Попри те, що в Україні вже зараз не вистачає кваліфікованих кадрів — зокрема, будівельників та представників інших робітничих професій — і оплата праці таких фахівців сягає від 10 до 15 тисяч гривень, проблема працевлаштування для більшості працездатних представників середнього віку є актуальною.
Людина за трудову діяльність змінює професію 5-7 разів
Навчання впродовж життя (НВЖ) — таку назву має проект Конфедерації роботодавців України, що може зрушити сповільнені, а подекуди, застійні процеси нинішньої ситуації з працевлаштуванням українців. Ця ідея виношується давно.
А сьогодні вона вже більш ґрунтовно напрацьована й доопрацьована. Системи навчання дорослих і відповідні структури є в багатьох країнах.
Але там вони поширюються на весь спектр навчання. Це, наприклад, комп’ютерна грамотність, розвиток навичок мовлення, рукоділля, тобто їхня діяльність направлена на те, аби максимально задіяти людину протягом усього життя.
Ідея українських авторів нових підходів у системі працевлаштування людей полягає у концентрації на навчанні впродовж трудового життя.
«У середньому людина працює 10-40 років. Наша ідея полягає в тому, аби кожен міг удосконалити або змінити свою кваліфікацію, — розповідає виконавчий віце-президент Конфедерації роботодавців України Олексій Мірошниченко. — Є дослідження міжнародних соціологічних організацій, котрі свідчать, що в середньому людина за трудову діяльність змінює місце роботи 5-7 разів. І потрібно створити такий освітянський чи кваліфікаційний простір, де б кожен бажаючий міг це зробити.
І людина, яка потребує певних нових робочих навичок, має знати, де це можна зробити й, головне, зорієнтуватись, що їй потрібно: оновити або підвищити кваліфікацію, чи набути нову професію для працевлаштування. Бо вчитися заради вчитися — важливо, але важливіше, коли це необхідно для роботи. Більше того, для України ця ідея стала ще актуальнішою, коли почала втілюватись пенсійна реформа. Тепер, за її новими правилами, людині на офіційному ринку праці потрібно бути 35 років. І треба дати можливість кожному громадянину або підвищити свій рівень кваліфікації, або здобути новий фах».
Учитися ніколи не пізно
Ідеологи цієї програми заперечують, що нова система буде пересікатись із роботою служби зайнятості. Остання працює з певною категорією людей, котрі стали безробітними.
Тому Центр зайнятості може бути лише одним із гравців на цьому ринку, але не головним.
Головними, як зазначено в концепції НВЖ, повинні бути навчальні заклади: професійно–технічні училища, ліцеї, коледжі, інститути, які здатні підготувати фахівців, що будуть впевнено почуватися в конкурентному середовищі. Це, по-перше.
А, по-друге, чимала роль у нововведенні відводиться приватним навчальним закладам, котрі зможуть також долучитись до нового процесу.
Це дасть можливість урізноманітнити джерела фінансування для максимальної повноти втілення проекту.
Загалом передбачається, що фінансування може здійснюватися і за власні кошти того, хто підвищує кваліфікацію чи змінює фах; і за гроші роботодавця; і за кошти державного бюджету; і — з резерву допомоги з безробіття.
Зрозуміло, що в основі процесу мають бути професійні стандарти, розроблені відповідно до сучасних світових вимог.
Наприклад, є хороший європейський досвід здобуття фаху неформальним шляхом. Тобто, якщо людина щось добре вміє, знає, володіє відповідними навиками, навіщо їй вчитися з «нуля»?
Вона просто підтверджує свою кваліфікацію, а держава видає їй свідоцтво, що дає право займатись обраним фахом.
Також, за задумом авторів проекту НВЖ, сама людина, яка потребує перекваліфікації, або ж роботодавець визначають, що потрібно вивчити чи удосконалити: це може бути рукоділля, різьбярство, будівельні роботи тощо.
Автори інновації вважають, що драйвером цього процесу має бути Міністерство соціальної політики.
Бо саме воно є головним гравцем на ринку праці і знає вимоги роботодавців щодо професій, які будуть затребуваними.
«У шести няньок дитя не доглянуте»
Олексій Мірошниченко взагалі вбачає необхідність об’єднання всіх галузевих відомчих структур, котрі причетні до пошуку роботи для своїх фахівців.
«Щонайменше шість (!) центральних органів виконавчої влади сьогодні проводять професійну орієнтацію серед різних категорій населення, згідно з Концепцією державної системи профорієнтації населення: Міністерство соціальної політики — щодо всіх соціальних груп незайнятого та зайнятого працездатного населення; Міністерство освіти й науки — щодо дітей дошкільного, шкільного віку та молоді, яка навчається; Міністерство молоді та спорту — щодо молоді; Міністерство охорони здоров’я — щодо осіб з обмеженими можливостями; Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, інші органи, в яких проходять службу військовослужбовці, — щодо допризовників, військовослужбовців та осіб, звільнених із військової служби, учасників бойових дій, інших категорій населення; Міністерство юстиції — щодо засуджених до позбавлення та обмеження волі; Державна служба у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції — щодо військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених із військової служби, та учасників антитерористичної операції. Як ви гадаєте, у шести няньок дитя під назвою професійна орієнтація може бути доглянутим?» — слушно ставить риторичне запитання Олексій Мірошниченко.
Нині заступник голови Конфедерації роботодавців України передав проект на розгляд і вивчення до Міністерства соціальної політики.
Яким будуть заходи щодо працевлаштування населення — про це фахівці ще дискутуватимуть. Але те, що сьогодні у зайнятості населення потрібно щось змінювати, заодно роблячи заділ і на те, аби створити умови для повернення з-за кордону наших фахівців, сумнівів не викликає.
