Фільми восьмого «Київського тижня критики» — про країну, яка не здається
Міжнародний фестиваль «Київський тиждень критики» — восьмий — традиційно у столиці відбувся в кінотеатрі «Жовтень». >>
Екранний Майдан на Берлінале: у Німеччині стартує славнозвісний кінофестиваль
14.02.2018
Кадр iз фільму «Коли настає війна», який буде представлено у секції «Панорама». (Фото з сайта berlinale.de.)
У четвер, 15 лютого, відкривається один із найбільших і найавторитетніших кінофестивалів світу — Берлінський. Уже 68-й раз поспіль.
Рік народження фестивалю — повоєнний 1951-й, час нового тоді загострення міжнародної обстановки.
Радянський Союз не схвалював ідею проведення кінофоруму у тодішньому західному Берліні, адже був ще Берлін східний, під контролем радянських військ..
Берлінськими вулицями — український трамвай
Зрештою, всі визнали Берлін фестивальний як Мекку політкоректності, як майданчик (та що там — Майдан), на якому узгоджуються не тільки кіностилістики, а й саме бачення надміру строкатого світу.
Берлінале, як зазвичай називають фестиваль, завжди відзначався увагою до політичних і соціальних проблем, причому не тільки світу західного, а — вселенського.
Напевно, що й цьогоріч ми побачимо звичні тенденції узріти й проаналізувати людський світ як цілісність, яку роздирають суперечності, одначе ж він стоїть і стояти буде: бо ж як інакше?
Українське кіно не раз було представлено у Берліні.
1989-го картина «Астенічний синдром» Кіри Муратової (ще від СРСР) була удостоєна «Срібного ведмедя».
Від 1994 року, завдяки старанням відбірника східноєвропейського напрямку Ганса Шлегеля (вічна йому і добра пам’ять) українці доволі регулярно презентують своє кіно.
В основному у таких секціях фестивалю, як Panorama і Forum,— які рідко поступаються за добором фільмів основному конкурсу.
Першим був «Сашко» Миколи Каптана, потому «Довідка» і «Три історії» (основний конкурс) Кіри Муратової, «Голос трави» Наталі Мотузко, «Тир» Тараса Томенка, «Діагноз» і «Глухота» Мирослава Слабошпицького (саме у Берліні він розігнався і далі вже злетів на вищі фест-висоти), «ХеппіПіпл» Олександра Шапіро.
У Берліні, поза конкурсом, показали (2001) і «Молитву за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка. Найвищим успіхом українців тут стала перемога у конкурсі короткометражних стрічок анімаційного фільму «Йшов трамвай № 9» Степана Коваля.
Цьогорічний Берлінале так само запросив український фільм «Коли падають дерева» одного з найперспективніших сценаристів і режисерів молодшого кінематографічного покоління Марисі Нікітюк.
Не в основний конкурс, у секцію «Панорама», одначе це не має принципового значення.
Саме запрошення картини у програму Берлінале є знаком мистецької і суспільної значущості.
До речі, фільм Нікітюк є міжнародним проектом, за участі Польщі і Македонії. Робота тривала упродовж кількох років, у тому числі і шляхом презентації проекту, на різних його стадіях, на фестивалях.
Адже останні нині це не тільки змагальний конкурс, а й лабораторна робота, випробування і апробування мистецьких ідей і технологій.
Щодо самої картини молодої режисерки — вона вибудувана на матеріалі провінційного життя, на певній безвиході, яка характеризує кілька поколінь однієї родини.
З найменшою представницею роду пов’язані нові надії, збутися яким усе ж непросто. Будемо сподіватися на успіх фільму у Берліні.
Сезон диявола. Рятуймось на острові собак
Берлінале відкриває показ анімаційного фільму «Острів собак» відомого американського режисера Уеса Андерсона (саме тут його стрічка «Отель «Гранд Будапешт» чотири роки тому отримала гран-прі). Дія стрічки відбувається в Японії, у майбутньому.
Віддалений острів, собаки, що потрапили в ізоляцію — внаслідок «собачого грипу». З’ява хлопчика, якого переслідує влада, змінює «карту буднів» — починаються пригоди, які обіцяють бути захоплюючими…
Звичайно, що основна фестивальна інтрига пов’язана з фільмами основного повнометражного конкурсу.
Особисто у мене найбільшу зацікавленість викликає нова робота філіппінського режисера Лава Діаса «Сезон диявола». Чорно-біла рок-опера, дія відбувається у селі…
Два роки тому фільм Діаса так само був у конкурсі. Шестигодинна (так!) стрічка показувалася з перервою на обід.
«Колискова скорботній таємниці», про філіппінську революцію 1896-98 років.
Одначе це дуже далеко від костюмованої епічної оповіді, персонажі переважно вигадані, усе це утоплено в присмерково-міфологічні історії, не завжди зрозумілі тим, хто мало посвячений у реалії філіппінського життя.
Те, що називається «міфопоетичне кіно», завжди цікаве українцям — бо ж у нас, від Довженка до Параджанова й Іллєнків (Юрія та Михайла) таке кіно розвивалося дуже цікаво і продуктивно.
Нагадаю також, що так само два роки тому інша картина Діаса, «Жінка, яка пішла» (майже чотиригодинна), здобула головний приз Венеційського фестивалю.
Так що нині філіппінець входить в еліту світової режисури, суттєво підвищивши інтерес до філіппінського кіно взагалі.
А в ньому, до речі, працюють справді цікаві митці — Брійанте Мендоса, скажімо, чи Рая Мартін…
Викликає цікавість і фільм «Обличчя» польської режисерки Малгожати Шумовської.
Задум доволі цікавий — герой стрічки зазнає операції з трансплантації обличчя і, відповідно, потрапляє в ситуацію творення нової ідентичності.
Головний персонаж фільму знаменитого американця Гаса ван Сента «Не хвилюйся, він далеко не піде» так само втрапляє в суперкризову ситуацію: внаслідок автокатастрофи — параліч, вихід із якого — творчість, потяг до якої виникає в глибинах ураженої душі.
У картині «Операція «Кулевидна блискавка» Жозе Падільї розповідає про операцію «Ентеббе» з порятунку захопленого терористами літака AirFrance.
А фільм знаменитого американця Стівена Содерберга «Не в собі» (він поза конкурсом) — це хоррор. Жінку примусово кладуть у «психушку».
Одначе це ще не найбільший страх і жах… Страхів, як бачимо, на нас чекає немало. Ну, нічого — не біймося, і ми переможемо. Як і герої фільмів.
Відомий російський режисер Олексій Герман-молодший презентує в конкурсі картину «Довлатов».
Три роки тому на Берлінале була його попередня стрічка «Під електричними хмарами», за яку український оператор фільму Сергій Михальчук (разом iз росіянином Євгеном Прівіним) отримав «Срібного ведмедя» за видатне мистецьке досягнення.
Нова стрічка режисера є байопіком про долю одного з найвідоміших російських письменників — кілька днів його життя початку 1970-х. У головній ролі сербський актор Мілан Марик.
Один переможець фестивалю вже відомий — це американський актор Віллем Дефо. Він отримає почесного «Золотого ведмедя».
Заодно покажуть ретроспективу фільмів за участі зірки — «Взвод», «Тіні вампіра», «Антихрист», «Міссісіпі у вогні», «Водне життя».
Отже, вперед, Берлінале!
