Науковий захід із жартівливою назвою «Історичні побрехеньки» відбувся нещодавно у Ніжинському університеті.
Як не парадоксально, почесним головою оргкомітету був київський професор Віктор Брехуненко.
— Ми присвятили наше зібрання дню народженню Миколи Гоголя, який підніс українські «побрехеньки» до рівня світової класики, — зазначив під час відкриття співорганізатор заходу Олександр Забарний.
— Компанія наша, як писав Гоголь, була невелика, але правдива — піп, диякон, три дівки і я. Це кажу про наш оргкомітет, бо ідея народилася у середовищі почесних «брехунів», даруйте, двох професорів — Сергія Лепявка та Євгена Луняка — і одного доцента — мене. І куди ж нам без Віктора Брехуненка?
«День народження Миколи Гоголя у його альма матер ми чи не щороку святкуємо оригінально», — додає ректор Ніжинського держуніверситету Олександр Самойленко.
У залі зібралося чимало молоді. Інтригуюча назва та інтерактивний формат заходу привели до аудиторії суботньої днини чимало студентів та просто небайдужих до незвичних посиденьок людей.
Зокрема, таких як Євгенія Мелюк, другокурсниця ніжинського істфаку.
— Скажу, чесно, студенти не дуже люблять наукові конференції через монотонність та шаблони, а сюди реально захотілося прийти, послухати, подивитися на професора Брехуненка, — ділиться думками дівчина.
Побрехеньки як такі є на кожній конференції в будь-якій науці, а тут не те що цього не заперечують, прямо так і назвали подію.
«Історична наука змушена лавірувати між правдою і міфом, — усміхається професор, автор збірки українських анекдотів ХІХ століття Віктор Брехуненко. — До того ж, у нас народ любив жартувати в усі часи, якими б вони не були тяжкими. Якщо ми вміємо сміятися над власними вадами — ми непереможні. Подивіться на козаків — вони, навіть коли Кафу брали, пускали в хід побрехеньки та гумор».
Взяли участь у конференції дослідники та студенти з багатьох університетських міст. Говорили про чутки в історії і жартівливі ситуації, пов’язані з відомими постатями.
Торкалися розвідки і самого Миколи Васильовича, який, кажуть, полюбляв збирати народні побрехеньки під час свого студентства. Саме з них потім писав художні твори.
«Те, що в нас така назва, не означає, що ми перекручуємо реальні факти чи події, — усміхається ще один доброчесний співголова оргкомітету, професор Сергій Лепявко. — Всі наші доповіді показують, як історії, що були насправді, обростали міфами, жартами, брехнями. Також доповідачі у своїх розвідках показують веселу та неординарну сторону історії, яка часто випадає з офіційного історичного опису».
Як саме наука історія обростала різними «правдами», розповів у виступі професор Юрій Шаповал.
А відомий ніжинський історик Олександр Бойко на прикладі гоголівських «Вечорів на хуторі біля Диканьки» показав, як швидко можуть розповсюджуватися чутки.
Немало брехні було і в науці — в цьому запевнив «кумів» професор Євген Луняк своєю історією «Як Г. Розумовський академіком побував».
Побрехеньки чиновництва стали темою чернігівського дослідника Сергія Лепявка.
Він пожвавив атмосферу історією про дулю від чернігівського губернатора. А ще один науковець із Чернігова Сергій Павленко довів, що побрехеньки поширюються і на портрети перших діячів минувшини.
Зокрема, відомий мазепознавець заінтригував присутніх розвідкою «Як Потьомкін став Мазепою».
Ну і куди ж, звісно, без винуватця непересічного заходу Миколи Гоголя. Цілий блок доповідей («Гоголь із нами») розкрив кумедні та навіть парадоксальні історії, пов’язані з Миколою Васильовичем та іншими відомими письменниками.
Літературні побрехеньки Чернігівщини відкрив присутнім Олександр Забарний, а гість із Дніпра Ігор Кочергін виявив, що в часи Гоголя письменнику неабияк заздрили навіть дворяни — і тому писали про нього несусвітні нісенітниці.
Веселі історії з повсякдення українського письменництва в неоднозначні 1920-ті пригадав філолог Юрій Бондаренко.
Такою собі нагородою за вдалі «брехні» стала для учасників екскурсія до музею Миколи Гоголя.
Екскурсовод Анна Парубець розповіла, що пристрасть до побрехеньок у Гоголя зародилася ще в студентські часи, коли він ретельно збирав почуті перекази та історії на вечорницях у ніжинському мікрорайоні Магерки.
А ще під час екскурсії спростували побрехеньку про те, що Гоголь любив навчатися, яка шаблоном прикріплюється до більшості відомих людей.
Насправді ж навчальний процес для генія був справжньою мукою. Гоголь-студент навіть бажав, аби його альма матер згоріла.
Не дарма полюбив театр, а особливо жартівливі постановки, що стали для юного дарування віддушиною.
Не дивно, що й саме почесно-жартівливе зібрання відбувалося у гоголівській аудиторії дванадцятиколонного корпусу Ніжинського університету, де на стінах зображено смішні і не дуже сцени з творів письменника. Столи та крісла розставили так, аби вийшло невимушене коло.
Дещо жартівливим виявився і формат проведення конференції. Після кожної доповіді присутні мали кричати «Віримо» — «Не віримо».
А ще розповідати анекдот і, звісно ж, звертатися один до одного без регалій, по-гоголівськи просто — «куме» або «кумо».
«У нас вийшла напрочуд правдива конференція», — підсумував співголова оргкомітету, професор Євген Луняк наприкінці. Зал відповів: «Віримо»!
