«Хто кому Рабінович»,

Саме таку передачу ми слухаємо щонеділі на «112 каналі», яку веде дорогий самому собі Вадим Рабінович, народний депутат із двома судимостями.

 

Любить український народ «обездолених» та «ображених». Рабінович, за проведеними соціологічними дослідженнями, навіть зайняв третє місце в рейтингу кандидатів на президентське крісло, після Петра Порошенка та Юлії Тимошенко.

 

Обирайте українці, Вадима Зіновійовича! За його допомогою ще й Київ відтяпають, а то й усю Україну. 

 

У цьому зв’язку хочеться поговорити особисто про цього кандидата, щоб краще розібратися, хто є хто.

 

У 1974 р. його виключають із Харківського автодорожнього інституту за аморальну поведінку.

 

У 1975 р. він стає майстром ремонтно-будівельного управління Харківського міськвиконкому, що практично неможливо без блату, так як він не мав відповідної освіти і досвіду роботи. У 1980 р. його заарештовують за крадіжку будматеріалів.

 

Через 9 місясів перебування у СІЗО його випускають на волю, після чого пан Рабинович зайнявся бізнесом: керував підпільними цехами з виготовлення кришталевого посуду, календарів та дерев’яних дверей.

 

Напевно, і тут не обійшлося без зв’язків, бо організувати такий бізнес не так просто, тим більше людині, яка нещодавно була під слідством.

 

Одначе й зв’язки не допомогли уникнути другого арешту в 1982 р. Рабіновича звинуватили у крадіжці державного майна в особливо великих розмірах і засудили до 14 років позбавлення волі у виправному таборі суворого режиму з конфіскацією майна.

 

У СІЗО він симулює божевілля, але це не допомогло йому уникнути колонії. Там, за його ж словами, він прилаштувався «смотрящім». У тюрмі він нібито був завербований КДБ.

 

У колонії Рабінович не був бездіяльним: зона одержувала замовлення від підприємств Харкова, а виробництвом почав керувати Рабінович.

 

Відсидівши 9 років, у 1991 році він виходить на волю і разом із подільником із колонії створює декілька бізнес-команд, зокрема фірму, яка експортувала метал.

 

Із 1993 року він стає представником фірми Nordex в Україні, яка була заснована в Австрії.

 

В Україні ця компанія стала ексклюзивним посередником поставок нафти з Росії, за що Україна розплачувалась цукром.

 

А Nordex отримував із цих операції прибуток у доларах. Угода була на рівні урядів за участі тодішнього віце-прем’єра Юхима Звягільського, який свого часу довго переховувався в Ізраїлі.

 

Ця фірма спричинила корупційний скандал у США, тому Рабіновичу як представнику фірми в’їзд у Штати був заборонений.

 

Він пориває з цією компанією і створює власну — RC-Capital Group.

 

Із 1994 р. займається засобами масової інформації — створює зі своїми бізнес-партнерами Б. Фуксманом та О. Роднянським телеканал «1+1», але через три роки команда розпадається.

 

Отримавши відкупні у розмірі 2,5 млн. доларів та маючи ізраїльський паспорт, Рабінович нібито зайнявся продажем зброї, за що 1999 р. Служба безпеки України заборонила йому в’їзд в Україну на 5 років.

 

Того ж року він приїхав на співбесіду з СБУ, після чого йому дозволили залишитися в Україні. 

 

Цікавим є й той факт, що Рабіновича вважають головним спонсором руху Femen.

 

Серйозний крок у політиці він зробив у 2014 р., коли балотувався як самовисуванець на пост Президента України, набравши 2,5% голосів виборців.

 

Але оскільки з президентством не склалося, Рабінович іде в народні депутати від Опозиційного блоку, з яким пориває у 2016 р.

 

Однак із фракції не виходить, бо інакше втратив би мандат. У липні 2016 р. разом з українофобом Є. Мураєвим створює партію «За життя».

 

Встигає на всіх фронтах: він і президент Всеукраїнського єврейського конгресу, і керує діяльністю медіа-групи News net work, а з 2011 року — ще й співголова Єврейського конгресу. 

 

Вадим Зіновійович успішно дебютував і на полі професійних, читай проплачених, мітингів, кожна акція яких, за оцінками експертів, обходиться йому в 10 тис. доларів.

 

Щоб «сяяти» і на європейському небосхилі, він у грудні 2016 р. зустрівся з лідером французьких правих Марін Ле Пен, фавориткою Путіна.

 

У цьому зв’язку не є дивним, що в розмові з ведучою ток-шоу «Люди. Hard talk» Н. Влащенко він не назвав Росію агресором.

 

А ще в одній із передач побоявся пан Рабінович відповісти на запитання глядача про своє минуле — мовляв, проїхали, давайте йти далі.  

 

Центральною темою виступів Рабіновича є економічна реформа, зниження податків, розвиток середнього бізнесу. А хто ж про це і з провладних, і з опозиційних політиків не говорить?

 

Я особисто таких не знаю. Як каже політолог Кость Бондаренко, завтра можна перехопити ініціативу в газети «Факты» і написати, що є спільного у Рабіновича з лідером китайських комуністів С. Цзиньпіном, а з понеділка актуальнішим стане порівняння з прем’єром Великої Британії Терезою Мей.

 

Ця безапеляційність Рабиновича, напевно, вигідна нинішній владі, бо це «нове обличчя» в українській політиці їй нічим не загрожує. 

 

P.S. Шановна редакціє, щиро вітаю Ваш колектив із святами. Зичу творчих злетів. Так тримати у боротьбі за Україну, її незалежність, у роз’ясненні нашої непростої історії, долі багатьох поколінь борців за утвердження держави Україна.

 

Дякую, що вже 7 років терпляче читаєте те, що я пишу, а іноді й друкуєте.