У «Київській картинній галереї» до 18 березня експонуватимуться два десятки робіт Влади Ралко — однієї з найпомітніших сучасних українських мисткинь.
Персональна виставка з назвою «Резерв» — це великоформатні картини (олія на полотні), намальовані у Каневі у 2017-му.
Фарбами й образами художниця передає своє сприйняття дійсності, даючи підказки глядачам назвами.
Ось «Мама»: моя, художниці, будь-кого з глядачів. На полотні голова закрита наміткою, бачимо, по суті, лише вдягнутий торс iз ненайідеальнішими формами. І тому образ близький багатьом. В іншій залі — «Урочистість».
На ній наречена — не розбереш: весільне вбрання на ній чи саван (хіба не знаєте тих, хто у шлюбі схоронив свою індивідуальність?!).
Рожевий фон (дівочих мрій) переходить у чорний (марних надій) і блакитний (чоловічий). Поряд — силует обранця: деталі сорочки й піджака досить чітко вималювані, а обличчя — майже чорна пляма.
За картиною «Кудись несе» можна візуалізувати багатозначність словесного виразу.
Пряме значення — торби в обох руках молодого чоловіка, якого зображено зі спини. Світлий образ.
І несе його до жінки-мрії: на полотні хтось його може навіть не помітити, бо знову лише світлий силует голови...
Узагалі, у п’ятьох невеликих залах глядач має можливість прослідкувати кілька етапів взаємин у площині він-вона. Це і «Я пам’ятаю це місце», і «Він і вона», і «Екстаза зникнення», й «Екстаза відсутності».
Різні кольори, акценти, десь ринг, десь горизонт. Але всюди — узагальнення, без чітких вимальовувань індивідуальних рис.
Влада Ралко препарує у картинах «Резерву» різні сторони життя-буття. Один із центральних образів... робітник. Бо він «постійно виконує роботу, результати якої стають непомітними вже через короткий проміжок часу, — констатує Влада Ралко. — Отже, все доводиться повторювати знову. Рухи робітника такі автоматичні й рівномірні, що за його діями нереально орієнтуватися, він не зважає на особливості часу, хіба що на пори року. Усі роки перетворюються на однакові, рік із війною та рік без війни неможливо розрізнити. Сьогодні для мене такий робітник — символ часу, що ніби стоїть, попри прискорене мерехтіння ритму життя».
«Проект «Резерв» — нова віха у творчості Влади Ралко, що знаменує певний етап у нескінченному процесі осмислення навколишнього життя і матеріалізації через образні засоби роздумів мисткині над подіями останніх років та їх відображенням у поведінці людей, — наголошують організатори виставки. — Рефлекторне відсторонення від подразника, що завдає болю або дискомфорту живій клітині, на рівні соціуму трансформувалося в напівусвідомлену позицію відмови помічати поточну ситуацію в нашій країні, у заглиблення в ілюзію, що все вирішиться само собою, без спроб особисто долучитися до вирішення власної долі. Сховати голову в пісок і чекати поліпшення — така поведінкова модель «страуса» загалом властива людині, що свідомо обирає пасивний режим існування, добровільно переводить себе у певний резерв або ховається за звичними діями, надаючи їм акцентованої ритуальності, яка слугує ширмою для відгородження від виявів активності».
У «Резерві» багатозначними є образи і з картини «Лялька». Хрест на обличчі мотанки — звичайно, оберіг. Але лялька та нагадує і кокон, з якого складно вирватися, особливо, якщо ще й накриває скляний саркофаг.
Виставку реалізовано за ініціативи київської арт-менеджерки Ірини Юферової, чиї проекти привертають до себе увагу поціновувачів мистецтва.
Уже у квітні у Voloshyn Gallery знову можна буде побачити твори Влади Ралко у рамках виставки «Модний показ».
Представлятимуть роботи 2012-2013 років, частина яких була створена для проекту Vogue&Art, яким український Vogue відзначив свою появу в 2013-му. Тоді свої обкладинки для журналу створили українські художники, серед яких і Влада Ралко.
