Із настанням осені політичне життя в Україні помітно пожвавлюється.
Все ж таки городи прописані у крові українця десь на генетичному рівні, тож думати про життя ми починаємо лише тоді, коли врожай зібрано, заховано в комори і можна перевести подих.
Недарма два останні Майдани починалися в Києві на день Архiстратига Михайла.
Цього разу новітня опозиція часом Х оголосила 17 жовтня. Саме в цей день під стінами Верховної Ради зберуться активісти, щоб укотре спробувати натиснути на владу і перевірити, наскільки та готова до діалогу.
Масштаб акції обіцяє бути всеукраїнським — як повідомив один iз лідерів «Ініціативи реальних» дій і одночасно народний депутат від БПП Мустафа Найєм, за двадцять днів він із командою об’їхав дев’ять міст, від Ужгорода до Сіверськодонецька, закликаючи підтримати акцію, а тоді взялися роздавати інформаційні листівки в столичному метро.
Утім чи стане це початком реальних змін, чи обернеться черговою грою політичних м’язів, «УМ» спробувала розібратися тут.
«Будьте реалістами. Вимагайте неможливого»
Головними вимогами акції 17 жовтня, за словами того ж Мустафи Найєма, є кілька пунктів:
— скасування депутатської недоторканності;
— створення Антикорупційного суду;
— зміни до виборчого законодавства.
Утім уже побіжний аналіз цих вимог свiдчить, що більшість із них приречені на провал іще на старті.
Принаймні говорити про можливість їхнього негайного задоволення як підставу для переможного завершення акції, не випадає.
По-перше, ще не відомо, чи буде хоч одне з цих питань внесене до порядку денного вівторкового засідання (принаймні на момент, коли писалися ці рядки, на сайті Верховної Ради порядку денного ще не було). А по-друге, перелік цих вимог видається дещо дивним.
У першу чергу це стосується скасування депутатської недоторканності. Із того, як часто до цього питання звертається у своїх промовах Петро Порошенко, закрадається підозра, що він — найбільш зацікавлена в цьому особа.
Бо, маючи під своїм контролем Генеральну прокуратуру та силові структури, він тоді стає єдиним гарантом недоторканності депутатів, а отже, отримує додаткові важелі впливу на весь парламент, обходячи необхідність торгуватися із лідерами фракцій.
Це ж розуміють і лідери фракцій та політичних партій, яким напередодні чергових виборів, які вже практично не за горами, потрібно мобілізувати свій потенціал (як політичний, так і фінансовий), а для цього вони мають самі бути гарантами недоторканності.
Тому торги з цього приводу передбачаються ще ті. Тим більше що питання зняття депутатського імунітету передбачає внесення змін до Конституції, тобто — щонайменше 300 голосів «за».
Стежачи за тим, як зараз відбувається процес голосування із набагато прозорiших питань, уявити собі таку дивну одностайність парламентаріїв наступного вівторка — щось із розряду фантастики.
«Я думаю, що може йтися не про повне скасування, а про обмеження недоторканності. І, скоріш за все, це голосування буде позитивним у 2019 році, для майбутнього скликання Верховної Ради», — прогнозує заступник голови комітету з правової політики і правосуддя Василь Яніцький.
Загалом же скасування депутатської недоторканності може стати предметом великих політичних торгів (і хто знає, яку ціну за це запросять різні політичні сили), але ніяк не вуличних протестів.
Тим більше, що навіть показове зняття імунітету з окремих депутатів, навколо чого було зламано стільки списів наприкінці попередньої сесії, особливого результату досі не дало.
Так само викликає питання діяльність Антикорупційного суду. Безперечно, незаангажована судова структура нам просто необхідна для того, щоб подолати те, що Джозеф Байден назвав раковою пухлиною на тілі України.
Однак такі ж величезні сподівання покладалися і на Національне антикорупційне бюро та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, вибори очільників яких проходили ледь не в прямому ефірі як реаліті-шоу.
Але і через два роки боротьба з корупцією в Україні, за влучним висловом директора ЄБРР в країнах Східної Європи і Кавказу Френсіса Маліжа, нагадує спортивну риболовлю: зловили рибину, сфотографувалися з нею і відпустили.
Єдине, у чому справді зацікавлені організатори акції 17 жовтня, — це в змінах до виборчого законодавства. Бо нинішня система практично консервує існуючий стан речей і зводить до нуля їхні шанси потрапити в майбутній парламент.
Святе опозиційне місце
Власне, з цієї позиції і варто розглядати і майбутню акцію, й інші ініціативи, які пропонують та пропонуватимуть і та ж «Ініціатива реальних дій», і «Рух нових сил» Саакашвілі, і інші молоді партії, які мають на меті зайняти вільну поки що нішу політичної опозиції.
Бо за три роки існування нинішнього парламенту грань між коаліцією та опозицією стерлася настільки, що стала практично непомітною.
І мова тут не лише про те, що часто нестачу голосів за той чи інший важливий законопроект компенсують «Відродження», «Воля народу» чи навіть Опоблок.
Сама поведінка політиків, які потрапили до парламенту на хвилі Майдану (хоча, як слушно зазначив відомий дисидент Степан Хмара, до влади вкотре прийшов не Майдан, а сцена Майдану), все більше стає схожою на представників «злочинного режиму Януковича», проти якого вони так виступали: та ж тяга до розкошів та статусних речей, те саме намагання підлаштувати закони під власні потреби, те саме зневажливе ставлення до всіх, хто «заважає жити».
У цій ситуації запит на реальну опозицію, яка говоритиме голосом народу і виражатиме його інтереси, більш ніж актуальний. Утім, чи стане акція 17 жовтня початком формування такої опозиції, покаже час.
Бо є побоювання, що вона перетвориться на чергову гру політичними м’язами і консолідацію власного партійного електорату, як це було з акціями «Вставай, Україно» на початку 2013-го.
На жаль, поки що і молоді політики користуються випробуваними сценаріями, до яких у влади давно виробився імунітет.
Власне, вже це викликає певний скепсис до ефективності акції 17 жовтня.
«Чому я не братиму участь в акції 17 жовтня? Мені потрібен егалітарний (заснований на принципах рівного доступу до управління та розподілу матеріальних благ. — Авт.) суд, а не елітистський (коли суспільством править обрана меншість, еліта. — Авт.)«антикорупційний». Мені потрібна особиста недоторканність кожної людини, а не скасування недоторканності депутатів, щоб вони ще більше боялися недоторканного Президента.
Мені потрібна пряма демократія, а не представницька, зацентралізована, заідеологізована і забюрократизована настільки, що в принципі не може представляти мої інтереси. Геть імітацію реформ! Не узурпуйте моє виняткове право здійснювати владу над собою, формувати та реформувати себе. Краще припиніть грабіжницьке оподаткування», — написав на «Фейсбуці» відомий журналіст Юрій Шеляженко.
«80% населення сидить у телевізорі»
Песимістично оцінюють перспективи нових політичних сил добитися негайного результату і політичні експерти.
«Я розмовляв iз багатьма депутатами, і вони зізналися, що не готові голосувати за те саме скасування недоторканності. Бо тоді губиться сам сенс Верховної Ради як елітарного клубу. А для розкрутки таких сил потрібні саме успішні акції. Бо ти раз вийдеш. Постоїш, покричиш, вдруге, а на третій раз і не підеш. Людям потрібен результат», — переконаний політичний технолог Денис Богуш.
За його словами, розхитати ситуацію можливо за умови підтримки політичних «важковаговиків».
«Акцію 17 жовтня ініціюють політики, чий рейтинг не перевищує трьох відсотків. Тому говорити про серйозні політичні наслідки на цьому етапі не випадає. Хіба що акцію підтримає нинішня формальна парламентська опозиція — «Батьківщина», Ляшко чи «Самопоміч». Однак і надалі політичну погоду в країні визначатимуть ті, хто має вплив на свою кнопку телебачення. Це на сьогодні є головним інструментом впливу на виборця, бо хочеш ти чи не хочеш, а 80% населення сидить у телевізорі.
От подивіться: у нас є багато молодих демократичних партій — і «Демальянс», і «Сила людей», і той же Рух нових сил Саакашвілі. Деякі існують уже скоро десяток років, а рейтинг невеликий. У той же час стрімко набирає вагу партія «За життя» Вадима Рабиновича. Я не здивуюся, якщо в 2019 році в лідери рейтингу вийде Тимошенко і Рабинович — такі тенденції є. Хоча до того часу ще стільки всього може змiнитися», — зазначив експерт.
Утім в українській історії уже було кілька випадків, коли ситуація раптово змінювалася докорінним чином. Певні перспективи є і цього разу — якщо перестати наступати на одні й ті самi граблі.
