Наших міліціонерів рано називати поліцейськими. Адже від цього вітчизняна правоохоронна система не перетвориться автоматично з карально-репресивної на захисну. Так вважає народний депутат України, президент Національного університету внутрішніх справ Олександр Бандурка. До подібної зміни, з його точки зору, не готові ні українські громадяни, ні самі охоронці правопорядку, оскільки відмінність у назві таїть в собі різне ідеологічне наповнення. Наші хлопці, на думку генерала-полковника, тільки й думають, як знайти порушника і покарати, хоча від того порушення, можливо, ніякої шкоди суспільству немає. А їхні, у першу чергу, надають людям допомогу і захищають їх.
Звідси різне сприйняття і на побутовому рівні. Пан Бандурка говорить, що у західному світі нікому й на думку не спаде лякати неслухняних дітей поліцейськими. А у нас, щоб мале не скоїло, одразу ж згадують міліціонера, мов дідька чи свавільного цигана. І справа тут зовсім не в назві, а в різному мисленні. Колишні управління МВС тепер називають департаментами, а особовий склад — персоналом. Проте якісні зміни, у зв'язку з цим, вважає титулований страж порядку, явно забарилися — правоохоронна система дуже законсервована. Сьогоднішні райвідділи відірвані від населення і прив'язані до влади.
Це відчувають на собі не лише рядові громадяни, а й юна зміна, що поповнює міліцейські лави. «Ми у вузі рівняємося на європейську систему освіти, — повідомив президент Національного університету внутрішніх справ. — Студент же, прийшовши до райвідділу, стикається з учорашнім днем: тортури, свавілля, мордобій. Тоді нам говорять — він не прижився. Звісно що так. Ми ж готували його зовсім для інших умов».
Сказане пан Бандурка проілюстрував випадком з вітчизняного життя-буття, що мав місце в Полтавській області. Два міліціонери без особливої причини взяли «в оборот» водія вантажівки. Тобто затримали, вчинили допит, довго вибивали якісь особливі зізнання. Результат — трагічний. Водій з відділення потрапив до лікарні, а правоохоронці — на лаву підсудних. До речі, область у цьому випадку можна було і не вказувати. Адже йдеться про загальний почерк, звичку, традицію, характер, спосіб мислення. Повернути його у творче русло — зовсім непросто.
А втім, з філософської точки зору усе виглядає закономірно: яке суспільство, така й міліція. «Якщо завтра, — говорить Олександр Бандурка, — до нас спустяться янголи з крильцями і в погонах, то швидко стануть такими ж, як ми». Та й справді, сувору українську дійсність ще ніхто не відміняв.