У Херсоні родина з 15 людей змушена тулитися у крихітному 100-річному бараку

Квартирне питання не зіпсувало членів великої родини Олександра Потака, однак важкі побутові умови в буквальному сенсі цього слова позбавляють права на майбутнє його дітей та онуків.

 

Ось уже третє покоління змушене підростати у 100-річному бараку, де кожен день може обвалитися стеля.

 

Дружина Олександра Потака, Любов, ще до розвалу СРСР встигла отримати звання матері-героїні.

 

На жаль, дожити до новосілля їй не судилося — жінка померла від важкої хвороби, коли найстаршій дочці ледь виповнилося 16 років.

 

Багатодітна сім’я моментально стала місцевою знаменитістю: допомогти сімом знедоленим дітям, яких виховував лише батько-одинак, приходили багато мешканців Херсона.

 

Однак найголовніше питання — придбання житла — не вирішилося ще й досі.

 

— За 20 років наших поневірянь в Україні змінилося п’ять президентів, а у Херсоні — три мери, але нікому до нас немає ніякого діла, — сумно зітхає Олександр Потак. — Велику родину та дітей ми разом із дружиною запланували ще в молоді роки та були впевнені, що отримаємо трикімнатну квартиру, адже саме це гарантував нам Закон. А тепер залишилися воювати зі своїми бідами та проблемами сам на сам, без будь-якої підтримки від держави ...

 

Досить вдало склалася доля лише у старшої дочки Олександра Потака, Ліди. Дівчина вивчилися на кухаря та у 18 років пішла у свій перший рейс на великому туристичному пароплаві.

 

Непогано заробляла та ще й познайомилася зі своїм ровесником із Туреччини.

 

Молодий бізнесмен-іноземець відвіз красуню-українку до Стамбула та взяв за свою законну дружину.

 

Прийнявши мусульманську віру, Ліда добровільно одягла на себе паранджу та покірно взялася виконувати роль дружини: народила одну дитину та завагітніла другою.

 

Але не забувала вона й про свою Батьківщину, регулярно надсилала фінансову допомогу для рідного батька й навіть допомогла перебратися до Туреччини одному зі своїх братів та молодшій сестрі.

 

— Моє життя склалося не так добре, як у Ліди, — зітхає Олена Потак. — Чоловіки в Туреччині занадто темпераментні, тому мені складно миритися з їх частими зрадами. Зараз я вагітна другою дитиною, але народжувати приїхала до рідного Херсона. Адже в далекій Туреччині у мене взагалі немає ніяких прав, а новонароджену дитину чоловік може просто відібрати через суд, якщо тільки йому заманеться це зробити.

 

Я мрію, щоб моя дитина отримала громадянство України й пишалася б своєю країною. Але як це зробити, якщо своєї квартири немає ні в кого з членів нашої великої родини: всі, як і раніше, зареєстровані на 15 квадратних метрах у Херсоні.

 

Найстрашніше в цій ситуації те, що працівники соціальних служб Херсона не дозволяють молодим дівчатам із сім’ї Потак виховувати дітей у тій хаті, де вони прописані.

 

Мовляв, побутові умови там просто небезпечні для виховання дітей.

 

У підсумку всі шестеро онуків Олександра Потака не мають прописки, і де вони будуть отримувати паспорт по досягненні свого повноліття — у соціальних службах Херсонщини не замислюються.

 

— Мені погрожували, що заберуть дитину силою, якщо я повернуся до рідного дому, — розповідає третя дочка з родини Потак, Руслана. — Мені довелося відмовитися від дитячих грошей, щоб зберегти своє право бути матір’ю. Зараз дитині вже виповнилося сім років, синочок росте абсолютно здоровим та веселим хлопчиком.

 

Але я не можу спокійно жити, бо дуже хвилююся за його майбутнє. Мій чоловік як учасник бойових дій на Донбасі повинен мати пільги та право на своє житло. Однак норми Закону в Україні дуже часто не працюють, тому нас продовжують шантажувати та тероризувати працівники соціальних служб.

 

Зазначу, що коли я прийшла у гості до Олександра Потака, то очікувала побачити ті жахливі умови життя, які так розбурхали уяву херсонських охоронців прав дитини.

 

Однак мене зустріла досить затишна домашня обстановка, де знайшлося місце й для сучасної побутової техніки, й для чисто випраної білизни, й навіть для акваріума з золотими рибками онука Максима.

 

Виходить, що, нічого не даючи взамін, соціальні служби тільки вимагають і буквально знущаються над багатодітною сім’єю, де і так своїх проблем по вуха!

 

— Хіба можна бути настільки вимогливими до людей, які не бачать від влади нічого хорошого ось уже двадцять років поспіль? — обурюється Олександр Потак. — Навіть дерев’яну підпірку для стелі, що руйнувалася просто на очах, я зробив своїми руками, мені ніхто не допомагав. А оббивати пороги Херсонської мерії у мене вже просто немає сил. Адже у свої 66 років я маю цілий букет небезпечних для життя захворювань та важку форму тромбофлебіту обох ніг.

 

Наша сім’я — дуже дружна та міцна, всі мої п’ять дочок мають роботу та чесно виконують свої обов’язки, а ось двоє хлопців змушені працювати охоронцями на дачах, де їм надають безкоштовне проживання. Жодному з моїх дітей не дають навіть надії на те, що у майбутньому у них з’явиться бодай якесь своє житло!

 

Зазначу, що через надмірну кількість офіційно прописаних людей на 15 квадратних метрах житла пенсіонер Олександр Потак і не зміг оформити субсидію на «комуналку».

 

Опалювати невелике приміщення доводиться дровами, тому на зимовий період частина й без того крихітного приватного будинку стає непридатною для проживання.

 

Тільки за останній зимовий сезон Олександру Романовичу довелося викласти майже 300 доларів за опалення.

 

Якби не допомога від дітей, то цей зимовий сезон він міг би просто не пережити: здоров’я підводило літнього батька вже двічі.

 

Лікарям доводилося рятувати чоловіка в умовах реанімації.

 

При розмірі пенсії у 1300 гривень, щомісяця він змушений відкладати зі свого убогого раціону по 300-400 гривень на ліки.

 

— Я часто дивлюся українські ток-шоу та не розумію, чому мої благання про допомогу й численні листи на телебачення просто зникають без відповіді, — зітхає зі сльозами на очах Олена Потак. — Мені здається, наша історія заслуговує на те, щоб про нас дізналися люди всієї України. Можливо, хтось зміг би допомогти нам, адже йдеться про реальні долі шістьох дітей, які народилися в Україні, але просто не зможуть отримати паспорт через відсутність прописки. Невже комусь просто вигідно робити нас безхатченками, щоб мати покірну та згідну на все робочу силу?

 

Олена Потак деякий час навіть сама писала вірші та відправляла їх на різні телевізійні канали, чекаючи на допомогу, але досі їй не пощастило зустріти розуміння та підтримку.

 

Сам Олександр Романович визнає, що проблем у житті йому додає й той факт, що свій маленький будиночок він так і не зміг приватизувати.

 

За документами, житло належить ЖЕКу і це позбавляє його можливості розпоряджатися будинком на свій розсуд.

 

Ціна вирішення цього питання — близько 3-5 тисяч гривень (вартість довідок з архіву та безпосередньо процедури приватизації), однак такі гроші зібрати пенсіонер Потак не може, все йде на оплату «комуналки», ліки та їжу.

 

— Мені лікарі пропонували ампутувати обидві ноги, тому що після ускладнення тромбофлебіту пішло зараження, — зітхає Олександр Потак. — Але кому я буду потрібен, якщо ще й пересуватися самостійно не зможу? Протягну, скільки Бог дасть, але за дітей та онуків, звичайно, мені страшно, за їхнє майбутнє...

 

На даний час 100-річний будиночок сім’ї Потак покрився тріщинами через будівництво, яке ведуть сусіди.

 

Адже розташоване це житло у самому центрі Херсона, де вартість землі та приміщень надзвичайно висока.

 

Житло та рідні стіни, де виросло семеро дітей та яке щодня відвідують шестеро онуків, виявилося більш жалісливим до людей, аніж місцеві чиновники.

 

Незважаючи на свій поважний вік та відсутність ремонтних робіт, будинок усе одно вперто стоїть і не руйнується.

 

Отож не дивно, що великі свята та день народження батька усі семеро дітей ще й досі люблять відзначати разом удома за круглим столом.

 

— Щорік я загадую тільки од­не бажання: отримати своє житло та дати нормальну долю та майбутнє своїм дітям, — зізнається Олена Потак. — Звичайно, я вже доросла людина й не чекаю подарунків від Миколая, але мені хотілося б вірити, що у нас хоч щось зміниться на краще й про нашу багатодітну родину дізнаються люди, які захочуть нам допомогти.

 

Уся контактна інформація про місце проживання багатодітної родини Потак у Херсоні, а також їхнi мобільні телефони є в редакції.

 

Будемо вдячні всім небайдужим людям за юридичну, фінансову або правову підтримку громадян України, які потрапили у складні життєві умови.