційних зловживань та відвертої демонстрації життя «по-новому», яку доводиться спостерігати практично щодня в рамках різноманітних журналістських розслідувань.
А по-друге, тому що больовий поріг таких викриттів у нас давно перейдено. Бо, як зазначив журналіст Сергій Руденко, з часів появи «плівок Мельниченка» жоден можновладний фігурант «касетних скандалів» не був притягнутий до відповідальності, так само, як і жодна справа не дійшла до суду.
Хоча в інших країнах десятої частки всіх обвинувачень було б достатньо для відставки чиновника, яку б високу посаду він не обіймав.
Утім сам Онищенко, схоже, і не розраховував на якусь реакцію українського суспільства. Його інформація передусім була адресована закордонній Феміді, перед якою він намагається постати як насамперед політично переслідувана особа.
Частково йому це вдається — минулого року іспанський суд відмовив Україні в екстрадиції скандального депутата.
Тепер цією справою зацікавилися німецькі журналісти — газета Die Welt з подачі Онищенка присвятила темі корупції Порошенка кілька розворотів.
Вони ж анонсували вихід книги самого Онищенка «Петро V», яка, як обіцяє опальний нардеп, стане справжньою сенсацією і розкриє всі корупційні схеми української влади.
Або не стане. Бо головна мета Онищенка все-таки не стільки боротьба з корупцією, скільки убезпечення власного бізнесу та свого існування, а в перспективі — і повернення в політику.
А для цього потрібно не «валити всіх», а намагатися шантажувати і домовлятися на вигідних для себе умовах.
Саме тому збігло більше року між першою згадкою про існування записів у кабінеті Порошенка та оприлюдненням розмов, на яких голоси, схожі на депутата від «Волі народу» Олеся Довгого та соратника Арсенія Яценюка Миколи Мартиненка, які начебто розшукували Онищенка в Іспанії і намагалися, за дорученням Петра Порошенка, домовитися з ним, як вийти із ситуації.
А тут головне — зберегти інтригу. Онищенко вже обмовився, що оприлюднені записи — це «ягідки», порівняно з тим, що в нього є іще в рукаві.
Він стверджує, що має набагато вагоміші докази корупційних дій у вищих щаблях влади: вимагання хабара від нього під час обрання його депутатом Верховної Ради; скуповування голосів депутатів під час важливих голосувань у парламенті; фінансові оборудки на користь бізнесу Петра Порошенка; фінансування дискредитації у пресі колишнього голови уряду Арсенія Яценюка; спроби перекупити телеканал «112.Україна».
Блеф це чи правда — покаже час. Принаймні світовий політикум уже взяв цю справу на замітку й уважно стежитиме за розвитком подій.
Відволікаючі маневри
В Україні ж про плівки Онищенка постараються максимально швидко забути. Або — перевести увагу на іншу голосну справу.
Такою справою може стати анонсоване Генеральним прокурором Юрієм Луценком подання на зняття депутатської недоторканності з іще п’ятьох народних обранців.
У кулуарах парламенту ходять чутки, що дамоклів меч завис над головами Володимира Парасюка, Семена Семенченка та Єгора Соболєва, які і після екстрадиції Міхеїла Саакашвілі активно продовжують просувати в маси ідею імпічменту Петра Порошенка.
Для балансу до цього списку може доєднатися один з очільників «Опоблоку» Олександр Вілкул та «ще хтось із «Народного фронту».
Сам Юрій Луценко заявив, що не буде оголошувати наперед імена, щоб не злякати потенційних фігурантів кримінальних справ.
Утім, судячи з того, що з низки народних депутатів, доля яких вирішувалася в парламентській залі, досі за ґратами лише Надія Савченко, можна з величезною долею імовірності припустити, що всі ці ламання списів можуть завершитися з таким же результатом. Але про Онищенка на деякий час забудуть.
Іншим «відволікаючим маневром» може стати анонсоване Президентом звернення до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням про визнання автокефалії Української православної церкви Київського патріархату та УАПЦ.
Справа створення єдиної Української помісної церкви, про яку говорилося останні два десятиліття, може бути головним козирем Петра Порошенка на майбутніх президентських виборах.
Проте і це не факт. Свого часу такі ж надії на значне зміцнення президентського рейтингу покладалися на отримання Україною безвізового режиму. Але ейфорія з цього приводу дуже швидко вивітрилася.
Бо з’ясувалося, що рівень життя населення впав настільки, що скористатися цим благом можуть собі дозволити переважно ті, хто і раніше вільно міг оформити шенгенську візу і так само подорожувати Європою.
А для більшості населення головним завданням лишається виживання в умовах України, а подорожі перейшли до розряду необов’язкових забаганок.
Частина ж використала безвіз як шанс залишити Україну і спробувати щастя на європейських просторах.
І все ж «плівки Онищенка» не минуть для України безслідно. Вони стали черговим штрихом до зміцнення «презумпції винуватості» влади в очах суспільства, яке не довіряє судам, а тому будь-яке обвинувачення сприймає як істину.
З одного боку, це дуже погано для нинішніх політичних небожителів, яким буде важко повторити свої попередні електоральні результати.
З іншого — відкриває практично безмежні можливості для «війни компроматів» та різноманітних інформаційних маніпуляцій, у тому числі і фейкових.
Головна мета такої кампанії, на якій, очевидно, і будуватимуться виборчі стратегії, — вкорінити в свідомості мас міф про «менше зло» і подати саме себе в ролі такого «меншого зла».
Але біда в тому, що зло, більше воно чи менше, все одно залишиться злом. А побачити добро нам можуть і не дати. Якщо самі не захочемо.
А ТИМ ЧАСОМ...
Попри відсутність в Україні Міхеїла Саакашвілі, його соратники та інші активісти продовжують тролити українську владу, організовуючи стихійні мітинги під парканами їхніх маєтків.
От і цієї неділі на Європейській площі був оголошений збір із подальшим виїздом «на пікнік» у Козин на гостини до Петра Порошенка.
Доки активісти збиралися, їхні машини невідомі особи «обстріляли» курячими яйцями, кидаючи їх із вікон будинків та проїжджаючих авто.
Утім по дорозі колона змінила свій маршрут і рушила до маєтку Генерального прокурора Юрія Луценка. За словами активістів, Луценко з дружиною перебували вдома, і навіть вікна будинку були відчинені, тож початок їхнього звернення, підсилений колонками, мав почути.
Зокрема, відома блогерка Ліза Богуцька нагадала Генпрокурору про вибірковість його підходу до різних політичних моментів, оскільки «плівки Онищенка» той назвав фейком на підставі того, що депутата-втікача немає в Україні і Генпрокуратура не має змоги взяти для експертизи зразок його голосу.
«Хочу нагадати вам записи Курченка—Саакашвілі. Курченка теж немає в країні і він теж не співробітничає з Генеральною прокуратурою. Більше того, він заявив, що ніколи не розмовляв із Саакашвілі і не знає його особисто. Але він прекрасно знає вашого кума з Банкової. Так от, цю справу Саакашвілі—Курченка ви розкрутили до такого ідіотського маразму, що Михеїла Ніколозовича викинули з країни. А по цій справі незаконно сидить 28-річний Віссаріон Донгадзе», — заявила Богуцька, запропонувавши Луценку зробити один із двох кроків: або посадити Президента, або самому подати у відставку.
Зрештою, акція закінчилася мирно: після невеличкого мітингу активісти протягом години влаштували перед ворітьми маєтку Генпрокурора змагання з вуличного волейболу, а тоді сіли перекусити і поїхали додому. Пообіцявши, що і надалі оголошуватимуть такі поїздки, але по ходу мінятимуть маршрут. Або не мінятимуть.
