Лише 12 номерів товстого альманаху «Літературний ярмарок», який у 1928-1930 роках видавали у Харкові разом з іншими Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Микола Куліш — найталановитіші українські письменники, які потім увійшли до когорти Розстріляного Відродження.
Літературні збірники мали щомісячний наклад по 5 тисяч екземплярів. Але зовсім скоро їх майже всі знищать.
Бо надрукували там, зокрема, заборонені трохи пізніше поему «Мазепа» Володимира Сосюри, в якій автор піддавав сумніву важливість об’єднання України з Росією за часів Богдана Хмельницького, і п’єсу «Мина Мазайло» Миколи Куліша; один із номерів ілюстровано «Каруселлю» Василя Кричевського, інший — з фото Леся Курбаса...
«Альманах «Літературний ярмарок»: територія свободи» — таку назву має виставка, яка до кінця листопада триватиме у Києві у Національному музеї літератури України.
Її кураторка Мирослава Тарахан каже: «Літературний ярмарок» — яскраве явище українського відродження, остання спроба талановитих митців протистояти комуністичній ідеології. Уже сама назва обіцяла розкутість у спілкуванні автора з читачем та підводила до «ярмаркової, карнавальної, балаганної» стилістики, що виключала офіціоз».
Не думайте, що товаром може бути лише крам чи продукти. Люди творчі продукують оповідання, романи, п’єси й інші твори.
І закономірно — хочуть усе те якщо не продати, то принаймні прилаштувати для поширення своїх думок і образів.
Саме таке пояснення, чому частину відтинку центральних вулиць Харкова у 20-х роках називали поміж собою дещо незвично: «Літературним ярмарком» прозвано було спочатку відтинок Сумської вулиці від кафе «Пок» і Театральної площі, де обабіч бульвару розташувалися редакції газет і журналів, — аж до площі Мироносицької, де містилося тоді ДВОУ (Державне видавниче об’єднання України).
Ярмарок — бо це можливість вільного, за власним вибором, «придбання» і поширення ідей і переконань.
«Літературним ярмарком» проукраїнськи налаштовані письменники назвали й альманах, який з’явився у грудні 1928 року, — на противагу «державним крамницям» і «літературним відомствам».
Саме так редакція, фактично керована Миколою Хвильовим, у полеміці саркастично називала організації пролетарської літератури на кшталт ВУСПП — Всеукраїнської спілки пролетарських письменників.
Виставка у столичному Музеї літератури — це лише одна кімната, як власне, і редакція «Літературного ярмарку», яку звали «ярмарком».
Але наповнення зали покаже оригінали з життя письменників 90-річної давнини і зв’язок територій свободи минулого і сучасності.
Ось — записник Валеріана Поліщука з чотирицифровими номерами телефонів найкращих українських письменників; усі вони жили у знаменитому будинку «Слово» у Харкові; до кінця 20-х років уже минулого століття у тодішній столиці УРСР помешкання вважалося трохи не райським місцем для віртуозів правдивого і якісного письменства; це через кілька років багатоквартирка стане пасткою... І конверт від листа, якого надіслали Миколі Кулішу в будинок «Слово», можна побачити.
І патронташ Остапа Вишні, який більшості відомий як гуморист, що писав побутово-мисливські усмішки; бо ж не посмієшся у часи закостенілого соціалізму про службу, нехай і в медичній частині, армії УНР чи 10-річчя таборів ГУЛАГу, якщо вже дивом вдалося з них вирватися.
На стінах виставкової зали — стильні портрети представників Розстріляного Відродження і варіації оформлення «Літературного ярмарку», які виконали студенти художньої академії, які навчаються у майстерні Віталія Шості.
Майка Йогансена зображено зі словами «Найцікавіший прояв людини — це її мова». І неспроста. Бо починають знайомити з альманахом на виставці з екскурсу в 1926 рік.
Тоді «великому пролетарському письменнику» Максиму Горькому запропонували видати україномовний переклад його «Матері».
На що була відповідь: «Мне кажется, что перевод этой повести на украинское наречие не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие «языком» — но еще и угнетают тех великороссов, которые очутились меньшинством в области данного наречия».
Після такої відповіді Микола Хвильовий написав статтю «Україна чи Малоросія?», зрозуміло, стверджуючи, що є Україна з власною мовою.
Мирослава Тарахан уточнює, що в українській мові є по 8 відповідників на частину слів російської мови.
До кінця листопада є змога побувати на дуже цікавій виставці у Музеї літератури. Хто не планує бути у Києві — почитайте дисертацію Вікторії Назаренко «Ігрові стратегії альманаху «Літературний ярмарок» у контексті експериментальної літератури 1920-1930-х років», яку можна знайти в інеті.
У Мирослави Тарахан є ідея перевидати всі 12 випусків «Літературного ярмарку», якщо знайдеться спонсор. А можливо, навіть продовжити випуск журналу.
Окремим, 13-м, номером кураторка вважає виставку, точніше №1199. І на деяких плакатах знайдете напис «31 листопада»? Чому? Такого не буває? Зануртеся у «Літературний ярмарок»!
