Київський театр «Колесо» показує гротеск Миколи Куліша "Отак загинув Гуска"

«Життя було. Навіть в піст, у великий перед Великоднем піст, нам у сто­крат смачніше жилось, ніж тепер на перше їхнє мая».

 

«Набирайтеся побільше кисню тут, щоб побільше видихнути вуглекислоти там!»

 

«Невже ж отак все старе життя до нас знов вернеться, в садочку проросте і в серці процвіте!»

 

«На землі перш за все живуть люди, а потім вже товариші або панове...»

 

«Сорок сім верстов, як бджілонька, летіла і ні разу не сіла — хоч як треба було, а не сіла, щоб тільки скоріше при­йти...»

 

«Яж мишка, сіренька мишка. А життя — це кіт».

 

«Ой, яка я мучениця! Яка трагічниця! Вже й з революції вискочила, а мені все не щастить».

 

«Не люблю я страх буржуазії. Дуже велике у неї самолюбіє: сама розсядеться на все життя, а ти щоб стояв. От і зараз: стоїш, вудиш, а вона розсілася, і в човні у неї всього повно, всякої тобі експлуатації!»

 

Це цитати з п’єси Миколи Куліша «Отак загинув Гуска». Автора, зокрема разом із театральним режисером Лесем Курбасом, 3 листопада 1937 року після повторного судилища було розстріляно в урочищі Сандармох (Карелія).

 

Заарештували ще наприкінці 1934-го, засудили до 10 років ув’язнення з конфіскацією майна, потім були туберкульоз і камера-одиночка... 

 

Цього року подвійна дата драматурга: 125-річчя з дня народження і 80-ті роковини з дня загибелі.  У п’єсі «97», наприклад, він розповів про голод 1921–1922 років на Херсонщині.

 

Лесь Курбас у театрі «Березіль» поставив Кулешеві п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса». У планах були й комедії «Отак загинув Гуска», драми «Зона», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната».

 

Гротескно-сатиричну комедію одночасно побутового й відверто соціально-політичного ґатунку «Отак загинув Гуска» заборонили після кількох показів у період тимчасової «відлиги» у 1960-х.

 

Тоді постановки у київському і львівському театрах робив Лесь Танюк, художником була Алла Горська.

 

У Києві кілька років цю п’єсу ставлять у Центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса. 

 

Під закриття нинішнього театрального сезону свою виставу «Блаженний острів, або Отак загинув Гуска» представляє глядачам Київський академічний театр «Колесо».

 

Прем’єра відбулася 28 червня, цього тижня — ще два покази. Режисер — Марія Грунічева.

 

У виставі задіяно майже весь акторський склад театру, всього 13 персонажів. Саватія Савловича Гуску — колишнього чиновника — майстерно грає заслужений артист України Станіслав Колокольніков.

 

Його дружина  Секлета Семенівна — Галина Зражевська, нянька Івдя — заслужена артистка Наталія Надірадзе.

 

Молоді й талановиті акторки театру — дорослі незаміжні доньки головних героїв: Устонька, Настонька, Христонька, Хростонька, Пистонька, Онисонька, Охтисонька (якщо трохи заплуталися в іменах — не переймайтеся, Саватій Савлович, коли ходив в «органи» звітувати про сім’ю, теж одну «загубив»).

 

Одна з турбот сімейства — заміжжя доньок. Тому між дівчатами точиться постійна завуальована боротьба за увагу студента, що повернувся з Києва, П’єра Кирпатенка.

 

П’єсу «Отак загинув Гуска» (про фізичну кончину не йдеться) Микола Куліш писав у кілька етапів.

 

Спочатку, 1913 рік, була побутова сценка російською мовою «На рыбной ловле», яка у 1925-му довершилася у соціально наповнену «Отак загинув Гуска».

 

Роки навколишніх більшовицьких перетворень додали реплік, страхів і переживань: про ордер на... підселення квартиранта, який три дні мовчить, — мабуть, слідкує за господарями; комтруд — орган, що завжди ворушиться, пильнує, не спить; для схову закопану в льоху свиню Маргариту, яка голосно там рохкає; «орган, що пролетарським гребенем вичеше усіх паразитів з всіх хащів нашого життя, хоч як вони не ховаються...».

 

До речі, до 1958 року оригінал п’єси вважався втраченим, допоки Петро Кравчук із Канади розшукав примірник п’єси у Детройті у Ю. Габоди, якому його передала вдова драматурга Антоніна Куліш.

 

У театрі «Колесо» на Андріївському узвозі дійові особи «Блаженного острова...» на відстані витягнутої руки до глядачів проживають страхи перед більшовицькими змінами і радість спогадів минулого та тимчасової втечі від остогидлої новизни.

 

Сміх скрізь сльози!