Не стало Анатолія Антоновича Перерви — поета, слобожанського класика, невтомного подвижника, який упродовж багатьох десятиліть лишався душею української інтелігенції Харкова.
Він був одним із тих мрійників-ентузіастів, які у 1988 році заснували в Харкові Літературний музей, констатують колеги.
Довгий час був заступником директора з наукової роботи, одним із тих митців, з якими асоціювали музей.
Витончений лірик, знаковий український поет-сімдесятник, мав вишукане почуття гумору.
Для багатьох молодих літераторів Анатолій Перерва зумів стати не просто наставником, а й щирим другом.
«Важко уявити без нього літературний Харків, музей, Пушкінську, спілку, — каже письменник Сергій Жадан. — Свого часу він нам усім, молодим і недосвідченим, багато дав і підказав. Дослівно позавчора думав, що добре було б зустрітися, давно не бачились. Тепер і не побачимося. Думаю, нам усім його страшенно бракуватиме».
Анатолій Перерва народився 12 квітня 1949 року в селі Вербівка Балаклійського району на Харківщині в сім’ї учителя. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1977). Тривалий час працював у багатьох харківських друкованих виданнях.
Автор збірок «Живіть, жита!» (1978), «Голоси криниць» (1981), «Серед білого дня» (1984), «На зламі літа» (1987), «Соло: голос віщодощів» (1996), «Чистий четвер» (1999), «Полювання без ліцензії» (2003), «Невимовне» (2007), «Перевесло слова і сльози», «Небесна ясність» (2013).
За збірки «Живіть, жита!» і «Голоси криниць» удостоєний премії імені Миколи Островського (1982). Член Спілки письменників України з 1979-го.
Помер уранці 24 березня 2018 року, трьох тижнів не доживши до свого 69-річчя. Поховали поета в рідній Вербівці.