«Маленька, але гарненька», — кажуть про Естонію туристи, які її відвідали.
Однак варто нагадати, що за площею Естонія більша за такі європейські країни, як, скажімо, Голландія, Данія чи Швейцарія.
Інша справа, що за населенням балтійська республіка значно поступається їм.
Тут також немає потужної промисловості та великих міст (окрім Таллінна), натомість сільська місцевість всіяна затишними, мальовничими хуторами.
Можливо, саме ці факти й створюють враження мініатюрності Естонії.
На жаль, для українських туристів наймають екскурсоводів iз місцевих росіян, які хоча й толерантні щодо естонців, але все ж таки розповідають традиційні «російські байки» про історію краю.
Не почули ми й того, що маленька пострадянська країна ввійшла в чільну групу багатьох світових рейтингів iз розвитку.
Лише після ретельних журналістських пошуків нам вдалося розкрити деякі секрети успіху «естонського дива».
Декорації минулого
Темний силует Таллінна з середньовічними баштами на тлі блакитного неба нагадує старовинну гравюру.
Тож для багатьох гостей країни, які приїжджають чи припливають морем, чітко окреслений контур міста залишається в пам’яті як візуальна візитка.
«Архітектурний ансамбль Старий Таллінн занесено в список ЮНЕСКО світової культурної спадщини, а талліннська Ратуша — одна з наймонументальніших готичних ратуш в історії архітектури Північної Європи», — розповіла екскурсовод, коли ми прогулювалися серед колоритної середньовічної архітектури.
Насправді будівля не вражає ні розмірами, ні формою. Однак площа біля неї — місце зустрічі всіх гостей столиці. Вона навіть узимку заповнена туристами з усіх кінців світу.
Від Ратушної площі, яка не змінювала свого «обличчя» з початку XV століття, розходяться бруковані вулички. Одна з них веде у Вишгород (верхнє місто).
Тут з оглядового майданчика відкривається унікальна панорама середньовічного міста — суцільні червоні черепичні дахи та вежі, а далі — темно-сині хвилі Балтійського моря.
«Жива» візитка столиці. Панорамні світлини міста з цієї точки прикрашають усі рекламні видання. Однак гостю, аби зробити фото, слід делікатно попрацювати ліктями — туристів тут завжди більше, ніж вільного місця.
«Бачите високий готичний шпиль? — риторично запитала наша провідниця, коли ми намагалися знайти шпарину в натовпі відвідувачів, аби сфотографуватися. — Це церква святого Олафа — найвища будівля Естонії. Вона знаменита також тим, що в XV—XVI століттях вважалася найвищою спорудою Європи і світу. Тоді її висота сягала 159 метрів, а шпиль слугував орієнтиром для кораблів».
Цікаво, що назва Таллінн означає «данське місто». Так давні ести назвали поселення після захоплення його данцями 1219 року. Скандинави-прибульці йменували свою фортецю Ревель.
Пізніше ці землі належали Лівонському й Тевтонському орденам, Швеції.
Саме тоді Естонія ввійшла у сферу західноєвропейської культури. 1721 року край захопила Росія. І лише 1919 року, після здобуття незалежності, естонці перейменували Ревель у Таллінн згідно з місцевою традицією.
Упродовж століть навряд чи хтось із загарбників замислювався про справжніх господарів цієї землі. Естів довго не помічали. Лише в другій половині ХІХ століття вони вийшли на історичну арену.
Наказано вижити
Наша подорож до Естонії збіглася з ювілеєм Естонської держави — 24 лютого 2018 року їй виповнилося 100 років.
Російський екскурсовод, зрозуміло, забула про це навіть згадати. Врешті, ми дізналися: щоб ювілей запам’ятався надовго, його святкуватимуть не один день, не один місяць, а... цілих три роки.
Перші урочисті заходи відбулися ще в квітні 2017 року і триватимуть до лютого 2020-го.
В усі часи естонців було небагато, тож національне виживання та опір асиміляції актуальні й досі.
До того ж багатьом естонцям через тяжкі економічні умови довелося емігрували до європейських країн, США та Канади.
Ернест Хемінгуей у своєму романі «Маєш і не маєш» написав: «У кожній гавані південних морівви зустрінете кількох засмаглих, просолених білявих естонців».
Ця цитата великого письменника стала символічною для естонців. Хто ще так прихильно згадає маленьку націю?
Нині естонська мова за кількістю носіїв — найменша державна мова в Європі, яка, однак, надзвичайно розвинена і використовується в усіх сферах життя.
Якщо поглянути історично, то головну роль у збереженні естонського народу і перетворенні його в націю зіграла, як не дивно, приналежність до лютеранського віровчення.
Великий реформатор Мартін Лютер стверджував, що людина сама має читати святе Письмо і осягати віру рідною мовою.
Тож, згідно з державною програмою (тоді ці землі належали Швеції), школи для дітей в Естонії з’явилися ще 1686 року, а ще через 50 років естонською мовою надрукували повний переклад Біблії.
Перепис населення 1897 року (за часів Російської імперії) зафіксував: 85% естонців володіють грамотою. Нереально висока цифра на ті часи.
Вже тоді естонці відчули себе єдиним народом, який читає і пише рідною мовою.
На той час більшу частину усного фольклору зібрали й опублікували, в тому числі і героїчний епос «Калевіпоег».
Фольклорні теми надихали місцевих письменників, художників, скульпторів, музикантів.
У першому десятилітті XX століття балтійська німецька культура на цих землях відійшла на другий план. Освічені естонці активно творили самобутню, корінну культуру.
Маючи міцну культурну базу, естонці 1918 року проголосили і відстояли незалежність своєї маленької країни.
Письменник Антон Гансен Таммсааре написав класичний роман «Правда і справедливість» про життя естонців у ті буремні роки. На жаль, розвиток маленької країни перервала радянська окупація 1940 року, яку естонці ніколи не сприймали і якій завжди чинили тихий опір. Вільний культурний розвиток зупинився.
Приміром, Яан Кросс (найвідоміший естонський письменник у радянські часи), відсидівши 8 років у сталінських таборах, змушений був писати про далеке минуле, хоча говорив у своїх романах про актуальні проблеми естонського суспільства.
Пісня проти комунізму
Естонія давно славиться фольклорними святами. Тут дуже люблять співати пісні, особливо народні. Колекція народних пісень, за підрахунками етнографів, сягає 130 тисяч.
А традиція багатоголосого співу (Леело сето) внесена у список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Перше свято естонської пісні відбулося ще 1869 року в Тарту. Відтоді й донині традиція співочих свят є важливою частиною естонської культури і національної ідентичності.
Зберігаючи традицію, 1960 року в Таллінні, неподалік Балтійського моря, відкрили сучасний співочий комплекс. Але який! Естрада вміщає (увага!) 30 тисяч співаків.
У радянські часи співочі свята стали своєрідним протестом проти окупації. «Нам треба було співати про Леніна і Сталіна. Але коли закінчувалася офіційна частина, люди не розходилися, натомість співали заборонених пісень.
Влада не могли нічого зробити, адже на Співочому полі збиралося до 100 тисяч людей. Думаю, музика допомогла вижити нашій маленькій нації», — розповідає співак Томі Рагула.
У червні-вересні 1988 року на Співочому полі Таллінна відбувся черговий фестиваль. На останньому концерті «Пісня Естонії» зібралося 300 000 естонців (третина естонського народу). Тоді вперше прозвучав заклик до відновлення незалежності. Пізніше те свято назвали «Співочою революцією».
Догнати і перегнати Японію
Естонія має найвищий валовий продукт на душу населення з країн колишнього СРСР — різні джерела називають від 18 до 24 тисяч доларів. Як так сталося, що маленька країна на краю Європи, не маючи великих природних ресурсів, розвивається шаленими темпами?
«Тут зробили ставку на ІТ-галузь, узявши за приклад такі країни, як Сінгапур чи Південна Корея. Вже понад 20 років держава вкладає величезні кошти в освіту своїх громадян та розвиток інформаційних технологій», — розповідає українець Юрій Гавриленко, який уже три роки працює тут програмістом.
Справді, переглядаючи інтернет, постійно натрапляєш на захоплені відгуки про інформаційні здобутки країни, які випереджають час. Скажімо, згідно з результатами Програми міжнародного оцінювання учнів (PISA), естонські школярі займають перше місце в Європі і третє місце у світі (після Японії та Сінгапуру) за умовами для набуття знань...
Як же ІТ-досягнення виглядають на практиці? 2002 року в Естонії впровадили персональні ID-карти та цифровий підпис.
Відтоді більшість послуг державних установ і банків доступні через комп’ютер. Приміром, заповнення податкової декларації займає 3-5 хвилин, а нову комерційну структуру реєструють за 15 хвилин.
Невелика кількість населення країни дозволила швидко впровадити це повсюдно.
За підрахунками фахівців, електронні послуги щороку економлять кожному громадянину 1-2 тижні часу. Тобто естонці фактично мають додаткову відпустку.
Вони настільки звикли до електронних послуг, що за кордоном іноді розгублюються.
«Невже не можна придумати якусь програмку?» — говорять вони, спостерігаючи «кам’яний вік» в інших країнах.
А найбільш наочно досягнення естонців демонструє програма Skype — її створили троє естонських програмістів 2003 року.
Середня зарплата в країні — 1000 євро, що становить 70% від середньоєвропейської. І розрив постійно скорочується.
Цікаво, що Естонія створила навіть електронне громадянство та запрошує отримати його. Паспорт віртуального громадянина дозволяє започаткувати бізнес в Естонії без переїзду чи відвідування країни.
