У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
«Москалів ми били, будем бити знов»: як козаки здобули перемогу у Конотопській битві
12.09.2017
Конотопська битва. (Картина Артура Орльонова.)
Битва 1659 року між військами гетьмана Івана Виговського та Кримського ханату з одного боку і московським військом — з іншого, біля міста Конотопа сучасної Сумської області, — це один із ключових епізодів російсько-української війни 1658—1659 років.
Про це широкому загалу в Україні стало відомо зовсім недавно, після проголошення Незалежності.
До того битву, яка відбулася лише через п’ять років після «вікопомного акта возз’єднання українського народу з братнім російським народом», правдиво не згадували у жодному підручнику. Росія ж століттями фальшувала українську історію і продовжує це робити.
Збереглася кобзарська пісня: «До города Конотопа військо підступало,// Воєводи Трубецького лагерями стало.// Славний гетьман наш Іван Виговський на ту облогу// Зібрав військо козацькеє, ще й орду в підмогу.// Захотіли козаченьки москаля провчити...» (Цей спадок пояснює, чому радянсько-російська диктатура будь-що хотіла винищити часто сліпих поширювачів правдивих народних дум).
Уже не за горами 360-та річниця перемоги українського війська над московським — тому важливо вітчизняним можновладцям згадати про обов’язок популяризувати історію і героїзм, щоб виграти тепер інформаційну битву.
Жах охопив Москву
Відомий російський учений Сергій Соловйов (1820—1879), професор, ректор Московського університету, оповідав про Конотопську битву:
«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву...»
Російська «Вікіпедія», пропагандистськи приправивши брехливу версію на сучасний лад, пише:
«Конотопская битва — одно из сражений русско-польской войны 1654—1667 годов, произошедшее 28 июня (8 июля) 1659 года вблизи города Конотопа. Осаждавшее крепость русское войско князя Алексея Трубецкого противостояло прибывшим войскам коалиции, которую организовал ориентированный на Речь Посполитую гетман Иван Выговский. В коалицию входили составлявшие основную ударную силу крымские татары, лояльная Выговскому часть казаков, польские отряды и наёмники из разных стран. Высланные навстречу этому войску дворянская конница князей Пожарского и Львова и отряд казаков наказного гетмана Ивана Беспалого, попав в засаду, потерпели поражение, после чего главным силам Трубецкого пришлось снять осаду города и отступить в Путивль. Исход Конотопской битвы, тем не менее, не укрепил положение Выговского в продолжавшейся гражданской войне в Гетманщине и не предотвратил его скорое свержение».
Зауважимо, що російськомовним текстом електронної сучасної енциклопедії послуговуються не лише росіяни, яким постійно затуманюють мізки, а й дуже часто російськомовні мешканці України — їх мільйони, і їх продовжують дурити.
«Саме війська українського гетьмана Івана Виговського за допомоги його союзника, кримського хана Мехмеда IV Гірея, влітку 1659 року здобули під Конотопом переконливу перемогу над царськими військами на чолі з воєводами князями М. Трубецьким, С. Пожарським, С. Львовим», — констатує Віктор Горобець, доктор історичних наук, керівник сектору соціальної історії Інституту історії України НАН України, який захистив докторську дисертацію «Проблема легітимації еліти козацької України в зовнішньополітичній діяльності Гетьманату: стосунки з Російською державою та Річчю Посполитою (1654—1665)».
Науковець, один з авторів 10-томника книг серії «Історія без цензури», зауважує, що наступник Богдана Хмельницького — Іван Остапович Виговський, звичайно ж поруч із Мазепою, є найбільше затаврований російською історіографією як: «зрадник», «лях», «єзуїт», «прихований католик» тощо.
«Із дипломатичного листування посла угорського князя можна довідатись, що між Виговським і Москвою існували навіть якісь таємні домовленості щодо підтримки царем кандидатури останнього на майбутніх гетьманських виборах, — пише в одному з видань Віктор Горобець.
— Але вже з дипломатичного листування Виговського з царським урядом недвозначно випливає, що ця допомога, як, власне, і визнання взагалі правомочності гетьманського обрання, пов’язувалася російською стороною з його поступками у справі обмеження суверенітету Української держави на користь царя. Поведінка царських послів в Україні свідчила про те, що Москві потрібен на чолі Війська Запорозького такий гетьман, якого, за влучним висловом самого Івана Остаповича, можна було, «взявши за хохол, за собою водити».
Зважаючи ж на надто великі політичні апетити московитів та відчуваючи за собою серйозну підтримку старшини, претендент відмовився від будь-яких поступок, задекларувавши намір продовжувати політику свого попередника.
Саме з цього часу, з кінця літа — початку осені 1657 р., між Виговським і Москвою й пробігла чорна кішка.
Перемога над 100-тисячним російським військом
Отже, Конотопська, або, як її ще називають, Соснівська (назва переправи), битва відбулася у ході московсько-української війни (1658—1659 рр.) у період української історії, який називають Руїною: після смерті Богдана Хмельницького, у часи інтервенції сусідніх з Україною держав та подальшого знищення залишків здобутків минулих років визвольної війни.
Тоді протиріччя з московським урядом через його втручання у внутрішні справи Гетьманщини, територіальні суперечки та недотримання царатом Переяславських статей продовжували загострюватися.
У жовтні 1657 року Іван Виговський скликав у Корсуні Генеральну раду. Змалювавши плани російської влади, гетьман зрікся своїх повноважень і поклав перед учасниками ради булаву.
Можливо, це був умілий політичний хід, може — так склалося, але козацтво не лише повернуло йому гетьманські клейноди, а й висловило довіру його курсу та присяглося підтримувати його дії проти зазіхань царських воєвод.
«Географічно тогочасну Українську державу від Кримського ханату відділяла лише смуга нейтрального Дикого Поля, — розповідає далі історію Віктор Горобець. — У вимірі ж політичному найкоротший шлях із гетьманської резиденції в Чигирині до ханського палацу в Бахчисараї пролягав через... Варшаву. Адже українсько-російський договір 1654 року розладнав козацьке братерство з кримцями та натомість уможливив появу військово-політичного союзу Криму та Польщі, який зберігав свою правочинність наступних дванадцять років.
І тепер, аби отримати військову допомогу кримського хана, Виговському потрібно було налагоджувати політичні відносини з польським королем. Після того, як у березні 1658 року розпочинаються українсько-польські консультації, у квітні в Україну вступає союзна Виговському кримська орда. За її підтримки на початку літа 1658 року гетьману під Полтавою вдається отримати рішучу перемогу над українською збройною опозицією».
Виговський тим часом усіляко намагається переконати царя у відсутності антимосковських настроїв у щойно укладеному союзі з Кримом.
Проте у серпні 1658-го на Лівобережжя ввели царські війська на чолі з бєлгородським воєводою Г. Ромодановським.
Останній проголошує гетьманом Івана Безпалого, якого російському воєводі можна було, «взявши за хохол, за собою водити».
Це пришвидшує укладення угоди Виговського з польським королем, бо підтримки кримського хана виявилося замало, аби утримати Москву від інтервенції в Україну.
Далі була Гадяцька угода 1658 року, згідно з якою на карті Європи з’явилася нова федеративна держава — польсько-литовсько-українська Річ Посполита. Політичні народи об’єднувалися як «вільні з вільними» та «рівні з рівними». Кожна з частин мала власну адміністрацію, фінанси, військо.
«Гетьман Виговський, не полишаючи сподівань на можливість уникнення збройного конфлікту з Москвою, пропонував російській стороні приєднатися до польсько-литовсько-української унії, — пише Віктор Горобець. — Причому, зважаючи на прагнення царя Олексія Михайловича бути одночасно і царем московським, і королем польським, і великим князем литовським, чернігівським, київським, малоросійським, волинським, подільським «і прочая, і прочая», пропозиція українського гетьмана виглядала цілком реалістично. Принаймні ще з осені 1656 року російське керівництво щиро обговорювало з поляками можливості сходження царя на польський престол та проголошення особистої унії двох держав».
А вже наприкінці 1658 року, коли війська Виговського спільно з кримськими татарами і польськими підрозділами вибили з Лівобережжя війська Ромодановського, боярину О. М. Трубецькому, котрий виряджався в Україну, було надано в розпорядження... майже стотисячне царське військо.
Конотопській битві передувала героїчна оборона п’ятьма тисячами українських козаків під командою ніжинського полковника Григорія Гуляницького Конотопської фортеці, яку взяло в облогу й штурмувало 100-тисячне (!) царське військо.
Відбивали постійні атаки противника, який переважав за чисельністю, з кінця квітня аж до кінця червня 1659 року.
«Безпрецедентна стійкість оборонців Конотопа дозволила Виговському буквально по крихтах зібрати вірні козацькі полки, закликати на допомогу кримську орду, мобілізувати полки волонтерів із Польщі, Молдавії, Валахії, Трансильванії», — пише Віктор Горобець.
До полону — здебільшого в неволю до Криму — потрапили після Конотопської битви царські воєводи, зокрема, князь Пожарський, князь Львов, брати Бутурліни, князь Ляпунов.
Козацький літописець Самійло Величко (1670 — близько 1718 рр.) залишив спогад, що Пожарський, «розпалений гнівом, вилаяв хана за московським звичаєм і плюнув йому межи очі. За це хан роз’ятрився і звелів тут же перед ним відсікти князеві голову».
За різними відомостями, на Конотопському полі полягло від 30 до 60 тисяч царських ратників.
«... Без сумніву патріот український»
Україна гідно вшановувала 350-річчя Конотопської битви. Президент Віктор Ющенко 11 березня 2008 року підписав указ №207/2008 «Про відзначення 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві» (див. текст нижче).
Хоча з різних причин, зокрема політичних і фінансових, частина задуманого залишилася планами.
Тому активісти із Сумщини і Чернігівщини (Національного заповідника «Гетьманська столиця») нагадують нинішній владі про необхідність виконання до 2019 року названого Указу в частині п.1.3 — забезпечити разом з Сумською обласною державною адміністрацією вирішення питання щодо спорудження в установленому порядку меморіального комплексу, присвяченого перемозі війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві (термін виконання указом не визначений і дане зобов’язання прямо не пов’язане з відзначенням 350-ї річниці, даний пункт не виконаний).
Ініціатори нагадують, чому ми маємо вивчати Конотопську битву 1659 року:
— вона є однією з найграндіозніших битв в історії Української держави, яку виграли українські захисники;
— українські захисники засвідчили високий звитяжний дух, високий рівень військового мистецтва, яке вони здобули під час визвольних змагань українського народу;
— це був перший повномасштабний військовий конфлікт Української та Московської держави, як стверджує, зокрема, український історик, кандидат історичних наук Олексій Сокирко;
— Конотопська битва розвінчує великодержавний міф російської історіографії про «споконвічне прагнення українців до союзу з Росією»;
— важливість на сьогодні українсько-татарської складової перемоги (гетьман Іван Виговський в Конотопській операції перш за все проявив себе як визначний дипломат та військовий організатор), головним його досягненням було залучення до військових дій кримських татар, повернення до ідеї союзу з Кримом, успадкованої від Богдана Хмельницького.
Сьогодення, коли українці та кримські татари є частинами однієї політичної нації, вимагає від нас бути особливо уважними до прикладів союзницьких дій між нашими народами і в минулому. З боку Кримського ханства вагомий внесок в конотопську перемогу внесли Мехмет-Герай IV — хан-поет, безпосереднього керівництва в ході військових дій не здійснював, але мав вирішальну політичну роль;
Аділь-Герай — нуредін-султан (другий спадкоємець ханського престолу), командував авангардом сил союзників, який і заманив в оточення московський корпус С. Пожарського; Карач-бей — перекопський мурза, найдосвідченіший на той час татарський полководець, фактичний головнокомандувач татарського війська.
— у битві проявились видатні українські воєначальники, життя і діяльність яких має бути прикладом для сучасних українців: наказний гетьман Г. Гуляницький, чернігівський полковник О. Силич, паволоцький полковник І. Богун, канівський полковник І. Лизогуб, уманський полковник М. Ханенко, подільський полковник О. Гоголь.
А популяризувати гетьмана Івана Виговського маємо з кількох причин:
— за визначенням Михайла Грушевського, «чоловік дуже освічений, розумний, бувалий, при тім без сумніву патріот український»;
— продовжив боротьбу Богдана Хмельницького за визволення українських земель;
— відіграв одну з провідних ролей у формуванні розвідки та контррозвідки Української держави, каже український історик, доктор історичних наук Юрій Мицик;
— створив потужну і високоефективну Генеральну канцелярію — важливу складову Української держави (міністерство закордонних справ і деякою мірою внутрішніх) на той час, за твердженям українського історика, професора Львівського університету Івана Крип’якевича. Іван Виговський поставив її на рівень європейських канцелярій;
— став одним із перших ініціаторів спротиву українського народу проти Московського царства за збереження суверенітету Української держави;
— розробив вектор до збереження самостійності Української держави шляхом укладення Гадяцької угоди 1659 р. — договору трьох рівноправних держав, за яким проголошувалося утворення конфедерації.
Виконати ці всі державницькі завдання, стати місцем звитяги української зброї і потужним постійно діючим духовним щитом історії і патріотизму на північно-східних теренах України має музейний комплекс Державний історико-культурний заповідник «Конотопська битва».
Треба створити трендову історичну експозицію з враховуванням динаміки розвитку музейних інновацій.
Бо ж недарма кобзарі співали і нині знову співають:
Заробили москалики чого не бажали —
Постріляні й порубані в багнюці конали.
Слава ж батьку Івану Виговському,
слава Україні,
Слава війську козацькому
одвіку й донині.
ОФІЦІЙНО
Указ Президента України №207/2008
Про відзначення 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві
З нагоди відзначення у 2009 році 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у битві під Конотопом у 1659 році (Конотопська битва), з метою відновлення історичної правди та національної пам’яті, поширення повної та об’єктивної інформації про події середини XVII століття в Україні, на підтримку ініціативи громадськості постановляю:
1. Кабінету Міністрів України:
1) утворити організаційний комітет з підготовки та відзначення 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві, включивши до його складу представників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Національної академії наук України, Ради Українського козацтва, громадськості;
2) розробити та затвердити у місячний строк план заходів з підготовки та відзначення 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві, передбачивши, зокрема:
— організацію та проведення урочистих заходів з нагоди 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві;
— проведення у 2008 та 2009 роках в селі Шаповалівка Конотопського району Сумської області Всеукраїнського фестивалю «Козацький родослав»;
— проведення у квітні 2009 року в Автономній Республіці Крим наукової конференції, присвяченої історії українсько-кримського союзу середини XVII століття, у червні 2009 року в місті Києві — наукової конференції, присвяченої військовим подіям під Конотопом у 1659 році, а також проведення тематичних конференцій, «круглих столів» в інших містах України;
— організацію протягом 2008 — 2009 років у навчальних закладах, закладах культури, військових з’єднаннях і частинах заходів, присвячених Конотопській битві;
— забезпечення поглибленого вивчення у навчальних закладах подій, пов’язаних із Конотопською битвою;
— проведення дослідницької роботи з вивчення цих подій, підготовку і видання наукової та науково-популярної літератури, проведення археологічних досліджень на місцях, пов’язаних із Конотопською битвою;
— створення документального фільму про Конотопську битву;
— заходи з вивчення та популяризації політичної та військової діяльності гетьмана України Івана Виговського, інших визначних воєначальників та учасників бойових дій у Конотопській битві;
забезпечення організації тематичних виставок документів, книг, речових та інших пам’яток, пов’язаних із військовими подіями під Конотопом у 1659 році;
— карбування та введення в обіг у встановленому порядку ювілейної монети на відзнаку 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві;
випуск в обіг поштової марки і конверта, присвячених 350-річчю перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві, здійснення спецпогашення поштової марки;
3) забезпечити разом з Сумською обласною державною адміністрацією вирішення питання щодо спорудження в установленому порядку меморіального комплексу, присвяченого перемозі війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві;
4) вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування у 2008 та 2009 роках заходів, пов’язаних із підготовкою та відзначенням 350-річчя перемоги війська гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві.
2. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям вивчити питання та у разі необхідності вжити заходів щодо найменування чи перейменування в установленому порядку вулиць, проспектів, майданів у населених пунктах України, військових частин, навчальних закладів на честь перемоги у Конотопській битві, гетьмана України Івана Виговського, інших визначних воєначальників та учасників бойових дій у Конотопській битві.
3. Міністерству закордонних справ України вжити заходів щодо: залучення до участі в урочистостях з нагоди 350-річчя перемоги війська гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві представників дипломатичного корпусу іноземних держав та української громадськості за кордоном;
організації закордонними дипломатичними установами України заходів з нагоди відзначення 350-річчя перемоги війська гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві і донесення до міжнародної спільноти об’єктивної інформації про події, пов’язані з Конотопською битвою.
4. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення у засобах масової інформації заходів з підготовки та відзначення 350-річчя перемоги війська гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві, організувати цикли тематичних теле- і радіопередач, виступи провідних учених та представників громадськості.
Президент України Віктор ЮЩЕНКО.
11 березня 2008 року.
