«Класово ворожа» бандура: пам’яті розстріляних кобзарів

На великому фото, що зустрічає відвідувачів у Музеї Івана Гончара у Києві, конотопські юнаки в національному одязі з портретом Кобзаря. Під портретом дата: 1914 рік.

 

Незважаючи на заборону російської влади, конотопські просвітяни, самодіяльні актори, бандуристи гідно відзначили 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

 

Учасників шевченківських вечорів жорстоко переслідували, багатьох було заарештовано, покарано шомполами, оштрафовано на великі суми та звільнено з роботи.

 

Відомі прізвища всіх учасників ювілейних заходів на цьому фото.

 

Більшовицька влада під гаслом боротьби з буржуазним націоналізмом уже в 20-х роках минулого столiття почала кампанію винищення кобзарства через розпуск кобзарських гуртків, капел бандуристів, нападок у пресі. 

 

Мені в київському Музеї літератури потрапила газета за 1930-й рік, де в одній зі статей були рядки: «Кохатися в націоналістичній романтиці — далеко не комуністична справа».

 

А вже відкриті репресії проти народних співців почались після пленуму Всеукраїнської спілки працівників мистецтв у грудні 1933 р.

 

Саме там кобза та бандура були оголошені «класово ворожими». Щоб знищити всіх разом, у Харкові був скликаний так званий «кобзарський з’їзд».

 

Із цілої України, з найвіддаленіших сіл прямували кобзарі з поводирями. Та їх там чекала сувора розправа. Кілька сот їх було підступно розстріляно біля станції «Козача Лопань».

 

Є відомості, що там були знищені і кобзарі з Конотопщини: мандрівний незрячий кобзар iз Курилівки Дейнека Карпо Григорович, активний просвітянин бандурист Рожко Пилип Порфирович, талановитий бандурист Матюха Максим Мусійович, що сам виготовляв інструменти.

 

А ті кобзарі, які не поїхали на той сумнозвісний фестиваль, були в той чи інший спосіб знищені. Саме так вчинили з кобзарем Бабічем Іваном Івановичем iз села Сахни, столярем за професією, членом Центральної Ради.

 

Активний просвітянин, бандурист капели «Відродження», створеної в 1920 р., за браком коштів він не поїхав до Харкова, і вбитий був найманцями НКВС у своїй оселі (прізвища вбивць відомі).

 

«Ваші паскудні імена люди з огидою вимовлятимуть», — сказав катам перед смертю.

 

Ось ще кілька трагічних доль самодіяльних митців.

 

За шаблонними звинуваченнями (СВУ, буржуазний націоналізм, шпигун­ство) у 1934 р. був розстріляний двадцятидворічний керівник капели бандуристів Кононенко Пилип Пилипович.

 

Цей бандурист мав прекрасний голос, виготовляв бандури конотопського зразка, за його керівництва репертуар капели набув справжнього національного звучання.

 

Щирим українцем називали Коломійця Василя Петровича, керівника українського хору при снарядному заводі (КЕМЗ) у 1917 р., техніка заводу, чудового бандуриста.

 

Щосуботи та неділі просвітяни організовували лекції про українських письменників, ставили їхнi п’єси, давали концерти. За доносом був розстріляний у 1930 р.

 

Росіянин за національністю, Попов Григорій Михайлович, слюсар вагоноремонтного заводу, щиро полюбив українську пісню.

 

У 20-х активно займався просвітянською діяльністю, освоїв гру на бандурі, мав прекрасний баритон. Усю свою чутливу душу вкладав він в українську пісню.

 

«Чуєш, брате мій» у його виконанні завжди викликала бурхливі оплески. У 1938 році був розстріляний як український націоналіст, член СВУ. 

 

Повернемось до фото 1914 р. Про те святкування Шевченкового дня наро­дження згадала і радянська влада.

 

Зображені на ньому бандуристи-просвітяни: Рожко Іван Іванович, Римар Семен Інокентійович, Кікоть Ілля Олексійович, Логвин Павло Йосипович, Урюхін Іларіон Васильович, Стеценко Василь Іванович — були знищені катами НКВС за націоналізм.

 

Кобро Василь Петрович розстріляний німцями у 1942 р. за влаштування втечі з табору військовополоненому.

 

«За буржуазний націоналізм та контрреволюцію» було розстріляно і репресовано 25 бандуристів, учасників аматорських колективів, серед них член Центральної Ради Іван Довгий, що активно допомагав просвітянам, решта були під пильним наглядом. 

 

Трагічною була доля бандуриста Шуляка Миколи Даниловича (перший зліва у верхньому ряду).

 

Столяр вагоноремонтного заводу, освіта — 3 класи так званого міністерського училища, активний просвітянин.

 

Кобзарському мистецтву навчався в незрячих мандрівних кобзарів, яких забирав до себе на ночівлю та харчування. Не раз дружина жартувала: «Ой, діточки, батько знову старців веде!».

 

На що Микола зауважував: «У дающого притулок страждущому да рука не оскудіє, а воздасть Бог сторицею».

 

Дружина Євдокія Золотник і сама була активною учасницею театральних вистав, співала в українському хорі.

 

Грали на бандурі i її брат Володимир, сестри Олександра та Ольга Золотники, активні просвітяни, учасники українського хору в дожовтневий період. Не знала ця співоча родина, чим обернеться для неї любов до народної пісні.

 

Звинувачений у належності до СВУ був розстріляний у 1933 р. чоловік Олександри Василь Стеценко ( на фото другий праворуч у другому ряду), активний діяч «Просвіти», член капели бандуристів «Відродження».

 

Шуляку Миколі, батьку п’ятьох дітей, дали 10 років як «буржуазному націоналісту», та на суді згадали, що у нього нові ворота (він був гарний столяр), і додали ще 5.

 

Заслання відбував у Красноярському краї, звідки вдалось передати фото. На ньому не впізнати колись кремезного красеня. Але з бандурою не розлучився...

 

Через 15 років повернувся зовсім хворим, а невдовзі параліч прикував до ліжка.

 

На могилі нескореного бандуриста — хрест і напис: «Шуляк М.Д., бандурист».

 

Нещодавно мені вдалось організувати у нашому місті проведення Вечора пам’яті розстріляних кобзарів, де згадували талановитих земляків, які були знищені за українську пісню.

 

Вшанувати репресованих конотопських народних співців приїхав із Києва відомий кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко зі своїм, як завжди, яскравим, патріотичним репертуаром.

 

Особливо сподобалась його пісня про Конотопську битву. Порадували присутніх і юні бандуристи — вихованці музичних шкіл.

 

А ще дуже тішусь, що міська рада підтримала мою ініціативу: вул. Радянська перейменована на вул. Кобзарів.