Вихід КОЖНОЇ фотокнижки в Україні — вже подія.
Якщо це альбом фотосвідчень з війни — попит зростає апріорі.
Коли ж додати привабливо-сучасний дизайн, адекватний формат й упізнаване авторське прізвище на обкладинці — маємо топ-видання: Олесь Кромпляс, «Промка» (К.: Люта справа).
Олесь Кромпляс має 33 роки і помітну публічну біографію. Доброволець «Азова», бої за Маріуполь та Іловайськ.
Раніше — Майдан та спроба проїхати до Криму в перші дні окупації.
Моторошна розповідь про його захоплення напівбожевільними втікачами-«беркутівцями» — на «Українській правді» (14.03.2014).
Коли б, наприклад, такий великий інтуїтивний психолог, як Валерій Шевчук, узявся зробити з того абсурдно-жахливого дня роман — то був би, либонь, бестселер.
Кромплясові фотографії увійшли до великоформатного варіанта пам’ятної книжки Антона Мухарського «Майдан. (Р)еволюція духу» (К.: Наш формат, 2014).
А світлина з донецького аеропорту прикрасила палітурку так само резонансного видання «Війна очима ТСН» (К.: Основи, 2015) — і стала символічною іконкою цієї війни.
Фоторепортажний проект «Промка» витримав декілька популярних виставок і оце постав своїми вершками в однойменному альбомі.
Отже, бойові дії (точніше — примарні паузи між ними) у промзоні Авдіївки, міста-супутника Донецька.
Складний рельєф у затуманеному освітленні, постійний рух невиразних постатей за незрозумілими траєкторіями (статичні композиції лише посилюють тривожне очікування подальших переміщень), підступні скелети будівель зусібіч.
Зона зі «Сталкера» Тарковського. Автор і не приховує цього: «Промка» — дивне незвідане місце, де досі триває 2014 рік, де не знають поняття «перемир’я».
Звідси приходить надто багато невеселої статистики та вкрай мало відомостей, аби громадськість могла усвідомити, що врешті тут коїться».
Ближче порівняння — з екстер’єрами екшен-епопеї Яна Валетова «Нічия земля» (Х.: Фоліо, 2017).
Або й із пейзажами Жаданового «Атласу автомобільних доріг України» (2006): «Коли рухаєшся цими вузькими розбитими дорогами, мов алкоголь венами, так само, як і двадцять років тому, — нізвідки і в нікуди, рух заради руху і простір заради простору, ти поглинаєш його, він поглинає тебе, і ніхто навіть не здогадується про вашу взаємозалежність».
Усі згадані твори, з «Промкою» включно, випромінюють одне запитання: що з усім цим робити далі?
Як жити поруч із потужною недоброю еманацією, що струмить із цих краєвидів-натюрмортів?
Якось в інтерв’ю газеті «День» (18.11.2014) Олесь Кромпляс казав: «Вважаю себе вуличним фотографом».
Стріт-фотографія — фронтирна за своєю суттю, це пограниччя між документалізмом та мистецтвом алегоричної символіки. Ризик професійного провалу, ослизання в банальність у цьому жанрі вищий середнього.
Надто, коли вибираєш для польових виправ таку екстремальну «вулицю», як нинішня авдіївська «промка».
Чи не досвідченіший, майстерніший та титулованіший український воєнний кореспондент Єфрем Лукацький розповідає, як під час зйомки в одній із «гарячих точок» «від побаченого я втратив різкість у своєму мозку, все попливло» (Главком, 02.09.2016).
Олесь Кромпляс запрограмував свій репортаж на таке заздалегідь: знімкував пенсійного віку «Лейкою», котра продукує «архівну вуаль», та геть непридатним для реактивної роботи «Полароїдом», що дає зовсім уже «приблизні» контури реальності.
Усе — на чорно-білих матеріалах. Авжеж — «у цих краях, навіть коли почнеш знімати кольоровою плівкою, вийдуть чорно-білі відбитки, такі вже тут пейзажі» (С.Жадан).
«Я хотів зробити мистецький проект там, де немає місця мистецтву», — зазначає автор (День, 02.12.2016). Вдалося. Вийшло моторошно.
Точно так, як пише відомий фотоаналітик: «Жуткое — это угрожающее отсутствие границ... Жуткое — это возвращение вытесненного... Вытесненное обжигает узнаванием» (Елена Петровская. Непроявленное. Очерки по философии фотографии. — Москва: Ad Marginem, 2002).
І от що цікаво: коли розглядаєш світлини з «Промки» окремо, — вони поступаються багатьом уже баченим нами фотографіям із цієї війни. Окремі кадри, як документи, — програють.
В інтерв’ю О.Кромпляса на сайті «Дня» розміщено ці ж знімки без «мистецької» обробки — і вони таки більш репортажно впливові.
А деякі фото зруйнованих будівель узагалі не мають ознак воєнного часу — таке можна побачити у багатьох депресивних районах країни. Та все разом, покроково, — шокує.
Про це мимохіть прохоплюється у короткому прикінцевому коментарі до «Промки» Юрій Макаров: «...знайомство з роботами Олеся Кромпляса, особливо у великому масиві...».
В Олександра Глядєлова, ще одного визнаного майстра воєнного репортажу, є афоризм-парадокс: «Головна відмінність документального фото від інших жанрів у тому, що воно робиться довго» (Ukraine. The best. Культурний простір від А до Я. — К.: Атлант ЮЕмСі, 2016).
«Розшифровку» можна знайти у Є.Лукацького: «Тут, як на риболовлю, йдеш — треба чекати» (Foto.ua, 06.01.2015).
Олесь Кромпляс своєю багатокадровою «Промкою» зафіксував сам процес такої «риболовлі».
Утім є у «Промці» знімок, що має індивідуальний, сказати б, топ-індекс символічності.
До напівтемного і напівзруйнованого ангару день пробивається крізь порожню віконницю, за якою бовваніє мертвяк іншої споруди; передню металеву стіну кулі та осколки перетворили на сито, крізь яке цідиться контражурне світло; у дверному прозорі даленіє поранене, але живе деревце.
Й на межі темряви — силует бійця, задивленого на оте єдине навкруги життя.
ОБРІЇ: ЛІДЕРИ ЛІТА
Далі публікуємо «Лідерів літа» — списки найподієвіших книжок піврічного видавничого репертуару, визначених експертами Всеукраїнського рейтинґу (за абеткою).
Науково популярна література
Рашель БЕРҐСТІН. Блиск і полум’я. Біографія діамантів. – К.: Yakaboo publishing, 376 с.(п)
Стівен ГОКІНҐ, Леонард МЛОДІНОВ. Найкоротша історія часу. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 160 с.(п)
Кристоф ҐАЛЬФАР. Всесвіт на долоні. Подорож крізь простір, час та за їхні межі. – К.: Yakaboo publishing, 354 с.(п)
Ларрі ҐОНІК, Крістін ДЕВО. Наука в коміксах. Sex. – К.: Махаон Україна, 248 с.(о)
Річард ДОКІНЗ. Егоїстичний ген. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 544 с.(п)
Володимир О.ТИХИЙ. Що читати: знайомство з non fiction. – К.: Дух і Літера, 104 с.(о)
Христя ФРІЛАНД. Плутократи. – К.: Наш формат, 328 с.(п)
Бізнес / економіка / успіх
Тімур ВОРОНА. Стартап на мільйон. – Х.: Віват, 224 с.(і)
Річ КАРЛҐААРД. Людський фактор. – К.: Книголав, 336 с.(п)
Майкл А.КУСУМАНО, Девід Б.ЙОФФІ. Стратегії геніїв. П’ять найважливіших уроків від Білла Ґейтса, Енді Ґроува та Стіва Джобса. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 256 с.(п)
Кавадонґа О’ШІ. Феномен Zara. – К.: Book chef, 216 с.(п)
Аманда РІПЛІ. Розумники. Як виховати успішну особистість. – К.: К.FUND, 317 с.(п)
Майкл СПЕНС. Нова конверґенція. – К.: Темпора, 352 (о)
Василь ШУЛЬГА. Invisible photo business. Що має знати фотограф, який хоче знімати для світових брендів. – К.: Pabulum, 200 с.(п)
Публіцистика / сучасні мемуари
Позивний «ВОЛАНД». Вальгалаекспрес. Історія націоналіста, революціонера, добровольця. – К.: Орієнтир, 128 с.(п)
Олесь КРОМПЛЯС. Промка. Фотоальбом. – К.: Люта справа, 128 с.(о)
Євген МАГДА. Гібридна агресія Росії: уроки для Європи. – К.: Каламар,
Севгіль МУСАЄВА, Алім АЛІЄВ. Мустафа Джемілєв. Незламний. – Х.: Віват, 272 с.(п)
Девід САТТЕР. Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу. – К.: Дух і Літера, 528 с.(п)
Карл ШЛЬОҐЕЛЬ. Український виклик. Відкриття європейської країни. – К.: Дух і Літера, 356 с.(п)
Юрій ЩЕРБАК. Україна в епіцентрі світового шторму. – К.: Ярославів Вал, 360 с.(п)
Спеціальна література / довідкові видання
Анна БИКОВА. Самостійна дитина, або Як стати «лінивою мамою». – К.: Book chef, 272 с.(п)
Станіслав ВОЛОЩЕНКО. Колекція Митрополита Володимира (Сабодана): рукописи, стародруки і рідкісні видання. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства НАНУ, 504 с.(п)
Антон ГОРЮНОВ. Золото нации. Иллюстрированная история украинского бокса. – К.: СаммітКнига, 346 с.(п)
Камерон ДІАЗ / Сандра БАРК. Книга про тіло. – К.: Форс Україна, 288 с.(п)
Екотаж: керівництво з радикальної природоохорони. – К.: Орієнтир, 188 с.(п)
Психологія бою. – Л.: Астролябія, 352 с.(п)
Словник музичних термінів. – К.: Вадим Карпенко, 312 с.(п)
