Філософ Тарас Лютий вражає масового читача другий рік поспіль. 2016-го його книжка «Ніцше. Самоперевершення» (К.: Темпора) стала лавреатом поміж вітчизняної гуманіаристики.
2017-го узявся за не менш амбітний проект — позмагатися із самим Мішелем Фуко, автором класичної «Історії безумства».
«Корабель шаленців» — має назву нова книжка Т.Лютого з підзаголовком «Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства» (Л.: Видавництво Старого Лева).
Власне, змагатися з французом наш автор не став: гра відбулася не на полі евристики, а на тренувальному майданчику чистого популяризаторства.
Мета — оповісти читачеві, не обтяженому академізмом, як зароджувалася, розгалужувалася, гострішала проблема Іншого — одна з головних нинішніх проблем-ідентифікаторів.
Вистава вийшла феєрична — ерудиція автора вражає та ще й він добре володіє мовою, виразно не редакторського походження.
Лютий не сперечається з Фуко, але книжка випромінює більше — сам спосіб модерного філософського думання, колись сформульований французьким ученим: «Філософія є відсуванням і трансформацією рамки мислення, модифікацією усталених цінностей та всією тією працею, яку здійснюють, аби мислити по-іншому, робити інше і стати не таким, яким є».
Читач не лише захоплено спостерігає за пригодами смислів, а й змушений із приємністю взяти участь у цьому інтелектуальному дійстві.
Ось, на пробу, такий закрут, мисленнєва гойдалка: «Віра, хоча й позбавлена виваженої раціональної основи, однак має бути зрозумілою, тобто раціонально представленою.
Себто віруючий завжди не від світу цього. Його не втиснути в рамки нормальності… Християнська віра наказувала особливо не пориватися осмислювати чи піддавати сумніву все незрозуміле. Ба більше, перебування в просторі віри означало виклик розумові».
Отже, об’єктом дослідження Т.Лютого є «індивід, вилучений зі світу соціальної рівноваги» — з різними само-та соціо-ідентифікаційними знаками: плюс, мінус, знак питання.
Часом автор додає своєї приховано-усміхненої позначки, як-от: «Ідіотизм» (від грецького «приватна людина») — це перебування у стані самодостатності».
«Корабель шаленців» — книга мандрів найрізноманітнішими закутками людської свідомості; інколи вона нагадує подорожі Аліси (Т.Лютий з повагою іменує книгу Люїса Керрола «структурною забавкою»).
Кого тільки не зустрічаємо на цій звивистій дорозі. Ось трикстери — Кіт у Чоботях, Вінні Пух, Карлсон з даху. Онде гримить сцена рок-концерту: «Відчуття, близькі до шаманських, можуть виникати у рок-музикантів, які зазнають оглушливого впливу звуку, виконуючи вокальні партії чи танцювальні рухи. Різкі ритмічні звуки здатні викликати процес гальмування в корі головного мозку. В результаті виникає так званий «змінений стан свідомості». Зазнайомимося із сучасними буддистами та середньовічними ченцями-екстремістами. А коли заходимо на територію глупоти, шоковані «грандіозністю проблеми» й мусимо погодитися з Айнштайном, що скрушно похитує головою: «Є тільки дві нескінченні речі: Всесвіт і дурість. Хоч щодо Всесвіту я не цілком упевнений».
Книжка ця — про саму суть мандрів: «Шаленство змушує людей вибитися зі звичної життєвої колії, а отже — поневірятися та податися у мандри».
І коли налаштуємо оптику в такий спосіб, раптом по-новому побачимо начебто добре відомих Одіссея і Сковороду; інакше сприймаєш, приміром, прозу Валерія Шевчука; минає скепсис від читання сучасних тревелоґів.
Зрештою, як значив той-таки Мішель Фуко, «філософія є рухом, за допомогою якого не без зусиль і зволікань, не без мрій та ілюзій звільняєшся від того, що вважається істинним, і шукаєш нових правил гри».
До речі, «Видавництво Старого Лева» також творить нові правила гри, вже третій рік публікуючи книжки філософської есеїстики (В.Єрмоленко, В.Кебуладзе, Т.Лютий), про що раніше важко було й помислити.
* Рецензія на книжку ще одного номінанта «Світова гібридна війна: український фронт» (Х.: Фоліо) опублікована в «УМ» від 01.08.2017.
