Місто-магніт і український «острів»
У Відні, біля собору Святого Стефана, стильно вбрані чоловіки галантно запрошують на концерт. Годі, напевне, шукати іншої європейської столиці, де частота музичних імпрез на кількість днів у році перевищує всі можливі «норми», як це відбувається тут. У цьому місті паузи між концертами заповнюють репетиції наступних яскравих прем’єр. Місто вальсів, галерей, вишуканих парків, музеїв і театрів... Тут навіть весна танцює вальс — так нам здалося. Віденський вальс, у парі з вітром, який вміє розворушити спогади...
Ми не вперше у Відні. Це місто — магніт. Місто, якого завжди бракує. Запряжені фіакри напоготові, будь-якої миті готові допровадити вас куди завгодно. Але значно цікавіше відчути місто «на власні кроки».
Тому дякуємо штивним візникам, які промовистим жестом запрошують до фіакра. Ні, ми — пішки.Так добре іти, вдивляючись в обличчя міста, ловити його посмішки, слухати мову, якої не знаєш, але, здається, розумієш.
А галантним чоловікам, які біля собору пропонують квитки на концерт, обіцяємо (а радше — кажемо це собі): наступним разом — неодмінно.
Бо неможливо встигнути, осягнути все за раз. У Відні так завжди...
До речі, тут, у соборі Святого Стефана, всесвітньо відомий «Реквієм» Моцарта виконується найбільш яскраво — одночасно п’ять органів долучаються до свята музики.
Варто зарезервувати собі таку можливість: послухати твір у стінах величного храму.
Собор Святого Стефана — один із найвідоміших храмів міста. Символ Відня та Австрії. Готичний і романський стилі перегукуються між собою, велич і краса заворожують.
Кажуть, замисел архітекторів, які завершили будівництво гігантської споруди у XVI столітті (південна башта сягає 136 метрів), був прозорим як скло: людина мала б почуватися тут крихітною піщинкою на тлі Божественної величі.
Для мандрівників собор у центрі Відня — місце, яке неодмінно треба вшанувати своєю присутністю.
Туристи часто піднімаються на вежі собору, щоб оглянути місто згори. Інтер’єр храму цікавий з мистецького погляду — вишукані вітражі і середньовічні скульптури, багато образів, з-поміж яких — красива українська ікона.
Український «острів» у Відні — греко-католицька церква Святої Варвари, де на службу Божу збирається українська громада міста. Біля церкви — пам’ятник Івану Франку.
Поет жив деякий час у Відні, захистив тут наукову працю, але більше ні часу, ні матеріальної змоги на студіювання в австрійській столиці не мав — мусив повертатися додому, дбати про родину.
У Віденському університеті встановлено пам’ятну дошку поетові.
Як цілюща вода з-під крана...
Віденський університет розташувався на Рінгштрассе. Ця вулиця оточує центральний район Відня — внутрішнє місто. Австрійський парламент, міська Ратуша, Віденська опера — тут, на історичному кільці, зібрані архітектурні символи міста. Прогулюючись по Рінгштрассе — насолоджуєшся Віднем.
Про оперний театр «Штатсопер» можна говорити багато, він — найбільш знана родзинка культурно-мистецького Відня, музична Мекка Європи і світу.Щоб потрапити до Віденської опери, квитки треба замовляти заздалегідь.
Знаменитий на весь світ «Віденський бал» щороку наприкінці лютого інтригує і вабить тих, хто здатний викласти за вхідний квиток шалену суму (кілька десятків тисяч євро коштує задоволення повальсувати у вишуканому товаристві віденських гостей).
Відень відкритий для всіх. І кожен приїжджає у місто на Дунаї по свої враження. Навіть якщо за них потім виставляють «космічні» рахунки.
Білий ведмідь біля Ратуші трохи сумує, що зима добігла кінця. Ще недавно тут була велетенська ковзанка. «Віденська крижана мрія» — так її нарекли туристи, які охоче проводять тут дозвілля о зимовій порі. Відень ніколи не нарікає на брак туристів.
Тому вигадати «оптимальну» пору для відвідин міста, сподіваючись уникнути жвавих і галасливих груп мандрівників, нереально. Китайські туристи — так ті просто заполонили австрійську столицю.
Ходять дружніми гуртами, часом — майже шикуючись по парах, все уважно розглядають, фіксують на фото місцеві красоти, мимохідь полохають голубів. Голуби п’ють свіжу талу воду із маленьких прозорих калюжок — щасливі віденські голуби.
Вода у Відні, до речі, п’ється з-під крана без застережень. Чиста цілюща вода, яка потрапляє до водогонів з альпійських джерел. Неймовірно!
Цікавий факт: знаменитий французький круасан — аж ніяк не французький, бо походить із Відня. Місцевий пекар приготував цей смаколик у 1683 році, а французьким його назвали лише після того, як Марія Антуанетта привезла круасан до Парижа.
Австрійська кухня має багато спільного з кухнею Угорщини, Словаччини і навіть Туреччини, а візитною стравою, звісно, є шніцель.
Скуштувати шмат м’якої телятини, засмаженої у сухарях, варто, аби зрозуміти, як смакує Відень. Шніцель подають з овочевим салатом — порція розкішна, дуже смачно. А не спробувати у Відні кави — просто злочин проти ритуалу.
Віденську каву варто купити додому на подарунки, і це буде найкращий сувенір на згадку про австрійську столицю.
Життя без потрясінь й річні абонементи на концерти
Про австрійців кажуть, що вони — найбільші трудоголіки у світі. Працюють по 45 годин на тиждень, не вважаючи це за надмір — радше навіть отримують від того втіху. По завершенні робочого дня австрієць не поспішає додому: вечірній похід у ресторан — звичний ритуал.
Наша знайома українка Наталя, яка багато років мешкає у Відні, каже, що довго дивувалася з цієї звички місцевих. Австрійці мають культ їжі, але готувати вдома не люблять.
Їхнє життя усталене і прогнозоване: як люди, які не мали особливих суспільних потрясінь, вони мало переймаються глобальними проблемами людства. Хоча багато подорожують.
«Для австрійців звично, коли дитина закінчує школу і ще не визначилася з подальшим здобуванням фаху, — розповідає Наталя. — Або вирішує не вступати до інституту, а йде працювати.
«Добре, — кажуть батьки в такому разі. — Це твоє життя — роби, як вважаєш за потрібне».
І буває, що дитина попрацює собі деякий час, а потім вирішує: йду вчитися. Ніхто не нав’язує дітям жодних канонів поведінки чи вибору. В Україні таке, звісно, уявити важко».
Але те, що батьки не вставляють свої «п’ять копійок» у щоденні справи доньки чи сина, не свідчить про те, що стосунки в родині не базуються на довірі чи є прохолодними.
«Мама вже дорослого сина, який сам має власну родину, уважно вислуховуватиме про його справи — їй це справді цікаво! Не втручатиметься з порадами, але завжди підставить плече і дасть зрозуміти — за будь-яких обставин син може розраховувати на її підтримку», — додає Наталя.
Стильно вбрані, елегантні у будь-якому віці, австрійці є завзятими шанувальниками мистецтва. Охоче користаються можливістю придбання річних абонентів до улюблених театрів і концертних залів — не пропускають цікавих прем’єр. Тому туристу справді важко буває дістати квиток «на сьогодні» — вільні місцяв залах знайти непросто.
Моцарт і Штраус — найбільш знані композитори Австрії. У Відні — просто «візуальний культ» Моцарта: портрети, сувеніри, кондитерські набори із зображенням великого композитора зустрічаєш на кожному кроці.
Відень — місто пам’ятників. Камінні постаменти зберігають історію — пам’ятник Гете, Моцарту, Францу Йосифу...
На площі Марії Терезії, де вишуканий скульптурний ансамбль і впорядкований парк, гуртуються туристи. Звідси починаються пішохідні екскурсії містом, тут призначають зустрічі.
Чути передзвін трамваю.
У — Відні одна з найстаріших трамвайних колій Європи. У парках і скверах люди читають свіжі газети, ловлять першу весняну засмагу, годують голубів, насолоджуються спокоєм.
Десь тут і весна присіла поруч, може, на сусідній лавочці. Весна воліє грати роль невидимки. Нехай, будьмо поблажливі.
Адже і так відчувається, що вже ось-ось — і в парках познімають захисні покривала з трояндових кущів. Тож з весни та до пізньої осені Відень буде квітнути різними кольорами.
Відень... Запах кави меланж і ванільних тістечок, гіркого шоколаду і солодких передчуттів. Миті, коли слова втрачають сенс. Тут чуєш музику на кожному кроці.
Вдихаєш повітря, по вінця насичене натхненням. Відень — місто, створене для творчості. Місто, куди хочеться повертатися.
