Так уже повелося в українській політиці: влада, втрачаючи популярність, час від часу витягує з рукава останній козир — тему скасування депутатської недоторканності.
Народ, який скептично налаштований до будь-якої влади, радісно підхоплює ці ініціативи, очікуючи, що от зараз буде різним корупціонерам «кузькіна мать».
Утім, коли напруга спадає, більшість палких борців за всезагальну рівність безпорадно розводять руками: «ми то «за», але ж треба набрати 300 голосів для внесення змін до Конституції?».
З огляду на це остання заява Петра Порошенка про те, що він очікує від Верховної Ради найближчим часом голосування за зняття депутатської недоторканності, викликає багато запитань.
По-перше, схоже, що ейфорія з приводу прийняття безвізового режиму виявилася короткочасною і недостатньою для зростання рейтингу Петра Олексійовича та його політичної сили, тому в передчутті можливих виборів терміново знадобилися нові ініціативи.
По-друге, ще невідомо, що більше цікавить Президента: реальне скасування імунітету чи безконечна боротьба за це?
А по-третє, або у президентському штабі закінчилися нові ідеї, або там вирішили не ризикувати і піти протореним шляхом попередників.
Хоча жодному з попередників саме ця карта так і не не допомогла втриматися на плаву.
Скасування скасовується
«Безпомилковою ознакою наближення виборів в Україні є поновлення дискусії про скасування депутатської недоторканності. Довгі роки, при всій практичній малозначущості, ця тема залишається безпрограшною, з точки зору передвиборчих маніпуляцій настроями виборців.
Підкинута в потрібний момент і в потрібному місці, вона здатна переключити увагу будь-якої аудиторії від незручних тем про рівень корупції, свавілля чиновництва, розграбування державного бюджету, зростання цін на товари першої необхідності, купання у розкошах очільників держави», — писав в інтернеті ще в 2012 році екс-напдеп Ярослав Мендусь.
І справді, ще жоден український Президент iз часів появи в Конституції України статті 80, якою «народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність», не оминув спроби її скасувати.
Першим у 2000-му році це питання виніс на «референдум iз народної ініціативи» тодішній Президент Леонід Кучма.
Тоді цей пункт у бюлетені підтримали 89% громадян, які взяли участь в опитуванні.
Утім Верховна Рада всiляко саботувала імплементацію рішень цього референдуму, а пізніше акція «Україна без Кучми» взагалі виступила проти збільшення президентських повноважень, закладених у референдумі.
Другим цю тему порушив Віктор Ющенко. У 2007-му році на дострокових парламентських виборах питання скасування депутатської недоторканності було одним з основних пунктів програми блоку «Наша Україна» — «Народна Самооборона».
Тоді голова політради блоку НУ-НС В’ячеслав Кириленко заявив, що блок зібрав 5 млн. підписів за скасування депутатської недоторканності.
Утім на самих виборах НУ-НС із 12,9% голосів посів лише третє місце, а відтак ця тема після деяких парламентських дискусій і реєстрації законопроекту, в якому пропонувалося залишити у Конституції згадку про депутатський імунітет лише стосовно виступів та голосування народних обранців у парламенті, була успішно «похована».
У квітні 2012-го року вже Партія регіонів, яку очолював новий Президент Віктор Янукович, виступила з ініціативою «невідкладно розглянути в парламенті законопроект про скасування депутатської недоторканності».
Це питання активно дискутувалося напередодні виборів 2012-го року і, зрештою, успішно було передано у спадок наступному складу парламенту i наступному Президенту.
Петро Порошенко повернувся до цього питання на початку 2015-го. 5 лютого 365 голосами «за» Верховна Рада підтримала законопроект № 1776 «Про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України і суддів)».
Прийняття цього закону було однією з основних передвиборчих обіцянок партій, що увійшли до коаліції.
Щоправда, зміни стосувалися лише обмеження недоторканності суддів.
Тодішній спікер парламенту Володимир Гройсман прогнозував, що питання депутатської недоторканності буде остаточно вирішене до вересня.
«Це означає, що у нас усіх, як у народних депутатів України, є час дуже швидко, дуже якісно провести реформи судової системи і правоохоронної системи, тому що, знаючи про те, що через сім місяців ти втратиш імунітет і ти будеш підданий, все може бути, цій системі правосуддя, то ти зобов’язаний цю систему правосуддя створити такою, щоб вона була адекватною... щоб вона була чесною», — заявляв він тоді.
Але минуло два роки, більшість реформ перебувають на стадії «пацієнт швидше мертвий, ніж живий», і навіть реформа системи правосуддя поки не демонструє видимих результатів.
І раптом тема скасування депутатської недоторканності знову виринає у промові Петра Порошенка з нагоди Дня Конституції.
«Однозначно, що це чистої води піар. Хоча Петро Олексійович реально намагається щось робити, і певні досягнення в нього таки є, загалом рівень його підтримки досить невеликий. Реформи не йдуть, позитиву не видно, і в людей немає жодного уявлення, куди ми йдемо і що ми хочемо досягти.
І в парламенті вже немає такої віри в Порошенка, щоб набрати 226 голосів і протягнути це питання хоча б у першому читанні. Тому зараз це питання буде розкручуватися, щоб підтримати рейтинг. А більшість буде вирішувати свої бізнес-інтереси і чекати майбутніх президентських виборів, маючи статус недоторканності», — переконаний кризовий менеджер Анатолій Велімовський.
Шоу має тривати?
Якщо брати за великим рахунком, то скасування депутатського імунітету поки що не надто впливає на загальний стан боротьби з корупцією та утвердження правосуддя.
Нагадаємо, що з 1994 року існував закон, який передбачав недоторканність і депутатів місцевих рад.
Однак у 2006 році Верховна Рада скасувала цей імунітет. Але сказати, що це суттєво вплинуло на рівень розслідуваності корупції в органах влади, важко.
Та й дозвіл парламенту на проведення процесуальних дій стосовно своїх колег іще нічого не гарантує.
Ще у червні 2015 року, за запитом Генеральної прокуратури, Верховна Рада зняла депутатську недоторканність із двох діючих депутатів — екс-комбата «Айдару» Сергія Мельничука та екс-«регіонала» Сергія Клюєва.
Клюєв за кілька днів після цього втік за кордон, а Мельничук і досі буває у Верховній Раді.
Однак за ці два роки Генпрокуратура так і не відзвітувалася перед журналістами, як просувається розслідування справи і коли вона буде передана до суду.
А раптове зняття депутатської недоторканності з «радикала» Ігоря Мосійчука та його арешт у залі парламенту у вересні того ж 2015-го після демонстрації «плівок Шокіна» взагалі закінчилися пшиком — за два місяці Вищий адміністративний суд визнав дії депутатів незаконними і поновив Мосійчука у його правах.
Взагалі, це давня хвороба нашої правоохоронної та судової систем.
Бо досі практично жодна резонансна справа зi зняттям депутатської чи суддівської недоторканності не завершувалася рішенням суду і реальним терміном (виняток —хіба що вбивство екс-нардепом Віктором Лозинським селянина, якото той застрелив, а тоді ще й переїхав автомобілем, чи випадок із суддею-колядником Ігорем Зваричем).
Решта фігурантів справ або спішно (і успішно) тікали за кордон, або виходили під заставу (простіше кажучи — відкуповувалися), а справи пізніше потихеньку розвалювалися або обмежувалися мінімальним терміном.
І це стосується не лише народних депутатів, а й інших чиновників, для притягнення яких до відповідальності не потрібна була згода Верховної Ради.
Чого варті лише гучні судові шоу за участю екс-ректора Податкової академії Петра Мельника, екс-міністра транспорту Миколи Рудьковського чи недавнє шоу з картатою ковдрою екс-головного фіскала Романа Насірова.
Можна припустити, що ситуація зі скасуванням депутатської недоторканності перетвориться на чергове подібне шоу.
Яким воно буде, покаже вже найближче голосування за дозвіл на притягнення до відповідальності п’ятьох депутатів — про це «УМ» докладно писала в одному з попередніх номерів.
Спікер парламенту Андрій Парубій пообіцяв винести це питання в сесійну залу в останній робочий тиждень поточної сесії.
Але навіть якщо по всіх п’ятьох депутатах голосування буде позитивним, сподіватися на більш кардинальні кроки з боку і парламенту, і Президента не випадає.
Бо це питання може стати українським «Брекзiтом». Девід Кемерон теж хотів не стільки реального виходу Британії із ЄС, скільки можливості шантажувати Брюссель і консолідувати свій електорат.
Але в певний момент ситуація вийшла з-під контролю.
В українському ж варіанті скасування депутатського імунітету після скасування недоторканності суддів може поставити на порядок денний і можливість притягнення до відповідальності Президента та можливість висловлення йому недовіри.
А цього Петру Олексійовичу точно не треба.
