У Ніжині створили аудиторію-музей радянської епохи Homosoveticus

У музейній сім’ї Гоголівського університету, що в Ніжині на Чернігівщині, незвичне, але актуальне нині поповнення — нещодавно відкрилася довгоочікувана аудиторія-музей радянської епохи під іронічною назвою Homosoveticus, за аналогією з однойменною працею філософа та письменника Олександра Зінов’єва.

 

Упродовж усього існування радянської держави її керівники намагалися створити так звану «нову людину», лояльну до режиму та віддану пануючим ідеям.

 

Тієї держави вже немає, та наслідки подібних експериментів помітні досi.

 

Це й стало поштовхом до створення нового музею. Ініціативна група складалася з викладачів історико-юридичного та філологічного факультетів Ніжинського університету — Григорія Самойленка, Євгенії Страшко, Максима Потапенка, Олександра Забарного, Євгена Луняка та багатьох інших. 

 

Цей музей створено для пам’яті про нелегкі часи, а не з туги за ними, наголошують творці музею Homosoveticus.

 

Майже шість років тривала творча робота щодо організації цікавого музейного простору. Почалося все з обговорень на кафедрі історії України. Потiм долучилися студенти i просто небайдужі люди.

 

Адже сліди неоднозначної епохи є, без перебільшення, майже в кожній родині. Вдалося зібрати чималу, а головне — різнобарвну музейну колекцію, в якій є чи не все з життя радянської людини — від шаблонного партійного чи комсомольського квитка до омріяного телевізора або відеомагнітофона. 

 

— Експонатів у нас вистачить ще на один музей, — каже доцент Євгенія Страшко. — Тому експозицію постійно оновлюватимуть i змінюватимуть.

 

— Музей у нас не зовсім традиційний, — додає ректор університету Олександр Самойленко. — Це насамперед наукова, навчальна територія, що розкриває перед молоддю сторінки історії України ХХ століття.

 

— Музеєфікація будь-якого періоду історії показує, що він уже пройшов, уже в минулому, — зазначив доцент Максим Потапенко. — Цей принцип ліг і в основу нашої роботи.

За задумом організаторів, у музейній кімнаті також займатимуться студенти та відбуватимуться наукові заходи. Для цього передбачено великий «круглий стіл» i технічні засоби. А розлогим фоном слугуватимуть одразу дві імпровізовані музейні зони. 

 

Одна представляє міні-галерею картин у стилі соціалістичного реалізму. На полотнах традиційна тематика — усміхнені колгоспниці та робітники, сцени з повсякденного життя людей, пейзажі сіл i міст. Інша — більша й знаковіша частина.

 

За оригінальним задумом натхненників музею, вона представляє експозицію, поді­лену ще на чотири зони: селянську хату 20—40-х, кабінет інтелігента 50—60-х, студентську кімнату 70-х і квартиру робітника 80-х.

 

— У нашій експозиції ми розкрили життя двох основних класів — робітників i селян, а також мобільні соціальні групи інтелігентів i студентів, — розповів Максим Потапенко під час першої екскурсії в музеї Homosoveticus. — У 20—40-х під час продрозверсток та колективізацій радянська влада просто знищила українське село. У 50—60-х розпочалися ­переслідування інтелігенції.

 

1970-ті стали певним бумом у радянській вищій школі, збільшується кількість студентів, державі потрібні спеціалісти. А от 1980-ті представляє квартира робітника, який її нещодавно отримав і наповнив традиційним начинням. Дивлячись на експозицію, на різноманіття речей, треба пам’ятати, що за всім цим експериментальним простором «нової людини», «людини радянської» — багатомільйонні жертви радянської влади...

 

Оживити історію та проілюструвати специфічний дух епохи під час презентації-відкриття музею допомогли студенти факультету культури та мистецтв.

 

Молодь перевтілилася в образи недалекого минулого й розповіла про труднощі буття у світлиці вихідців із села.

 

Сумним романсом зі старого, але працюючого грамофона вилилася мить життя з кімнати інтелігента, під гітару співав студент на стандартному пружинному ліжку, мотиви у стилі диско 80-х линули з квартири робітника.