Напередодні Великодня, коли в Україні є традиція впорядковувати могили родичів, ініціатори гуманітарно-просвітницької програми «Голодомор: Пам’ять в ім’я майбуття» звертаються до громадськості з проханням: впорядковуючи могили рідних, не забувати і про могили тих, у кого не лишилося нащадків, хто стали жертвами Голодомору та інших злочинів комуністичного режиму.
У рамках цієї програми започатковано суспільно вагомий проект «Місця масових поховань, пам’ятники і пам’ятні знаки жертвам Голодомору 1932—1933 років».
Організатори закликають громадськість доглянути місця масових поховань жертв трагедії та допомогти у створенні їх якнайповнішого анотованого електронного реєстру.
Згадати — поки можливо
«Перший проект цієї масштабної програми націлений на виявлення ще невідомих масових поховань жертв Голодомору, їх упорядкування та меморіалізацію. Це надзвичайно важливо в моральному плані, адже в умовах Голодомору, коли руйнувалися церковні інституції, знесилені люди не мали фізичних можливостей ховати своїх рідних із дотриманням релігійних обрядів», — каже директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC inUkraine), докторка історичних наук Людмила Гриневич.
Вона нагадала, що жертвами геноциду стали понад 4 мільйони людей. В абсолютній більшості це були українці, але також були німці, євреї, поляки, представники інших етносів.
На початку 1930-х років уся підрадянська Україна вкрилася братськими могилами.
Радянська влада протягом десятиліть намагалася приховати ці злочини і робила все, щоб витіснити з пам’яті людей ці події.
А в 1960 роки, після того як ХХ з’їзд Компартії засудив «культ Сталіна», відбулася чергова наруга над народом: уся Україна вкрилася пам’ятниками так званим репресованим радянським діячам — Чубарю, Постишеву, Петровському та іншим.
Але ж саме вони, як виконавці, несли пряму відповідальність за організацію голоду в Україні.
Сьогодні майже всі пам’ятники цим особам уже демонтовано.
Людмила Гриневич зазначає, що завдяки зусиллям ентузіастів та органів місцевої влади в Україні вже встановлено понад 7 тисяч різних пам’ятників і пам’ятних знаків.
Лише під час провадження кримінальної справи СБУ виявила 857 масових поховань жертв голоду.
Проте величезна кількість таких поховань залишаються невідомими, отже, й невпорядкованими.
«Наш громадянський обов’язок — виправити цю ситуацію і зробити все можливе, щоб справедливість була відновлена», — підсумовує директорка HRECinUkraine.
Координатори проекту HREC inUkraine «Місця масових поховань, пам’ятники і пам’ятні знаки жертвам Голодомору 1932—1933 років», кандидати історичних наук Леся Онишко та Віталій Огієнко розповіли «УМ» про деталі проекту.
Його ідея передусім у тому, щоб зібрати якнайповнішу інформацію про місця масових поховань та впорядкувати їх.
На найближчий рік заплановано створення максимально повного електронного анотованого реєстру масових поховань, пам’ятників і пам’ятних знаків.
Надалі — розроблення 3D-мапи, у якій буде закладена інформація про місця поховань та пам’ятні знаки.
У довготривалій перспективі — наповнення інтерактивної платформи, де поряд iз документальною інформацією будуть вміщені аудіо- та відеосвідчення.
Усе це використовуватиметься в наукових, просвітницьких та освітніх цілях.
Сила громад
«Ми починаємо наш проект не на порожньому місці, — розповідає Леся Онишко.
— Коли стало можливим, родичі загиблих, ентузіасти, краєзнавці взялися за впорядкування індивідуальних і братських могил. І за дуже короткий період часу з’явився величезний масив меморіальної топографії Голодомору. Серйозну ілюстративну базу про місця поховань та пам’ятні знаки свого часу зібрали активісти на місцях. Співробітники Українського інституту національної пам’яті, як наші партнери, передали її в Український науково-дослідний та освітній центр iз вивчення Голодомору».
Сьогодні кожен житель України може підтримати цю ініціативу.
На думку ініціаторів проекту, це, у свою чергу, сприятиме самоорганізації громад, відновленню суспільної відповідальності, розвитку громадянського суспільства в цілому в Україні, спонукатиме нас долати наслідки травм, завданих геноцидом.
«Виявлення місць масових поховань та увічнення пам’яті — це, можливо, той рецепт, який допоможе нам подолати привиди минулого», — підсумовує дослідниця.
Віталій Огієнко пояснив, яким саме буде електронний анотований реєстр. Він наповнюватиметься інформацією за спеціальною структурою у двох напрямках — про місце поховання і про пам’ятник або пам’ятний знак.
Передбачається, що цей електронний реєстр iз часом буде доповнений іншими джерелами, які стосуються голоду, геноциду в цьому конкретному населеному пункті.
Приміром, документами, публікаціями, фото-, відео-свідченнями та інформацією про те, як у цьому місті чи селі вшановують пам’ять жертв Голодомору.
«Це проект і науковий, і соціальний, — каже «УМ» координатор проекту.
— Його мета — залучити в свою орбіту дуже багатьох людей. Якщо громади відчують, що історія Голодомору є, власне, їхньою історією, якщо вони усвідомлять що ця пам’ять є частиною пам’яті їхньої спільноти, то вони самі стануть опікуватися цими могилами. І, таким чином, ставатимуть сильнішими».
Знати і жити
До справи пошуку і впорядкування місць масових поховань загиблих у час Голодомору долучаються церкви різних деномінацій, люди різних віросповідань.
Архієпископ Чернігівський і Ніжинський УПЦ Київського патріархату Євстратій (Зоря) від імені Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій закликає усіх свідків Голодомору та тих, хто знає про місця масових захоронень зі слів свідків, повідомляти про це релігійні громади, органи місцевого самоврядування або безпосередньо контактувати з організаторами проекту, щоб усі місця поховання були виявлені та упорядковані.
«Живі свідки Голодомору — це люди вже дуже похилого віку, але можуть пам’ятати і знати місця, де відбувалося поховання жертв, — нагадує владика Євстратій.
— Якщо кожен священнослужитель, наставник, проповідник повідомить своїй релігійній громаді про цю ініціативу, то відгукнуться люди, які знають про такі невпорядковані місця поховань».
Громадський діяч, колишній політв’язень, виконавчий співпрезидент Асоціації єврейських організацій і громад (Ваад) України Йосиф Зісельс зазначає, що культура пам’яті має формуватися свідомо, виходячи з потреб суспільства.
«На жаль, ми, дисиденти 70 — 80-х років, не змогли організувати суд над комунізмом, де одним із найстрашніших злочинів є Голодомор, — каже громадський діяч.
— На той час було мало свідчень і дуже мало сил для цього. І це є причиною того, що досі цей злочин не звучить так, як він має звучати для всього людства».
Йосиф Зісельс переконаний, що історія Голодомору має бути якнайповніше досліджена, місця пам’яті впорядковані, а організатори й виконавці злочину — названі й засуджені.
Пан Йосиф розповідає, що 10 років тому, коли тема Голодомору вперше була піднята на достатній рівень вивчення і вшанування, стало помітно, як це позитивно впливає на становлення української ідентичності, національної самосвідомості.
Але водночас культивування трагедії та її жертв має певні небезпеки.
«Культура пам’яті — непроста річ. Народи, які проживають у Східній Європі — поляки, литовці, білоруси, євреї, що проживають серед них, за сотні років трагедій, що відбулися з ними, вибудовують певний комплекс віктимності. Починають вважати себе народами-жертвами, — зазначає Йосиф Зісельс.
— А коли народ зациклюється на сприйнятті себе як жертви, він уповільнює свій розвиток. Потрібно позбавлятися від комплексу жертви, і над цим повинні працювати і громадські діячі, і учителі. Україна має відштовхнутися від своїх трагедій і йти далі в майбутнє».
ДО РЕЧІ
Заступник голови Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Володимир Тиліщак інформує, що в Україні пошанування жертв Голодомору розпочалося вже в 1933 році.
Є документи, донесення НКВС, що в селах Вінниччини у грудні 1933-го відбувалися панахиди за померлими від голоду.
За роки незалежності в Україні чимало зроблено для вшанування жертв цього злочину.
Це тисячі пам’ятників і пам’ятних знаків. Перші пам’ятники були встановлені ще наприкінці 1980-х років.
ВАРТО ЗНАТИ
Програму «Голодомор: Пам’ять в ім’я майбуття» і проект у її рамках — «Місця масових поховань, пам’ятники і пам’ятні знаки жертвам Голодомору 1932—1933 років» ініціював та реалізовує Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору в тісній співпраці з Українським інститутом національної пам’яті, Інститутом історії України НАН України, Українським науково-освітнім консорціумом вивчення Голодомору Канадського інституту українських студій Альбертського університету, за підтримки Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.
Програма передбачає низку наукових, просвітницьких та соціальних проектів, спрямованих на збереження пам’яті про Голодомор — геноцид українського народу та на формування в української молоді поваги до головного права людини — на життя, готовності боронити це право.
