Країна моя — це густі міріади
«маршруток»,
що, мов лейкоцити, курсують курними стежками.
Не прапор, не гімн, який, мов шарманку, ми крутимо, —
країна моя — безперервний потік пасажирів!
І де б я не був — мене зустрічають незмінно
зразками до болю знайомого, звичного транспорту
Франківськ, Миколаїв, Донецьк, Севастополь і Вінниця.
На Sprinter біленький вже важче, мабуть, не натрапити.
Країна моя — де-факто, а не де-юре!
Не місце їй в скрині задавнених стереотипів!
І рідна «маршрутка», оббита синім велюром, — реальний її атрибут!
Знову стервою пити
мій час вона буде — голодна і спрагла,
нестримна!
А там, осушивши до дна цілий келих
гранований,
відкриє мене, мов зі стереотипами,
власне, злощасну ту скриню.
Й незчуюся я — це в Луцьку, Лубнах чи
в Ганновері?
Чи, може, це я у колисці усіх «Мерседесів»
п’ять марок протягую штутгартському маршрутчику?
«Маршрутка» — це спосіб пізнати країну
задешево.
«Маршрутка» — розвага і засіб «довести до ручки»!
В Дніпрі чи у Києві, в Рівному, Львові, Одесі,
не в змозі чинити «маршруткам»
тривалого опору,
пірнаю в тісні автопарки сталевих
сердець і…
На горде звання пасажира
міняю
ярлик
автостопера!
Олександр КУЧЕРЕНКО, машиніст-обхідник турбінного обладнання,
лауреат Всеукраїнської премії ім. Василя Симоненка
Південноукраїнськ, Миколаївська область