У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
Історія в колядках: як взяти участь у марафоні Національного музею історії України
10.01.2018
Колядувати — традиція українців. (Фото з «Фейсбука».)
Семирічна Марія Музиченко у вишитій сорочці й червоній стрічці зайшла в один із залів Національного музею історії України, де серед експонатів побачила сідло коня, давні мечі, стріли, обладунки воїнів.
«О, та це ж як з нашої колядки!» — каже дівчинка мамі й вирішує, що саме біля цієї музейної вітрини співатиме колядку «То не тумани з моря».
Перед тим як заколядувати, Марія на відео розповідає, що цю колядку записала її мама Ярослава Музиченко від прабабусі Сані, яка народилася 1910 року в селі Літки на Київщині.
Дівчинка заздалегідь готувалася до участі в соціальному марафоні «Історія в колядках», який ініціював Національний музей історії України.
«Ми з мамою тренувалися перед тим, як нас хтось зніматиме на смартфон. Я відразу зрозуміла, що це має вийти цікаво. Колядку, яку я вивчила, співають хлопцям. У ній ідеться про те, що панич Андрійко (можна вставляти будь-яке чоловіче ім’я) хотів продати коня. А той кінь йому каже, що він же вивіз його з трьох побоїв — з Туреччини, Татарщини і Німеччини. Після цього діалогу панич Андрійко передумує продавати коня. На мою думку, це історія про справжню дружбу, про те, що вірного товариша не продають. Тому я хочу заспівати її на Різдво своєму другу Артему. Він справжній козак!» — ділиться планами Марія.
Хто може брати участь у марафоні?
Для того щоб взяти участь у соціальному марафоні, достатньо записати старосвітську, дохристиянську колядку на смартфон чи планшет, сказати, в якому регіоні її почули, які стародавні слова зустріли в тексті і що вони означають, завантажити відео на YouTube або у «Фейсбук» і переслати на адресу: [email protected].
Усі відео будуть представлені в «Фейсбуці» з хештегом #нміу_коляда і на сторінці події.
У музеї додають, що для участі у марафоні можна записати колядку в краєзнавчих музеях свого міста чи містечка, на тлі експонатів із руської чи козацької доби.
Або ж удома біля рушника чи ще якогось старовинного «артефакту», притаманного певному регіону. Добре було б, якби учасники марафону вдягнулися святково, в народний одяг.
«Старосвітські колядки дуже швидко забуваються. Ідея соціального марафону — оживити давні колядки, в яких описано багато історичних явищ, а саме: згадуються кораблі козаків, руських воїнів, тереми, храми з трьома верхами, вінки з пір’я, перстені, зброя, знаряддя праці, лицарський одяг тощо. Ми хочемо зібрати у фейсбучному «коридорі» якомога більше таких колядок, щоб показати, яке багатство маємо, що колядки — це не тільки кільканадцять пісень літературного походження, записані у церковних книгах, а й своєрідне історичне джерело», — розповіла куратор соціального марафону «Історія в колядках», співробітниця НМІУ Ярослава Музиченко.
Усі колядки оспівували заміжжя
За її словами, давні колядки мали конкретних адресатів. Колядники мали в арсеналі заготовлені різдвяні пісні окремо для кожного члена сім’ї: господаря, господині, сина, дочки, всіх їхніх родичів і навіть покійних пращурів.
Часто може спливти на поверхню стереотип, що у колядках поширюється гендерна нерівність: хлопцям бажають вірного коня, стати воїном-переможцем, а дівчатам — лише вдало вийти заміж.
Кураторка соціального марафону категорично з цим не погоджується. Каже, що всі колядки оспівували заміжжя, навіть якщо хлопчик — лицар, то все одно у тексті просвічується, що лицарські якості у нього для того, аби засватати королівну, створити гарну сім’ю і передати цінності своїм дітям.
До речі, всі дівчата у колядках теж королівни, заходять у світлицю та освітлюють її своєю красою.
Де знаходити стародавні колядки, якщо в родині ніхто їх не знає?
Ярослава Музиченко пояснює, що для участі у марафоні можна і не бути віртуозом, професійним співаком. Варто тільки захотіти колядувати — самому, з родиною, друзями, однокласниками, однокурсниками, гуртом.
«Колядку неможливо не заспівати. Вона створена для того, щоб приносити радість і співати гуртом», — додала Ярослава Музиченко.
Зважаючи на те, що на сьогодні більшість людей не знають стародавніх колядок, вона пропонує знаходити тексти і ноти в інтернеті, по бібліотеках, музеях, у сучасних книгах фольклористів, вивчати забуті обрядові пісні та оживляти історію.
«Наш марафон спрямований на те, щоб подивитися на колядку як на історичне джерело. Для школярів вивчення колядок може стати одним із методів освоєння історії України за новою програмою, коли рекомендують не просто прочитати нову тему з підручника, а розробити проект, вишукувати цікаві факти в літературі, проводити порівняльний аналіз, — вважає Ярослава Музиченко. — Цим колядкам не одна тисячі років, їх записано сотні по різних регіонах. Особисто я знаю лише 77 стародавніх колядок зі Львівщини, Рівненщини, Київщини, Полтавщини, Луганщини… Кожна з них розкриває важливі історичні події, які у часи Київської Русі та Козаччини відбувалися на території сучасної України».
Першими взяли участь у марафоні школярі
Наразі у «Фейсбуці» за хештегом #нміу_коляда можна подивитися відео одних із перших учасників соціального марафону — школярів із Ходосіївки Київської області, які об’єдналися в гурт «Ясно-красно», де їх навчає фольклористка-педагог Олена Видрич.
Для участі у соціальному марафоні від НМІУ вони вивчили колядку «Ой там на горі», від краєзнавця, голови Ходосіївського осередку товариства «Просвіта» Миколи Моторного.
На відео школярі провели віртуальну екскурсію історичними місцями Ходосіївки, багатої на археологічні знахідки та важливі події.
Це і криниця св. Феодосія, і Зміїв вал, і кількасотлітній дуб. Дізналися історію Михайлівського Золотоверхого монастиря, пов’язаного з їхнім селом та про який, на думку краєзнавця, йдеться у колядці. Також використали колекцію українських старожитностей Віктора Ющенка.
Відео для соціального марафону «Історія в колядках» від НМІУ надіслали і школярі з лемківського села Зарічево на Закарпатті. Особливо активними виявилися читачі Броварської бібліотеки, що на Київщині.
«Для обласних, районних та шкільних музеїв України та бібліотек участь у соціальному марафоні — це можливість і себе представити для всієї країни, і залучити відвідувачів через цікаві пошукові проекти», — переконана Ярослава Музиченко.
Тож до 21 січня є можливість долучитися до створення цієї скарбнички нації і заспівати стародавню колядку рідного краю на всю Україну.
