«Чим більше спливає часу, тим більше розумієш, яку добру справу роблять Тетяна та Юрій Логуші. Сімнадцять років уже... Не віриться, що так довго можна тримати таку справу, продовжувати її і розвивати. Без допомоги держави, власними силами», — так відгукнулася відома письменниця Ірен Роздобудько (яка, до речі, теж здобула визнання завдяки конкурсу) про цьогорічну церемонію відзначення лауреатів «Коронації слова».
І справді, «український літературний «Оскар», як поза очі називають цей конкурс, який цьогоріч гостинно приймала колонна зала столичної мерії, зібрав шанувальників красного слова уже всімнадцяте.
І з кожним роком коло причетників лише зростає.
«Ми ставили завдання відродити українську літературу хоча б кількісно»
Цьогорічна церемонія, яку відкривав міністр культури Євген Нищук, видалася напрочуд теплою і гостинною.
Можливо, тому, що замість концертного залу, де гості були або глядачами, або спілкувалися в кулуарах, людей зібрали за святковими столами, де можна було поспілкуватися, не заважаючи нікому, а якщо хто й виходив у фойє для фотосесії, то все одно було все чути.
А можливо, тому, що за ці роки «Коронація слова» перетворилася на такий собі відкритий клуб для шанувальників сучасної літератури, де і визнані метри, і новачки почуваються абсолютно рівними учасниками свята.
Уже не перший рік лейтмотивом церемонії стає перегук поколінь, коли учасникам вечора нагадують про трагедію «Розстріляного відродження».
Як пояснив засновник конкурсу Юрій Логуш, такі паралелі не випадкові, і вони за останні кілька років переросли в окремий проект із повернення тих імен у літературний простір.
«Тоді, у 20-ті роки, в Україні відбувся справжній інтелектуальний вибух. Скільки водночас з’явилося прекрасних письменників, поетів, драматургів, творчих особистостей! І більшість із них у розквіті сил і таланту були знищені, хто в 33-му, хто в 37-му. А скільки творчих особистостей знищили пізніше? Важко уявити, якою була б українська література, якби увесь цей творчий потенціал було збережено.
Тому, коли ми починали цей конкурс, у нас було одне завдання: відродити хоча б ту кількість письменників, яка була в Україні до 37-го року. І ми з цим завданням упоралися — більше 700 виданих за цей час романів красномовно про це свідчать. А за кількістю прийшла і якість та різножанровість», — зазначив пан Юрій на церемонії відкриття.
Цьогорічна церемонія мала ще одну особливість — червоною ниткою тут проходила кримськотатарська тема.
Починаючи від ведучих (цього разу партнеркою Петра Маги була чарівна Лейла Мамедова) та виступу дитячого танцювального колективу «Кирим Айлесі» — до спеціальної відзнаки від Ісламського культурного центру та асоціації «Альраїд» за найкращий твір, де присутня кримськотатарська тематика.
Прикметно, що цього року таку відзнаку отримав лауреат першої премії в номінації «романи» Віктор Михайлов за твір «Останній бій Урус-Шайтана».
«Ця ідея виникла спонтанно, але виявилася дуже органічною. Бо Крим — це таки Україна, і наші культурні зв’язки були тісними протягом століть. І в «Коронації» є багато паралелей iз Кримом, як серед авторів, так і серед текстів. Також ми знайшли підтримку в Ісламському культурному центрі, який запрацював у Києві. Коли це все наклалося одне на одне, ми зрозуміли, що маємо цю тему підтримати. І, здається, не помилилися», — розповіла «УМ» Тетяна Логуш.
Дві статуетки для Попелюшки та інші дива церемонії
«Коронація слова», попри те, що тут більшість гостей давно знають одне одного, це завжди парад несподіванок.
Адже один із головних принципів «Коронації» — усі твори подаються на конкурс під псевдонімами, тому журі оцінює лише текст, а імена переможців часто стають відомими лише під час церемонії вручення. І не лише номінантам, а й організаторам конкурсу.
Цьогорічна церемонія також мала чимало приємних сюрпризів.
Ось короткий «список див» від відомої письменниці і засновниці премії за краще українське фентезі Дари Корній.
«Перше диво! Цьогорічний переможець номінації «Сучасне українське фентезі» — дуже відома дитяча письменниця зі Львова Любов Відута. Таки неочікувано і тим чудесно. Диво друге. Наталя Матолінець. Тому що не один роман цьогоріч вона надіслала, тому що історій про щастя зараз дуже-дуже треба, таких собі казкових і затишних. Диво третє. Лора Підгірна. Мрія підкорити «Коронацію» у цієї талановитої авторки народилася в далекому 2000 році.
Не зрадь свою мрію — і вона збудеться. Диво четверте. Ольга Мігель. Це завжди шквал емоцій та позитиву. Цього разу я дуже-дуже сподіваюся, що видавець урешті повірить у талановиту зірку цієї прекрасної молодої авторки. Диво п’яте. Переможець гранд-коронації, який цьогоріч тричі піднімався на коронаційну сцену, отримавши дві спецвідзнаки та головний приз. Диво шосте-сьоме-восьме... Список може бути безкінечний, зітканий зi зворушливих історій. Цей вечір складався із див», — написала вона на своїй сторінці у «Фейсбуці».
До цього переліку можна додати диво побачити на одній сцені легендарну Тамару Коломієць та інших письменників, які цьогоріч поповнили когорту Золотих письменників України — саме так «Коронація слова» останнім часом відзначає авторів, книги яких вийшли загальним накладом більше 100 тисяч примірників.
Цьогоріч до «Клубу творців бестселерів» приєдналися Іван Драч, Раїса Іванченко, Віктор Міняйло та Галина Вдовиченко.
Узагалі, «Коронація слова», як і будь-який конкурс, більше схожий на лотерею.
І головною умовою виграшу є куплений квиток, тобто — надісланий твір. І навіть якщо з першого разу не пощастить — не варто опускати руки.
«Вперше я подалася на «Коронацію» 2011-го. За цей час я маю 5 місць і 2 відзнаки. Цей конкурс для мене був ще дитячою мрією, перевіркою, чи зможу. А цього вечора я почувалася Попелюшкою, яка таки потрапила на бал, бо мені довго доводилося доводити своєму оточенню, що творчість — це серйозно. Мене неодноразово звинувачували у тому, що я мрійниця, постійно казали: «Вирости нарешті, подорослішай, опустися на землю і займися чимось серйозним». А тепер, завдяки «Коронації», я отримала найголовніше визнання — від своїх рідних», — розповіла «УМ» поетка Світлана Дідух-Романенко, яка того вечора отримала дві статуетки — за ІІІ місце в номінації «Пісенна лірика» та перше місце в номінації «Вірші для дітей».
Але найбільшою несподіванкою стала перемога роману «Останій бій Урус-Шайтана» для охоронця херсонського супермаркету Віктора Михайлова. Коли йому прийшло запрошення на церемонію, він подумати не міг, що стане головним тріумфатором вечора.
І навіть коли двічі піднімався на коронаційний подіум — отримати згадану відзнаку за кримськотатарську тематику та «Золотий пістоль» Андрія Кокотюхи — не було й гадки про те, що в останньому заповітному конверті теж буде його прізвище.
Тепер же чотири видавництва конкурують за право на друк цього роману.
А сам Віктор Михайлов зізнався, що у нього в шухляді лежать іще кілька творів.
Нові коронаційні обрії
За ці сімнадцять років «Коронація слова» стала справжнім українським брендом, який можна порівняти з напівзабутим радянським «Знаком якості».
Згадую, як до п’ятиріччя конкурсу брала коментарі у відомих українських письменників, і провідною тоді була думка: є справжня сучасна українська література, а є масове чтиво, якого в Україні не вистачає, і «Коронація» намагається заповнити цю нішу.
Це, мовляв, похвально, але сприймати серйозно цей конкурс не варто.
Утім рік у рік «Коронація» освоювала нові обрії, і тепер із двох номінацій — романи та кіносценарії — конкурс розрісся-розширився до більше десятка номінацій і спеціальних відзнак. І не збирається зупинятися.
«Цього року у нас додалися номінації «Як тебе не любити», «Нон-фікшн», «Ділова література» та «Кращий переклад закордонних хітів». А наступного року ми хочемо започаткувати відзнаку за найкращий матеріал про романи чи авторів, яких відкрила «Коронація», — поділилася планами Тетяна Логуш.
Що ж, амбітні плани подружжя Логушів, які сімнадцять років тому межували з фантастикою, тепер стали реальністю.
За словами пані Тетяни, 85% сучасних українських авторів, книги яких можна зустріти у книгарнях, пройшли через горнило «Коронації».
«Це факт, що «Коронація слова» породила низку першорядних письменників, які голосно заявили про себе в літературі і, власне, саме завдяки конкурсу взялися за цю справу. До того ж варто додати, що «Коронація слова» активно просуває українську літературу за кордон, бо більшість перекладів сучасних українських письменників, які видаються за кордоном, так чи інакше пов’язані з «Коронацією», — говорить поет і видавець Сергій Пантюк.
«Коронація-2017» уже стала історією. Але церемонія — це лише підбиття підсумків минулого року.
А тим часом нові твори від нових авторів продовжують надходити на адресу конкурсу. І хтозна, які несподіванки чекають нас наступного, 2018-го, року.
