У п'ятницю в Луцьку стартує перший Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Lutsk. На три дні столиця Волині перетвориться на столицю багатомовної поезії, поетів і їхніх шанувальників. А заодно — й інших дотичних до поезії мистецтв.
Творцями та натхненниками фестивалю стала команда молодих і креативних лучан, які вже не перший рік роблять усе, щоб збудити у Луцьку інтерес і до літератури, і до поезії. І, що цікаво, у них це виходить.
Принаймні, журналіст білоруської газети «Наша Ніва», який спілкувався з директором фестивалю «Меридіан Луцьк» та головою ГО «Мистецьке об’єднання «СтендаЛь» Ельвірою Яцутою, був щиро здивований, що у нас люди не лише ходять на літературні імпрези, а й купують вхідні квитки.
Ельвірі Яцуті — лише 23, але за її плечима вже — організація багатьох творчих зустрічей з відомими літераторами в Луцьку, як то Сергій Жадан та Оксана Забужко, та кількох всеукраїнських письменницьких турів.
Власне, наша зустріч відбулася напередодні старту одного з таких турів з умовною назвою 100містНОІМ — саме так умовно називається промо-тур по ста містах і містечках України молодого письменника Макса Кідрука з його новим романом «Не озирайся і мовчи». Про це та про перспективи розвитку української літератури ми і розговорилися з Ельвірою.
«Зараз Луцьк — обов’язковий пункт у турі кожного автора»
— Елло, нескромне запитання: як ти все це встигла у свої 23?
— У мене є одна риса, яка не дає спокійно жити. Як щось придумую, то відразу намагаюся втілити це в життя. Часом це давало не зовсім добрі результати, бо не всі нюанси вдавалося прорахувати. Але так набувався досвід. А ще мені щастить із людьми. У голові завжди купа божевільних ідей, але поруч — люди, які їх підхоплюють і долучаються. І майже ніхто не казав, що це робити не можна чи це нереально. А коли й казали, то якось невпевнено (усміхається). Ось і робилося, ідея за ідеєю, подія за подією.
— А з чого все почалося? Як виник «СтендаЛь»?
— Якщо чесно, він виник з дитячої мрії, а сформувався у кімнаті луцького гуртожитку. Я з дитинства мріяла працювати у сфері, пов’язаній з книгами. У часи навчання у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки я намагалась знайти шляхи до літературної тусовки. Але, щоб познайомитися з письменниками, їм треба було щось запропонувати.
Ми запропонували послуги — якісну організацію презентацій і зустрічей iз читачами в Луцьку, потім у містечках Волинської області. Моя мрія захопила двох моїх колежанок з кімнати — Іванку Антонюк і Таню Бондарук. Ми троє — перший склад «СтендаЛю». Усупереч недовірі багатьох маститих луцьких громадських діячів та скептиків ми взялися запрошувати до міста письменників. І у нас вийшло. Зараз Луцьк — обов’язковий пункт у турі кожного автора.
— Не було страшно? Ви ж тоді були ще студентками?
— Звісно, було! Коли вперше підійшла до зірки (це був Любко Дереш) і заговорила, у мене ноги так тремтіли, що ледь встояла. А після того, як він погодився, з’явилася купа запитань: чи прийдуть люди, чи заплатять по 30 грн., щоб ми оплатили авторові дорогу, оренду залу, чи цікаво буде лучанам, чи сподобається Дерешеві, чи достатньо реклами... І як це насправді все робиться?! У нас не було інструкцій. Тільки внутрішнє бачення. Але ми хотіли це зробити — і ми зробили.
— А чому — «СтендаЛь»?
— Випадково. Хоча — і закономірно. Коли ми зробили свою першу акцію, то раптом звернули увагу, що, не змовляючись, ми всі троє прийшли вбрані у червоно-чорний одяг. І тут же згадалася назва відомого роману Стендаля. Звідти і пішло.
— ГО «СтендаЛь» існує уже чотири роки. Що за цей час ви вважаєте своїм найбільшим успіхом? І які для вас узагалі критерії успіху?
— Нині Луцьк — місто літератури. І не боюсь сказати, що в цьому значною мірою наша заслуга. Протягом цих чотирьох років наше місто відвідала майже вся когорта, цвіт сучасної української літератури. Тут виступали і Оксана Забужко із сестрами Тельнюк, і Сергій Жадан, й інші літературні зірки першої величини. І якщо раніше для нас було за щастя, коли на наші акції приходило сто людей, то нині, якщо менше трьохсот — це ми щось недопрацювали.
А головний критерій успіху — згадка про наше місто у всеукраїнських та іноземних ЗМІ. Завдяки фестивалю Meridian Lutsk про Луцьк писало білоруське видання «Наша Ніва», «Еспресо», «Країна», з вами ось розмовляємо. І приємно читати, що поруч з назвою Луцьк стоять слова «культура» і «література».
Неофіційний лозунг фестивалю «Поети — господарі міста»
— Meridian Lutsk — це теж твоя ідея. Чим він відрізнятиметься від того ж фестивалю Meridian Czernowitz та інших літературних імпрез?
— Meridian Lutsk — спільна ідея, моя і Святослава Померанцева, який був ініціатором Meridian Czernowitz. Але між ними є різниця. Фокус чернівецького фестивалю — німецькомовна Європа. Луцький фестиваль — це звучання Польщі, Литви, Латвії, Чехії, Естонії, Білорусі, Ізраїлю, тобто націй, які творили історію і культуру Луцька.
На фестиваль приїхали топові представники літератури своїх країн. Тут і Євгеніус Алішанка, і Геркус Кюнчус із Литви, і Наста Кудасава з Білорусі, і Богдан Задура та Анета Камінська з Польщі, і Надіа Аміна Росе та Аді Асісс із Ізраїлю. Український десант представляють лучани Петро і Павло Коробчуки, Оксана Забужко, Надія Гуменюк, а також — Сергій Жадан, Юрій Іздрик, Маріанна Кіяновська, Юрій Андрухович. Загалом 31 учасник.
— Солідне представництво. Легко було домовитися?
— Ми домовлялися ще взимку, бо в більшості авторів графік розписаний на рік уперед. Але ми вже маємо певний кредит довіри. Знову ж таки, про «СтендаЛь» уже чули, і Луцьк знають як місто, яке варто відвідати.
— Чим вразить Meridian Lutsk учасників і гостей фестивалю?
— Ну, по-перше, Луцьк — місто історичне, тому ми постаралися максимально використати історичний антураж. Один із фестивальних майданчиків розгорнеться в Художньому музеї на території Замку Любарта — саме там був князівський палац, де у 1431 році відбувся знаменитий Луцький з’їзд князів і християнських володарів, куди прибули монархи з усієї Європи. Інший майданчик — у колишньому колегіумі єзуїтів. Гостям із Ізраїлю ми запропонували виступити в колишньому єврейському громадському центрі, який і нині називається «Єврейська гміна».
Також передбачені виступи в Будинку культури на Театральному майдані, який будувався ще до війни як модерністичний кінотеатр Polona. А в п’ятницю в Науковій бібліотеці імені Олени Пчілки відбудеться інтернаціональне поетичне театральне дійство.
— Що це за дійство?
— Ми вирішили зробити експеримент спільно з театром-студією «Гармидер». Ми поспілкувалися з режисером театру Русланою Порицькою та організували для акторів творчу лабораторію. Вони самі відібрали тексти поетів, які писали про Луцьк, з України, Польщі, Білорусі, Литви, Естонії, Чехії, Ізраїлю. Ці всі тексти були забуті, а ми вирішили повернути їх, і вийшла вистава «Монодії в червоному». Багато розповідати не буду — приходьте, подивитеся.
А ще в нас заплановані поетичні читання в Сесійній залі Луцької міської ради.
— Чому саме там?
— Сесійна зала — це місце, де вирішуються найважливіші питання з життя міста. То чому б там не вирішувати, як розвиватися культурі в цьому місті, наочно демонструючи зразки цієї культури? Неофіційний лозунг фестивалю «Поети — господарі міста».
Зараз тури письменників, скоріше, правило, аніж виняток
— Минулого року «СтендаЛь» був одним із організаторів туру по Україні братів Капранових із книжкою «Забудь-річка». Нині ти — прес-менеджер Макса Кідрука у його турі ста містами України з новим романом «Не озирайся і мовчи». Його герої — сучасні підлітки. Ви більше робите ставку в цьому турі на молодь чи на дорослу публіку?
— Не можна розділяти аудиторію цього роману за віковими обмеженнями. Для підлітків — це цікава історія і екшн. Дорослі знайдуть тут відповіді на питання щодо проблем, пов’язаних із розумінням своїх дітей, або щодо цькування дітей у школі, домашнього насильства. Але, перш за все, цей роман — захоплива історія, яка не відпускає до кінця.
— Це ж не перше ваше знайомство з автором? Чим вас зацікавив Кідрук?
— Мені дуже імпонує позиція Макса як професіонала своєї справи. Він чітко знає, чого хоче досягти, має план і дисципліну, аби цього плану дотримуватися. Він — автор, чиї тексти мені подобаються, і я хочу, аби більше людей їх прочитало. У нього новітні підходи до Self-Promotion, піару, схеми роботи з видавцями, читачами, колегами-письменниками. Мені цікаво працювати з ним і паралельно розвиватися. Тур 100містНОІМ — виклик для нього як автора і для мене як менеджера. Але я впевнена, що все відбудеться на найвищому рівні.
— Ви в цьому плані першопрохідці?
— Ми — одні з першопрохідців. Перший масштабний тур організувала корпорація Meridian Czernowitz. Це був тур Сергія Жадана зi збіркою «Життя Марії», який охопив 33 міста. Зараз тури письменників, скоріше, правило, аніж виняток, оскільки автори розуміють, що без постійного контакту з аудиторією на сьогодні в Україні не можна. І тур — це одна з найбільш дієвих промоційних акцій для книги.
— А наскільки зараз є запит на такі зустрічі з письменниками? І наскільки такі тури фінансово виправдані?
— Ці тури — важке завдання. І не лише фізично та психологічно. Вони потребують значних фінансових затрат, адже це бензин, харчування, ночівля. Тому ми постійно в пошуках спонсорів, частину витрат можна закрити завдяки продажу книг. Справджується фраза «Купи книгу — підтримай автора». Але ми свідомі того, що в районах живуть люди, які потребують цього спілкування, які позбавлені можливості бути в контексті літературного руху, але вони люблять читати. І своїм минулорічним туром ми це довели.
— Але, як на мене, все, що стосується літератури нині, це не бізнес, а місія. Купівельна спроможність населення різко впала, а в такій ситуації люди першими починають економити на книгах та розвагах. А ви в таких умовах до всього ще й відкриваєте нове видавництво «Синя папка». Це що — «безумство храбрых»?
— Я не згодна з тим, що люди починають економити на книгах, і тури тому підтвердження. Навпаки, з’являються люди, які хочуть отримати якісну книгу і готові за неї заплатити. Звісно, це не надприбутковий бізнес, але відступати моя команда не хоче. Ми звикли доводити, що неможливе можливо. Разом зі мною в цю авантюру вв’язалися команда «СтендаЛю» та власник Волинської обласної друкарні Роман Бондарук. Він узявся інвестувати у «молодих і перспективних».
— І на кого ви робите ставку?
— Зараз — на Оресту Осійчук. Це — молода луцька письменниця, яка у 2013 році з романом «Айхо. Подорож до початку» отримала першу премію Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова», а минулого року стала лауреатом Загальноєвропейського фестивалю наукової фантастики «Єврокон 2016». Поки що ми не беремось за інших авторів, у Орести — серія книг, і поле для роботи в нас досить масштабне. Ми хочемо також розвивати напрямок науково-популярної літератури, але зараз це на етапі попередніх домовленостей.
Багато видавництв бояться братися за невідомих авторів. Але я певна, що за правильно побудованої рекламної кампанії можна вивести Оресту в топи. В Україні є попит на фентезі і фантастичну літературу, а вона — автор, який має цікавий текст, приємний голос і вміє тримати аудиторію.
— Тобто ви робите ставку не лише на текст, а й на артистизм автора?
— Звісно! Професійний письменник — це, певною мірою, шоумен, вміння працювати з аудиторію станом на сьогодні — один із основних пунктів просування книги. Приклад цій тезі — Сергій Жадан, Макс Кідрук, інші автори. Не за горами той час, коли тури письменників стануть звичним явищем, як тури співаків. Принаймні ми докладатимемо всіх зусиль для того, щоб так було.
