«Незаможники крешуть уночі...»: у Києві згадують пророчу п’єсу Миколи Куліша

«Зростала байдужість до чужої біди. Новий час потребував нових пісень — героїчних, піднесених, сповнених безоглядного оптимізму. Березільська вистава «97» таким оптимізмом не дихала», — писав Роман Черкашин у збірці «Ми — березільці: Театральні спогади-роздуми», виданій у 2008-му.

 

 

Йдеться про п’єсу розстріляного більшовиками у 1937 році Миколи Куліша, назва якої кілька разів трансформувалася: «Голод», «Незаможники», «Мусій Копистка», «97». Остання цифра — число загиблих від голоду в одному українському селі...

 

 

Курбасівський «Березіль» двічі звертався до драматургічного матеріалу Миколи Куліша.

 

 

Спочатку в Києві, влітку 1925 року. Молодий режисер Януарій Бортник пропонував «оригінальну інтерпретацію» п’єси. Вистава не відбулася.

 

 

Лесь Курбас заперечував переробку «97» на «загострену агітку». У певному сенсі «це совершенна, надзвичайна п’єса. Було б добре, коли б ми умовились, що тим більше досягнення режисера, чим менше дописано...»

 

 

Прем’єра вистави «97» відбулася 24 листопада 1930 року в Харкові. Це була постановка режисера Леся Дубовика та художника Вадима Меллера.

 

П’єса на той час зазнала значної авторської переробки у бік укрупнення образів та «розчистки» сюжету.

 

Пізніше театрознавець Наталя Кузякіна у книжці «П’єси Миколи Куліша» (1970) напише: «Новий фінал «97» визначався зростанням драматурга. Куліш уже спроможний був досягнути належного драматичного ефекту, не балансуючи на межі реалізму і натуралізму. Йому вже не потрібна була торба з людськими кістками, як наочний доказ людожерства, кинута посеред сцени, — суворе дихання правди зберігалося і без цього».

 

Історію однієї зі знакових п’єс у Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України розповідають у виставці «97». Пророцтва Миколи Куліша», яка проходить із 25 листопада.

 

«Голод і революція, показані в театрі, не перестають бути голодом і революцією», — така цитата відразу зустрічає її відвідувачів.

 

Куратор Ірина Мелешкіна, заступник директора музею з наукової роботи, разом з художником Вальдемартом Клюзком експозицією доносять до сучасників основний месидж: у п’єсі «97» геніальний український драматург передбачив страшні події 1932—33 років, коли від голоду загинули мільйони українців; втім у 1924-1929 роках (коли було створено декілька редакцій п’єси) майже ніхто до його пророцтв не прислухався!». 

 

Трагедія «Дев’яносто сім» — перша п’єса Миколи Куліша — була написана під враженням поїздки взимку 1921 та навесні 1922 років по Херсонщині у якості інспектора Повітнаросвіти.

 

Мандруючи з села до села, Куліш намагався врятувати народні школи й інтернати від занепаду, а дітей — від голодної смерті. Часто — безуспішно...

 

«Ніколи я не мав на думці, що виступлю на літературну царину з п’єсою. Коротеньке оповідання, новела мусили бути за первака. А сталося так, що п’єса вилупилась», — написав автор у листі до Івана Дніпровського у 1923-му.

 

«В п’єсі немає визначної, монументальної дії. Це рядок малюнків в сіреньких рамцях сільського життя, злиденного, вбогого та ще й поруйнованого голодом... Немає тут пафосу, немає блискучих бойових лозунгів. Революційні будні, дрібненька, але гостра і невпинна боротьба. Незаможники крешуть уночі, щоб засвітити Червоний огонь. Ворожа сила — куркулі і голод — давить їх і валяє на смерть», — а це вже з листа 1924 року тому ж Івану Дніпровському. 

 

Основний конфлікт п’єси «97» відбувався не між куркулями та незаможниками. Конфлікт точився насамперед між метою і засобами наближення до мети. Мета — комунізм, щастя людей.

 

Шлях — голод, людоїдство, смерть. Засоби — пограбування народу, кров, казарма, нівелювання особистості, знищення родового коріння, моралі.

 

Цей жах відбувався в Україні тричі: у 20-х, 30-х і 40-х більшовицько-комуністичного століття.

 

...«Горе нам, та й ми ж сукині сини!» — критичний Микола Куліш у пророчій п’єсі «97».

 

На виставці представлена, зокрема, цікава інсталяція — донос, який написав такий собі Штейнберг, який сидів в одній камері з Кулішем. Це унікальний документ, маніфест Миколи Куліша.

 

Там його думки про імперську політику Росії, про з’їзд радянських письменників і про те, що Росія зі своїх колоній, по суті, висмоктує всі ресурси.

 

«Важко уявити, як це було написано, тому що раніше Куліш не дозволяв собі в такому тоні говорити», — розповіла дослідниця творчості драматурга Ірина Мелешкіна.